До 100-річчя УНР: офіцерський корпус УНР родом з Волині

В 2017 році виповнюється 100 років, як 7 листопада 1917 року, після більшовицького жовтневого перевороту, як автономна республіка у складі Російської республіки була проголошена Українська Народна Республіка (УНР). Через кілька місяців, а саме 22 січня 1918 року, після українсько-радянської війни, вона була проголошена вже незалежною державою.

Українська Народна Республіка зі столицею в Києві, протягом 1917–1920-х років контролювала території центральної, східної та південної України.

Спеціально до 100-річчя створення УНР, Інформаційне агентство ВолиньPost та проект Lodomeria згадує волинян, які були причетні до створення, діяльності та захисту кордонів УНР. Нижче подаємо біографії волинян, які входили до офіцерського корпусу Армії Української Народної Республіки. Більшість біографій земляків все ж потребують ще більш ґрунтовних пошуків.

Куликівський Микола Йосипович - підполковник Армії УНР, народився в Торчині Луцького повіту Волинської губернії. Освіту здобув у Волинській духовній семінарії. На початку ХХ століття служив у 124-му піхотному Воронізькому полку (Харків), 21-му Сибірському стрілецькому полку. В 1914 році потрапив до німецького полону. В 1916 році був ініціаторів створення українських національних гуртків у німецьких таборах для військовополонених російської армії. Організатор 1-го Українського полку ім. Т. Г. Шевченка, що сформувався з військовополонених-українців.

З 1919 року стає начальником розвідчого відділу штабу Чорноморської дивізії Дієвої армії УНР. Пізніше був комендантом бронепотягу «Запорожець», старшиною для зв'язку між Головним Отаманом Симоном Петлюрою та Головою Ради Міністрів. Відомо, що емігрував з України, проживав у Польщі та Німеччині.



Стефанів Опанас Авксентійович походив із містечка Рожищі Луцького повіту Волинської губернії. Закінчив Луцьку гімназію, Чугуївське військове училище. У Першій світовій війні брав участь у складі Сибирського телеграфного батальйону. З 1918 р. — старший ад'ютант штабу Окремої Запорізької дивізії Армії Української Держави, потім начальник штабу Запорізького корпусу Дієвої армії УНР.

У грудні 1919 р. був інтернований польською владою. У січні 1920 р. йому вдається втікти з табору інтернованих та наздогнати Армію УНР, у Правобережній Україні у Першому Зимовому поході. З червня 1920 р. — начальник штабу 1-ї Запорізької дивізії Армії УНР. У 1921 р. Стефанів Опанас повернувся на Волинь, де займався сільським господарством. Мав постійні конфлікти з польськими націоналістами та підпільними членами Комуністичної партії Західної України. Під час однієї з таких сутичок був важко поранений пострілом у голову та втратив одне око.



Лотоцький Микола Логінович народився у с. Марковичі Володимир-Волинського повіту Волинської губернії. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан. Був на службі в Дієвій армії УНР із 1919 р. Протягом 1920–1922 років старшина штабу 16-ї бригади 6-ї Січової дивізії Армії УНР. Подальша доля, на жаль, невідома.

Міндюк Грицько Павлович - народився у місті Володимирі-Волинському. Освіту здобував у Рівненському реальному училищі, Військово-топографічне училище (1903). Брав участь у Російсько-японській війні. Згодом служив у Геодезичному управлінні. Останнє звання у російській армії — капітан. З 1917 р. — старшина Геодезичного управління Генерального штабу Центральної Ради. У 1920–1921 рр. — викладач топографії Спільної юнацької школи. Подальша доля невідома.

Новичевський Андрій Степанович народився у Ковелі Волинської губернії. Навчався в Бєльській гімназії Холмської губернії. З 1896 р. працював повітовим канцеляристом. Далі вирішив продовжити навчання в Одеському піхотному юнкерському училищі, яке закінчив у 1904 році. Був учасником Російсько-японської війни. З 1906 р. служив у 166-му піхотному Рівненському полку (Київ), у складі якого брав участь у Першій світовій війні. Новичевський був нагороджений всіма орденами до Святого Володимира IV ступеня з мечами та биндою.

У 1917 р. стає підполковником, помічником командира 166-го Рівненського полку, потім помічником київського повітового військового начальника. З 1918 року — начальник управління комендатури Києва військ Директорії. Подальша доля невідома.



Павловський Михайло Кузьмич народився у м. Горохів Володимир-Волинського повіту Волинської губернії. У складі 14-го Фінляндського стрілецького полку брав участь у Першій світовій війні. Останнє звання у російській армії — прапорщик (?). У 1917 р. один з організаторів та учасник І, ІІ, III Всеукраїнських військових з'їздів. У 1917 р. був членом Всеукраїнської ради військових депутатів у Києві. З 08.08.1917 р. — член Центральної Ради. У грудні 1917 р. — січні 1918 р. — ад'ютант командувача Київської військової округи М. Шинкаря. У 1918 році був повітовим військовим начальником Звенигородського повіту. У березні 1919 р. — організатор та командир 1-го Звенигородського полку Дієвої армії УНР.

У 1918–1919 рр. — отаман повстанського загону на Звенигородщині, який у серпні 1919 р. влився до складу Дієвої армії УНР. З грудня 1919 р. — начальник розвідки Дієвої армії УНР. Учасник Першого Зимового походу. В 1920-1921 рр. начальник контррозвідчого відділу штабу Армії УНР. Пізніше прийняв священицький сан, був настоятелем парафії на Волині. У 1943–1944 рр. — польовий священик штабу Української повстанської армії. Був схоплений НКВС. Подальша доля невідома.

Ось таких маємо відомих земляків, які були причетні безпосередньо до діяльності Української Народної Республіки.

Джерело фото: Книга Ярослава Тинченко «Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917-1921)»; http://galinfo.com.ua, http://vinnytsiahistory.org.ua.

Текст - Тетяна Яцечко-Блаженко
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.