Затиснутий палець та подерті черевики: як щедрували відомі волиняни

Вже завершуються новорічно-різдвяні свята, та попереду одне з найцікавіших - Маланка або ж Щедрий вечір. А це щедрівки і перебиранці чи не в кожному домі, солодощі і частування, і, звісно ж, пустощі.

Відомі волиняни розповіли Інформаційному агентству ВолиньPost про те, як посівали, колядували та щедрували, будучи маленькими, а то й у дорослому віці. Пригадали курйозні випадки та назвали найбільші суми, які вдалось «заробити» під час віншувань.

Руслана Порицька, режисерка театру «ГаРмИдЕр»:



У селі Черче Камінь-Каширського району, коли я з гуртом ходила щедрувати, обдаровували або солодощами (навіть пиріжки й горіхи давали), або дрібними грошима. Мети заробити грошей не було. Пам'ятаю, як сама зробила зірку і наклеїла на неї іконку святої Катерини. Батьки не догледіли й так ми подалися селом. Помітила свою покровительку в зірці господиня Катерина. Добряче з нас посміялася, але й дуже щедро обдарувала. В університетські роки я багато вивчала щедровечірню обрядовість.

Микола Яручик, депутат Луцької міської ради:

Щедрувати не ходив, а посівати ходив. Це був орієнтовно 1986-1988 рік. З курйозних випадків – це той випадок, коли нам дали одного радянського рубля на трьох: мене, мого однокласника і однокласницю, і ми не знали, як того рубля поділити. Поділили згідно з жеребкуванням. Той рубль припав, якщо не помиляюсь, дівчинці. А найбільше грошей, було напевно, десь рублів вісім-десять. Десь так. Тоді люди не сильно щедрі були. Дехто не відкривав двері, дехто відкривав і давав по десять, двадцять, п'ятдесят копійок, як хто. І тоді були дуже потужні снігопади, морози, важкувато було.

Василь Нагорний, адвокат:

В СРСР не можна було щедрувати, колядувати - це була крамола, через яку батьки могли поплатитись роботою. Тоді табу було на таке, але всі три празники ми святкували, хай і тихенько. І кутю варили, і 12 страв – все, як має бути. Тому щедрував я вже в дорослому віці. Не для грошей, а так для душі. Тому не маю багатого досвіду та цікавих історій. Колядували рідним, батькам. На коляду співав «Добрий вечір, пане господарю», на Василя «Щедрий вечір, добрий вечір».

Олена Березовська, очільниця громадської організації «Рукотвори Волині»:

Щедрувати і колядувати ходила, бо я виросла в селі. Ми постійно перевдягалися в Маланку, козу, була україночка. Були такі бешкетники, що робили всякі капості. Я навіть цього року колядувала, з села приїхала. Що мене дивує – у селах люди не відкривають двері, відвикли, що колядники ходять. Вони знають, що ходять церковні і зранку ходять діти. Коли приходить юрба дорослих людей – люди дивуються. Відкривають двері, коли бачать, що точно стоїть мій батько, бо він з того села. Я кажу: «Тат, ти візитівка, ти стукай і будуть відкривати».
Ходимо я, мама, тато, мої дві сестри з чоловіками. Одного року з нами ходив брат, але він зараз монах, то до нас вже не долучається.

Родиною ходимо. Два роки назад ходили двоюрідні брати і сестри з чоловіками. Людей 6-8, як коли збереться.

Одного року я колядувала і в мене був вірш, що я гарна колядничка і маю гарні черевички. І поки дійшла до останньої хати, ті черевички порвались. Отака колядничка (ред. - сміється).

Люди дають, на жаль, горілку. У селі дуже важко: ти маєш усім сказати, що ми не будемо частуватись, ми не ходимо винятково віншувати добро. А так люди зазвичай дають алкоголь.

