Патрульні розповіли про Луцьк без прикрас

Майже два роки тому, 19 грудня, у холодний грудневий день 165 патрульних Луцька на Театральному майдані склали присягу. Тоді конкурс на посаду інспектора вражав — 26 людей на одне місце.

З того часу багато хто звільнився, хтось побачив реальний бік роботи, хтось просто не витримав режиму чи розчарувався у самій системі правоохоронних органів, які все ж повинні змінюватися комплексно.

Про те, чому вирішили залишитися та Луцьк без прикрас, говоримо з тимчасовим виконувачам обов'язків командира другої роти Управління поліції Луцька Департаменту патрульної поліції, старшим лейтенантом Андрієм Пархомчуком та лейтенантом поліції Анною Видринською, інспектором другої роти батальйону УПП Луцька, - повідомляє Конкурент.

Пригадайте літо 2015, коли ви наважилися подати документи на вступ до поліції.

Андрій: Літо 2015 року я запам'ятаю назавжди, оскільки саме був в АТО в зоні бойових дій. Я працював на той момент дільничним інспектором міліції в Любешівському райвідділі. А коли приїхав з зони бойових дій, тривав набір, і я подав документи.

Анна: Я була тоді у пошуку роботи, бо фірма, де я працювала, закрилася. Тиждень роздумувала, хотіла тренувати діток, оскільки займаюся карате. Але мій добрий знайомий підштовхнув мене до іншого рішення. Мовляв, всі дані є – вперта, спортивна.

Який з етапів для вас був найважчий?

Андрій: Співбесіда – це був найтяжчий для мене етап. Адже я був тоді чинним співробітником міліції, і мені задавали дуже багато цікавих питань.

Анна: Чесно кажучи, жоден з етапів сильних емоцій не викликав. Екзамен на фізичну витривалість і силу був найлегшим для мене. На співбесіді задавали провокативні питання. До кінця не вірила, що пройду і справді варта того місця. Але був інтерес що ж буде далі.

Андрію, у вас напевно було не так багато вражень від майбутньої служби, бо ви вже були під присягою.

Андрій: Навпаки, можливо, у мене були яскравіші враження та очікування. Бо я хотів реформи, зміни, нововведень, спрощення цієї системи. В міліції було чимало непотрібної паперової роботи. Тут, у патрульній поліції, працювати простіше, бюрократична машина менша. Я був приємно здивований, бо тут набагато легше спілкуватися з керівництвом. Хоча, коли у патрульній службі вже почалися зміни, то на місцях бюрократична машина ще була у процесі.

А були якісь очікування, які не виправдалися?

Андрій: Ні, все, чого я очікував, виправдалося. Я жодного дня не пожалкував. Мені подобаються мої колеги, з ними простіше працювати. Згоден, ці люди не працювали у системі і, можливо, десь нюанси і тонкощі вони не знають, але це приходить із досвідом.

Анна: Я не розчарувалася. Очікувала, чесно кажучи, більш складніших емоційно ситуацій. Коли йшли, здавалося, що ми будемо всіх рятувати, всім допомагати.

Триває донабір у патрульну поліцію. В середині грудня 2017 року ваші майбутні колеги присягнуть. Але того ажіотажу, як у 2015 році, вже немає. Чому так мало охочих служити в поліції?

Андрій: Тому що люди побачили, що поліція – це не лише гарна картинка. Це важка, буденна робота, нічні зміни, не завжди 12-годинний робочий день. Наприклад, якщо ДТП з потерпілими сталося, то його ніхто не залишає, бо завершилася зміна.

Анна: Люди побачили, з чим та ким доводиться стикатися. Це не лише спілкування з ввічливими, толерантними людьми, а агресивними, які лаються. Не кожен готовий мати таку витримку, аби це все слухати.

Чи багато ваших колег звільнилися чи перевелися на спокійнішу службу?

Андрій: Просто так ніхто не звільнявся, кожен знайшов якусь альтернативу, кращу роботу. У нас є колега, який працював на будівництві і повернувся туди. Зрозумів, що перегорів і служба – це не його. Інший повернувся в сферу архітектури, йому запропонували гарне місце. Частина перевелася у головне управління. Це все природній процес. Нині залишилися найвитриваліші, кому дійсно подобається і хто живе цією роботою.

Тобто, робота в правоохоронній системі – це більше покликання, а не просто робота.

Андрій: Так, це простою роботою назвати складно. Наш керівник каже, що ми ходимо не на роботу, а на службу. Звісно, зараз у зв'язку зі зменшенням особового складу службу нести важче, є нарікання на нас. У місті з 12 екіпажів залишилося 3-4, а викликів не зменшилося.

