До 100-річчя УНР: міністри республіки родом з Волині

ІІІ Універсалом Української Центральної Ради (УЦР) було проголошено Українську Народну Республіку (УНР). Майже відразу вона зазнала більшовицької агресії з боку Росії. У розпалі бойових дій УЦР проголосила незалежність УНР (ІV Універсал).

Після прийняття ІІІ Універсалу Українська революція вступила на якісно новий етап свого розвитку – почався період справжнього державного будівництва, відбулось пожвавлення національно-визвольного руху в регіонах України.

Сьогодні ми продовжуємо тему УНР та Волині, яку почали в попередній публікації «До 100-річчя УНР: офіцерський корпус УНР родом з Волині».

В цій статті розповімо про міністрів УНР, які були родом з Великої Волині, хочемо згадати трьох, а саме Сергія Остапчука, Пилипа Пилипчука та Володимира Сальського.

Сергій Остапенко (1881-1937)– був Головою Ради Народних Міністрів УНР (від 13 лютого до 9 квітня 1919 року), в уряді Володимира Чехівського, обійняв посаду міністра торгівлі та промисловості, виконував обов’язки міністра агітації та пропаганди УНР.

Сергій Остапенко був родом із містечка Троянів Житомирського повіту Волинської губернії, де народився у родині незаможного українського селянина. Освіту здобував у місцевій початковій школі та Білокриницькій чотирикласній сільськогосподарській школі. В 1904 році переїхав жити до Турійська Ковельського повіту, де працював вчителем у місцевій школі. Потім був арешт, три роки в тюрмі, причиною були політичні свободолюбиві погляди молодого юнака.

Після звільнення з ув’язнення, Остапенко продовжує своє навчання у Володимирському кадетському корпусі у Києві, пізніше стає стає студентом економічного факультету Київського комерційного інституту.

Далі працює в статистичному бюро Балтського повітового земства на Поділлі. В 1917 році повертається до Києва і викладає в Київському комерційному інституті.

У січні 1918 року Остапенка – економічний радник господарчої комісії української мирної делегації на переговорах у Бересті. За гетьманування Павла Скоропадського Остапенко у складі економічної комісії при українській мирній делегації на переговорах із делегацією Радянської Росії в Києві.

В 1921 році Остапенко отримав 5 років таборів. Але вирок змінили, замість каторжної праці, йому наказали виконувати примусові роботи за фахом. Проте в 1931 році Остапенка заарештували, після чого він загинув у сталінських таборах.



Пилип Пилипчук (1869-1940) - (в грудні 1918 — квітні 1919) був керуючим міністерством шляхів в уряді УНР В. Чехівського та С. Остапенка, 1921-1922 рр. – голова Ради Народних Міністрів УНР у вигнанні.

Пилип Пилипчук був родом із Волинської губернії. Освіту здобував в Петербурзькому політехнічному інституті за спеціальністю інженер комунікацій. В роки Першої світової війни був помічником начальника Київської округи водних шляхів. Крім того працював викладачем у Київському політехнічному інституті. В уряді Центральної Ради В. Винниченка був виконувачем обов'язків директора департаменту Генерального секретарства торгу і промисловості.

У період Директорії УНР — начальник водних шляхів Дніпра. Влітку-восени 1919 року очолив дипломатичну місію уряду УНР у Варшаві. З 1926 року жив у Луцьку та працював звичайним інженером.

Пилип Пилипчук є засновником та головою Товариства імені Лесі Українки.

Помер Пилипчук в 1940 року у місті Холмі (сучасне Люблінське воєводство, Польща), де зараз похований на українському кладовищі.



Володимир Сальський(1885-1940)– (з листопада 1919 — Міністр військових справ УНР в уряді Б.Мартоса (займав цю посаду до 1940 р.).

Володимир Сальський був родом з міста Острог Волинської губернії.Навчався в Острозькій гімназії, Віленському військовому училищі, Миколаївській академії Генерального штабу.

Першу світову війну закінчив з Георгіївською зброєю (1915) та всіма орденами до Святого Володимира IV ступеня, французьким орденом Почесного Легіону.

Був учасником українізації російських частин Північного фронту в 1917 році та начальником штабу командувача проти більшовицьких сил на Лівобережній Україні полковника Ю.Капкана. В січні 1918 р. — начальник штабу отамана Михайла Ковенка — українських військ столиці 1918 року в боях з російськими частинами Муравйова.

В армії УНР – начальник штабу коменданта Києва, начальник навчального відділу Головної Шкільної управи Генерального штабу, від початку 1919 року — її голова — з кінця січня. В 1919 році — командувач Армії УНР, генерал-хорунжий.

Був одним з найбільш послідовних прихильників Симона Петлюри. У березні 1930, під час процесу Спілки визволення України у Харкові, підготував заяву-протест зборів українських емігрантів у Варшаві. Помер 5 жовтня 1940 року, похований у Варшаві на цвинтарі «Воля».





Фото - http://www.wikiwand.com
Текст - Тетяна Яцечко-Блаженко
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.