Одна бабуся, це було два роки тому, вийшла така «Ой Боже, то ж оце ви на церкву» і дає 500 гривень. Ми кажемо: «Ні-ні, бабусю, це не на церкву». Тоді вона забирає 500 гривень, дає 20, і закриває за нами двері. Головне зразу сказати, що не на церкву. Колядуємо 7 січня, плануємо цього року поїхати в село ще щедрувати 13 січня.

Ми завжди готували костюми. Більший акцент робили на тому, як ми вбрані. Навіть пізніше ходили, пам’ятаю, коли в Луцьку вчилась, то теж перебирались і ходили. Ходили навіть на Вишкові, за межі села виходили, брати авто і їхали, цікаво було, але курйозів зі щедрування не було як таких.

Олександр Лазука, депутат Луцької міської ради:

Завдяки атмосфері, яку з дитинства створювали батьки, українські традиції Різдва подарували мені цінні спогади. Щороку з трепетом чекаю цього святкового періоду, коли збираємося всією родиною, аби провести цей особливий час разом. Зі своїми сестрами та братами, а також друзями з ПЛАСТу постійно колядували та щедрували. Починали з квартир батьків, перевіряли майстерність, якщо все було добре - продовжували далі в домівках родичів і знайомих, в оселях наших дідусів та бабусь, всіх, хто вітав благу вістку в своєму домі. І в селі, і в місті ходили з зіркою та вертепом, який написав і видав мій дідусь, отець Тарасій Лазука. Як діти, ми найбільше раділи домашнім солодощам.

Також дотримуємося традиції посівання на Старий новий рік (День святого Василя). Ми щороку чекаємо на прихід отця Миколи, мого дядька, який засіває нашу оселю і так вітанням благословляє мене йти далі: підтримувати традицію, вітати рідню та нести радість в оселі на увесь наступний рік.

Вікторія Поліщук, режисер телеканалу «Нова Волинь»:

Мабуть, найбільше дитячих спогадів було пов’язано із колядкамии та щедрівками. Адже щороку потрібно було здивувати оригінальними текстами та привітаннями, а в період, коли інтернет ще був недоступний, це було досить складно. Найчастіше за гарні піснеспіви давали гроші, солодощі та фрукти. Щодо курйозів, то пригадати важко, адже ми були ще дітьми і збитків сусідам не створювали, як це іноді робили дорослі компанії щедрівників. Зараз уже є хороша традиція – збиратись із друзями у період різдвяних свят за святковим столом та колядувати.

Михайло Імберовський, депутат Волинської обласної ради:

Я ходив щедрувати, проте, доводилось це робити лише у селі дідусів із бабусями, адже мої батьки були вчителі, а на той час комуністичної влади, якщо б мене хтось побачив у моїму селі, то це б загрожувало звільненням їх з роботи... Мама моя з Хмельниччини, то коли щедрували там, то нам давали пиріжки, цукерки, рідше гроші, а от у татовому селі Боремель, на Рівненщині, колядувати було цікавіше! Пам'ятаю, як з братом на двох за один вечір наколядували 25 радянських карбованців! Це були величезні для нас кошти тоді і така ж величезна радість!

Руслан Теліпський, волонтер:

Колядував в основному по знайомих батьків і родичів. Що давали - не пам'ятаю, бо для мене це було зовсім не принципово, а подобався сам процес. Для мене ніколи гроші не відігравали основне значення. Комерційно, так би мовити (до незнайомих) не ходив.

Щедрувати рідше, але теж ходив, посівав частіше. В дитинстві я співав в хлопчачому ансамблі Палацу учнівської молоді, то наш керівник навчила нас гарних колядок/щедрівок, які були незнані широкому загалу волинян. Тому за новизну і оригінальність завжди людям дарував приємні враження.

Будь-який курйозний інцидент зараз не приходить мені до голови, що пов'язаний з різдвяно-обрядовим періодом. Єдине, що закарбувалось на все життя, - їдучи тролейбусом посівати до знайомих був настільки сконцентрований на виступі, що не зауважив як затиснуло мені палець. То я якось дотерпів до наступної зупинки, настільки був весь в процесі.