Чому так сталося?

Андрій: Така плинність кадрів. Хтось звільнився, хтось на інші посади перейшов. Розширюється штат управління, хтось перейшов у відділ адмінпрактики, інші у відділ безпеки дорожнього руху. Тому ми дуже очікуємо на підсилення.

Аню, а скільки залишилося дівчат із першого набору?

Анна: Інспекторів, тобто, які виходить на зміну – лише п'ять. Спочатку було 17.

До жінок ставлення особливе?

Анна: У нас рівність. Ті ж самі повноваження та обов'язки, хоча мужнє, сильне плече напарника завжди відчувається. А коли спілкуюся з правопорушниками, то помічаю, що м'якіше реагують. З колегами-чоловіками правопорушники можуть поводитися агресивніше. Часто у сімейних конфліктах жінкам легше говорити з інспектором-жінкою, вони розраховують на краще розуміння. Хоча, ситуації бувають різні.

Андрій: На дівчат люди реагують краще. Нормальний чоловік розуміє, що це жінка, що у нього така ж може бути дитина, дружина, мати. Він заспокоюється.

Пригадайте найшокуюче чергування за ці два роки?

Андрій: В останню зміну мене вкусив п'яний водій. Такого ще не було. Палець цілий, але занімів, бо зубами зачепив нервове закінчення. Їхав водій по вулиці Карпенка-Карого без світла, не зупинився на залізничному переїзді. Зупинився перед воротами своє фірми. Поводив себе агресивно. З авто були змушені його... вилучати, застосувати кайданки. І доки я їх одягав, рука пролетіла біля його голови і він мене вхопив зубами за палець. Вкусив, і так тримає міцно! Чим далі — чим дужче. Рукавицю прокусив. Був надзвичайно п'яним.

Тепер чоловіку загрожує нанесення тілесних ушкоджень працівнику поліції?

Андрій : Так, йому загрожує кримінальна відповідальність. Я написав заяву, відкрите кримінальне провадження.

Тобто, кусати поліцейських ви не радите?

Андрій: Більше того, самим поліцейським це теж не дуже приємно.

Анна: У мене також був випадок, коли були нанесені тілесні ушкодження і саме чоловіком. Це був теж п'яний водій, якого попереджували про притягнення до адміністративної відповідальності. Він не погоджувався і у процесі цього емоційного спілкування, розмахуючи руками, наніс мені ушкодження і за це також нестиме відповідальність.

А чи були випадки, коли була реальна загроза життю?

Анна: Згадався випадок.. Погоня. Водій вів себе неадекватно, порушував правила. І на великій швидкості водій намагався зіштовхнути наше авто з моста. Хоча, зрештою, йдучи на кожен виклик не знаєш, чого очікувати. Під час банальної сімейної сварки чоловік може стояти з ножем, сокирою. Готовим потрібно бути до всього.

Андрій: У таких ситуаціях конфлікти намагаємося максимально згладжувати, виводити на бесіду людей.

Дивакуваті повідомлення, певно, теж не рідкість...

Андрій: Якось чоловік просив пересунути йому ліжко, бо погано було видно телевізор.

Як ви зреагували, допомогли?

Андрій: Це 183 стаття — завідомо неправдивий виклик. 119 гривень штрафу.

Заявник здивувався такому розвитку подій?

Андрій: Так, перепитав: «Ви що, таким не займаєтеся?»

Анна: Якось дзвонила бабуся, яка стверджувала, що її сусіди ходять в капцях і це їй дуже заважає. Цей виклик вже був не вперше. Кожного разу вона просить поліцейських провести з сусідами зверху бесіду, аби вони повпливали на сусідів і ті не носили капці. Інша бабуся стверджує, що її обкрадають. А по факту каже, що у неї нічого не крали, вона хотіли спілкування.

Чи можна ігнорувати такі виклики?

Андрій: На кожен з викликів потрібно зреагувати. Просто на виклики ми приїжджаємо через годину, дві, три.

Контингент людей, з якими вам доводиться працювати, не завжди назвеш благополучними. Це можуть бути і хворі люди. Був шокуючий випадок в Україні, коли патрульна померла від зараження. Як ви себе убезпечуєте?

