«У нас ніколи не було всяких «пікемонів» чи як вони називаються», - директор театру ляльок

Проходячи повз будівлю Волинського обласного академічного театру ляльок у Луцьку, не всі хто здогадується, що вона дуже стара. Працівники театру стверджують, що перша згадка про приміщення датована 1890 роком, однак припускають, що його могли звести і раніше.

Нещодавно у театрі зробили ремонт, зокрема замінили двері. Це викликало спротив у волинян, мовляв, театр руйнує старовинну пам’ятку.

«Я вам зараз розповім, які це старовинні двері. Це просто анекдотичний випадок, вартий того, щоб над ним посміятися. Ці двері з’явилися тоді, коли ми відкривали театр ляльок. У ті часи не було нічого. Тоді навіть банку фарби треба було не купити, а дістати. Дошку ніяку не можна було знайти. Так от, ставлять замки. І ставлять звичайну, таку як у кожного вдома є, ручку до тих дверей.

Ну куди ж така ручка? Але немає ж нічого іншого. То я попросив, щоб вирізали тимчасову ручку, а згодом ми знайдемо і замінимо її. Отак вирізали і простояла та ручка тимчасово, 40 літ», - згадує директор театру Данило Поштарук.



Цікаво, що адреса Волинського обласного академічного театру ляльок – вулиця Кривий Вал, хоча формально будівля розташована на вулиці Богдана Хмельницького. Данило Поштарук пояснює, що частина фойє та центрального входу була добудована. Також добудували буфетну частину театру.

«Як ґудзики до піджака пришивали, і врешті приміщення розрослося», - пояснює Данило Поштарук.

Він додає, що приміщення має унікальні акустичні властивості, навіть шепіт чути у будь-якому ряду. Пояснює це тим, що стеля глядацького залу – це очерет, скріплений мідними цвяхами.



«Не знаю, що воно дає для акустики, але навіть у наші часи закордонні майстри користуються цією технологією».

Данило Поштарук розповідає про театр багато, адже працює у ньому із перших років заснування. До театру прийшов молодим хлопцем, якому не було 18.

«Я прийшов у театр ще молодим хлопцем, якому не було 18. І старші актори – це й була моя школа, я вчився», - розповідає він.



Мало хто знає, що у Луцьку, у тоді ще драматичному театрі, свій творчий шлях починав актор Петро Вескляров, більше відомий українцям як казкар Дід Панас. З ним у перші роки своєї роботи працював Данило Поштарук. Він розповідає, що Петро Вескляров був справжньою душею колективу і справжнім майстром.

«У нас йшла постановка «У неділю рано зілля копала» за Ольгою Кобилянською. Там був такий циганський табір. Пам’ятаю, він грав ватажка циган. Мав циганський батіг і тим батогом так ніби стріляв. Вмів закрутити за шию іншого цигана і притягнути до себе. Це феномен, велика праця. Усі думали, чому ж він ходить з тим батогом.Ще не було загальних репетицій вистави, він вже знав, що буде грати і так готувався», - розповідає Данило Поштарук.

Додає, що усе життя Петро Вескляров провів у театрі. Згадує, що у той рік, коли актор пішов з життя, Петро Вескляров влітку востаннє приїхав до Луцька.

«Це відбулося влітку, усі були у відпустці. Заходить якийсь чоловік до чергової, каже, що хоче пройти на сцену. Йому чергова відповіла, що нікого немає. Тоді він попросив ввімкнути світло, бо тут колись працював. Жінка погодилася. Він вийшов на сцену, став на коліна, поцілував підлогу… а потім піднявся і вийшов. І пішов.

А потім черговій люди кажуть: «Це ж Дід Панас був, Вескляров». А вона не впізнала. Отак він попрощався з цим приміщенням. І через місяць чи два прийшла звістка, що Петра Юхимовича не стало…», - згадує Данило Поштарук.



З перших років організації театру ляльок Данило Поштарук очолив творчий колектив. Спочатку, каже, потрібно було відвоювати будівлю. Частини театру добудовувалися і перекриття даху просто не витримували. Аби врятувати театр потрібно було перекрити дах.

«Треба було перекрити чорною оцинкованою бляхою. Дістати її можна було, а от накривати не мали права. Була постанова, щоб нею накривати тільки визначні споруди. Довелося зареєструвати приміщення як таке, що має історичне значення. Яке? У 1917 тут засідали Солдатські трудящі депутати. Важлива подія для країни! Таким чином, ми дістали перекриття», - ділиться спогадами Данило Поштарук.



Проте, нове перекриття теж трималося недовго. Остаточно від руйнувань театр вдалося врятувати вже у 90–их, коли з’явилися сучасні будівельні матеріали.

З 1975 у театрі активно готували постановки. 16 березня 1976 року юний луцький глядач побачив першу виставу лялькарів – «Блакитне щеня». Згодом до співпраці у театрі запрошували багатьох відомих режисерів із різних куточків України.

«У 1978 році ми вже отримали вищу категорію. Це тоді була прерогатива міністерства культури СРСР. Усього чотири українські театри мали такий статус», - розповідає Данило Поштарук.



Про теперішній театр теж розповідає охоче. Каже, що попри те, що вже неодноразово через появу кіно, телебачення та комп’ютерів театру пророкували смерть, все ж він продовжує існувати. Пояснює це тим, що людина завжди прагне живого спілкування, яке жодна техніка дати не може. А ще тим, що актори у театрі щоразу інші, та сама вистава не може бути зіграна однаково.

«Те що естетика змінюється, то це так. І діти дуже змінюються. Якщо вийде жива людина і поставить якесь питання… театр нічого не вирішує, але він ставить питання. Якщо хоч хтось зміниться, щось переосмислить, то це вже добре», - резюмує Данило Поштарук.



Директор театру ляльок переконаний, що українські глядачі повинні не лише захоплюватися новими модними героями, а й пізнавати свою українську культуру. Однією з цікавих і мало досліджених тем є історія українського вертепу.

«Довгий час вважалося, що український вертеп походить від польської шопки. Іван Якович Франко видав працю, що український вертеп походить від польської шопки, католицького середовища. Настільки його авторитет був великим, що ніхто з вчених не смів туди навіть заглядати. Коли почали досліджувати, наші вчені знайшли згадки про український вертеп 1562 року. Про польську шопку перші згадки датовані 1591 роком, а це 30 років різниці», - розповідає Данило Поштарук.

Він додає, що, звичайно, популярність нових іноземних героїв вже не зупиниш, але маленький український глядач повинен бачити свого українського персонажа. До прикладу, нещодавно актори Волинського обласного академічного театру ляльок презентували виставу «Котигорошко», де наш національний герой мужньо бореться за свободу народу.

«У нас ніколи не було всяких «пікемонів» чи як вони називаються. На сцені ми їх ніколи не ставили. Ми шукаємо такі твори, які майже не йдуть в Україні», - розповідає про теперішнє театру Данило Поштарук.



Текст - Олена ЛАУЩЕНКО
Фото - Павло БЕРЕЗЮК
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.