Раніше були такі старенькі тролейбуси, на них прилаштована така велика рухова палка, що закривала і відкривала передні двері. Ув водія тролейбуса, вона скорочувалась і як пружина розтягувалась. Ось саме туди і мій палець вліз. Я зрозумів, що боляче, на півдорозі, бо повторював пісні і вірші на посівання, то вже й якось і кричати було стидно.

Якщо брати сьогоднішній час - то ми з волонтерами і дітьми військовослужбовців колядували, а з дітками Небесного Легіону записали різдвяні привітання для всіх наших партнерів, друзів і благодійників.


Юлія Вусенко, депутат Луцької міської ради:


Колядуємо і щедруємо - завжди! Це ж традиції і вони нашою сім’єю дотримуються. Раніше завжди ходили до бабусі на коляду і обов`язково - на Василя! Давали нам, звісно, солодощі та гроші. Багато ніколи не заробляла з того. Сідали за великий стіл, вечеряли і починали колядувати, колядники приходили - ми підспівували. Зараз привчаю дітей, цього року уже вивчили колядку, зараз вчимо щедрівку і обов’язково щедруватимемо. Мені подобається, коли співають дітлахи, бо для них це цікаво і вперше, в них стільки емоцій! Цього року вони мали дебют! І все вдалося!



Леонід Тивонюк, керівник анімаційної студії «Імаго»:

По юнацькому максималізмі щедрувати, звісно, ходив. І забори навіть ламав, переносив, було всяке. Я тим, хто не пускав щедрувати, не те, що ламав, знімав калітки. А якщо пускали, то нормально все було. Часом гроші давали, часом за стіл запрошували, а часом і те, й інше. Це такий аналог Хеловіна, тільки ще треба співати. Я вже давно ходив, коли останній раз щедрував, мені було років двадцять. Колись до бабусі їздив і там ходив компанією, і тут, в Луцьку, ходив з друзями. І дорослі ходили, наші батьки. Перевдягались в різних персонажів. Я був смертю.

Тетяна Власова, співачка:

Я чомусь з дитинства запам’ятала, що колядувати на Різдво ходять хлопчики, а щедрувати – дівчатка. Але це гендерне розмежування часто плуталось, тому до нас постійно приходили і ті, і інші. Щороку я їх слухала і завжди розуміла, що ці традиції, мабуть, не для мене – я була сором’язливою дитиною, тому піти у чужу квартиру до чужих людей, хай навіть зі святковими співами, здавалось мені нереальним завданням. Щоправда, одного разу з подругою все-таки зібрались.

Почали, звісно, з моїх батьків, а потім пішли по сусідах. Тільки-от майже ніхто нам не відкрив двері, а один сусід навіть сердито накричав. Трохи розчаровані, ми заспівали ще для батьків подруги, отримали за це цукерки і чомусь (я це добре пам’ятаю) пляшку «Фанти», яка тоді була справжнім делікатесом. А не дуже значні гроші, які ми все-таки заробили своїми щедрівками, я ще й примудрилась загубити – випали з кишені біля самого дому, але, на щастя, ми з мамою встигли їх знайти. На тому мій досвід щедрування і скінчився.

Юрій Гупало, депутат Волинської обласної ради:

Я з сім‘єю ходив щедрувати до своїх батьків і до батьків дружини! Максиму сину давали гроші, а нам продуктів: яблука, груші, ковбаску домашню, яйця, холодець, налісники і т. д.

В дитинстві ходили на Різдво з вертепами, а на Василя перебирались, і називались перебиранці «Коза». Переобирались в смерть, козу, ведмедя, вовка, горбату бабу, дівчата переобирались в господаря (чоловік в вишитій сорочці).

А люди давали сало, ковбасу, яблука, груші, пироги, домашнє печиво, цукерки, гроші.


Підготувала Наталя ХВЕСИК
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.