Андрій: Від цього ніхто не застрахований. Лікарям швидкої допомоги ще страшніше, аніж нам. У них робота, вважаю, в цьому плані ще небезпечніша. Використовуємо одноразові рукавички, носимо маски у кишені. Запитуємо у родичів, чи порушник нічим не хворіє. Дивимося на зовнішній вигляд людини. Страшно, але кожен знав, куди він йде. У наших колег був випадок, коли вся квартира була у крові. Ніхто не задумується чи є там інфекція, а руками закриває рану, щоб людина не померла до приїзду швидкої.

Ви говорите часто саме про п'яних правопорушників. Чи правильно я роблю висновок, що алкоголь надто часто стає каталізатором проблем з поліцією?

Анна: Так, і не лише алкоголь.

Яка динаміка правопорушень?

Анна: Кількість правопорушників, які сідають за кермо напідпитку, не зменшується. Те, що у певний момент підняли штрафи, на загальну картину не вплинуло.

Зараз у Раді лежить законопроект, яким ще більше хочуть підняти суми штрафів. Невже і це не вплине на свідомість громадян?

Андрій: Ми дуже би хотіли, аби люди зрозуміли, що таксі за 100 гривень — це не штраф у 20 тисяч гривень. Наше завдання не накласти штраф. Ми просто оформляємо виявлене нами вчинене ними адміністративне правопорушення. Ми сподіваємо, що люди стануть більш свідомими. Нині є так багато варіантів, аби не сідати за кермо п'яним: скористатися послугою «тверезий водій», викликати таксі... Це набагато безпечніше і дешевше.

Знаю, що в української поліції немає приладів для вимірювання швидкості руху. Які ще є кричущі проблеми, які впливають на якість вашої роботи?

Андрій: Було би непогано перейняти досвід Чернівців. Там міська рада закупила експрес-тести для виявлення стану алкогольного чи наркотичного сп'яніння. Їх передають лікарям-наркологам. Водій на місці здає аналіз і результат є за кілька хвилин. На підставі цього тесту лікар пише висновок, а особа притягується до відповідальності. Нині ж ми очікуємо результат аналізу три дні. Потім зобов'язані знайти того водія і скласти протокол. А водій може вказати не вірне місце проживання, виїхати на той час з області. На руках висновок є, а особа до відповідальності не притягнута.

Є такий стереотип, що водії на єврономерах більш відчувають свою безкарність, тому частіше порушують. З вашої практики цей стереотип має раціональне підтвердження?

Анна: Звичайно, є певний досвід, коли водії на автомобілях з іноземною реєстрацію дозволяють собі більше, аніж водії з вітчизняними номерами. Хоча, певно, це стереотип скоріше. Все залежить від людини. Порушують всі однаково.

Андрій: Дуже болюча тема — це пішоходи. Надзвичайно безпечні люди.

А чому б поліцейським не стати в таких гарячих точках: на проспекті Перемоги, Київському майдані, де перебігають дорогу, і штрафувати пішоходів. Нехай це буде така масштабна акція.

Анна: Пішоходи, які переходять вулицю у невстановлених місцях, узагалі не думають, що вони щось порушують, а поліції варто займатися важливішими справами, аніж штрафувати за неправильний перехід. Мовляв, є злочинці, крадіжки.

Андрій: І це попри те, що значна кількість ДТП з потерпілими стається саме з вини пішоходів, бо вони переходили дорогу у невстановленому місці. Водій орієнтується на перехід, пригальмовує. Людина може перебігати у темну пору, у темному одязі, а водію потім нести відповідальність.

Анна: Мами з візочками — це взагалі болюча тема. Прикро та дивно слідкувати за тим, як безпечно вони переходять дорогу з дітками на руках, або тримаючи дітей за руки. Це ж приклад! Для багатьох людей — 51 гривня — це не штраф, не покарання. На декого діє профілактична бесіда.

Як посилити вплив? Штрафи збільшити?

Анна: Необхідно, аби люди починати з усвідомлення, культури.

Андрій: Ми ж у Європу йдемо. Якщо людина хоче трішки довше прожити, то ж можна пройти на 100 метрів далі до переходу. Не завжди і там безпечно. Я оглядаюся завжди у всі сторони. Я ніколи не вступлю на перехід, доки не пропущу всіх. Бо це моя безпека і безпека моїх дітей. Не настільки дорогий цей зекономлений час.

Водіїв маршрутних таксі доводиться штрафувати?

Анна: Так, найчастіше серед порушень — це розмови по мобільному телефону, проїзд на червоний сигнал світлофору.

Андрій: Останнім часом часто фіксуємо не проходження обов'язкового технічного контролю у встановлений період. Його потрібно проходити раз у три роки, втім термін придатності їхніх документів минув.

Це означає, що маршрутки тривалий час не перевіряли на справність?

Андрій: Так, це означає, що ніхто навіть не їздив проходити цей контроль.

Чи є якісь райони Луцька, де викликів більше?

Андрій: Однозначної відповіді не можна дати. Чоловіки п'ють скрізь. Та й є велика кількість викликів, де п'ють жінки. Приїжджаємо, а там сімейна сварка, де дружина б'є чоловіка, будучи п'яною. Чоловік викликає поліцію. Але краще вже хай викликають нас, аніж б'ють у відповідь.

Чи змінилося за ці два роки ставлення зі сторони людей до патрульної поліції? Селфі з вами роблять?

Анна: Селфі люблять діти робити. Люди зловживають толерантністю поліцейських та ввічливим ставленням до них. До цього часу люди просять про попередження, вважають, що це оптимальне покарання за проступок.

Андрій: Якось мав розмову зі скаржницею, яка дорікала екіпажу, що він їхав без маячків на авто. А якщо він без мачків — то він не на роботі. Каже, що знає це, бо люди так кажуть. Хоча узагалі жодною інструкцією не передбачено, аби в авто постійно були ввімкненні маячки.

Ви читаєте коментарі про патрульних у Facebook, на новинних сайтах?

Андрій: Постійно. Люди часто мають однобоку думку.

У полеміку вступаєте?

Андрій: Немає сенсу. Невже щось доведете? Люди залишаться при своїй думці. Ми відштовхуємося від чинного законодавства, а люди часто від своєї думки.

Ви кажете, що часом просять про попередження...

Андрій: Не часом, а ЧАСТО.

Гаразд, часто. А буває, що просять вирішити питання у незаконний спосіб?

Андрій: Звичайно.

І що у таких випадках ви робите?

Андрій: Пояснюємо, що за те, що людина вчиняє, може бути кримінальна відповідальність і мінімальний штраф сягатиме 8 тисяч гривень. Роз'яснюємо, що ті 200 гривень, які людина пропонує, можуть вилізти боком. Людина це розуміє, вибачається, каже, що не знала.

Ви говорите, що не вистачає людських ресурсів. А ось як у патрульній поліції ситуація з забезпеченням формою, пальним?

Андрій: Матеріального забезпечення нам вистачає. Щоразу на лінії нам дають необхідні паливно-мастильні, канцелярські матеріали, видали два види форми.

Знаю, що на початку запуску патрульної поліції були конфліктні ситуація зі слідчими чи більш досвідченими колегами: то документацію не так заповнили, то ще якісь негаразди. Нині спільна мова є?

Андрій: Зі слідчо-оперативними групами, які приїжджають на події, то співпраця нормальна, нам все подобається. За стільки часу ми розуміємо, що вони хочуть від нас, вони розуміють, що ми хочемо від них. Тож намагаються приїжджати максимально швидко, хоча їх ще менше, аніж нас, а кримінальних правопорушень не зменшується. Зі слідчими також налагоджена робота. Наша функція у цьому ланцюжку початкова: приїхати на місце події, опитати свідків, зберегти слідову картину для експерта та слідчого. На початку дійсно певні нюанси були. Але ж усі ми люди, у будь-якому випадку спільну мову знаходимо.

У Луцьку є три формування, які повинні допомагати утримувати громадський порядок: це «Самооборона», «Варта порядку», до них приєдналися національні дружинники. Чи не заважають вони вам та у чому корисні?

Андрій: Ні, не заважають. «Самооборона» заступає кожної нічної зміни, вони на власних транспортних засобах. Якщо потрібно в 3 ранку знайти свідка, то вони якнайкраще допомагають з цим. Добре знають процедуру. Вони йдуть у суд, якщо виступають у якості свідків, роблять великій об'єм роботи. З іншими формуваннями не часто стикаємося, найчастіше співпрацюємо з «Самообороною».

У фільмі «Поліцейська академія» хто ваш улюблений персонаж?

Анна: Сержант Хукс.

Андрій: Так, шикарна дама)

Якби ви себе побачили два роки тому, але з нинішнім досвідом, то щоб побажали собі там, під час присяги?

Анна: У першу чергу терпіння. Вірити у зміни.

Андрій: Дійсно, терпіння. А також максимального саморозвитку. Водії у нас дуже розумні, вони багато читають. Фізичної витривалості побажав би. І мати бажання — аби не перегоріти. Або воно було таким же ж, як і першого дня.

Розмовляла Тетяна ГРІШИНА

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.