Луцьке сміття: історія «життєвого» шляху

Чи замислювались ви коли-небудь, що стається із вмістом вашого сміттєвого контейнеру? Чи думали ви, де опиняються старі меблі, поношені дитячі речі чи зламані предмети? Куди їде пластикова пляшка та пакетик з-під молока, яке ви випили сьогодні зранку?

Про це пише Громадське.Волинь.

Майже всі вони, за винятком мізерного відсотку «реінкарнованих» безхатьками речей, знаходять останнє пристанище на сміттєвому полігоні у селі Брище Луцького району.

Велетенська могила всілякого непотребу площею в дев’ять гектарів розташована на північний захід від Луцька та має ось такий вигляд.



Кільце на карті позначає сортувальну лінію, яка повинна рятувати звалище від перенавантаження та відбирати сировину для вторинного використання. Сьогодні лінія реально сортує 15% сміття, що надходить. Решта залишається на полігоні, і ризикує стати новими українськими «грибовичами», якщо лучани не змінять підхід до власних відходів.

Проблема зріє

Упродовж останнього року тільки лінивий не жартував про пакетик сміття зі Львова. Львівські «сувеніри» роз’їхалися всією Україною, і з локальної проблеми перетворилися на національну. Однак, ще до того, як стати головним болем Андрія Садового, у найбільшого в Україні сміттєзвалища закінчився термін експлуатації.

За прогнозами експертів, сміттєзвалище у селі Брище може приймати луцьке сміття ще 2-3 роки. Що робити з непотребом далі, все частіше запитують себе комунальники.

«Договори підписані на наближчі 20 років, але все залежить від того, як буде заповнюватися звалище. Проектом передбачено ще 10 років використання полігону, але лучани викидають більше сміття, і термін експлуатації звалища зменшується», – каже директор департаменту ЖКГ Луцької міської ради Юрій Крась.

За прогнозами департаменту, якщо обсяги викидуваного лучанами сміття не зменшаться, то незабаром можна очікувати на ситуацію, з якою сьогодні спіткнулися львів’яни.

Всередньому в рік на Брищенське сміттєзвалище вивозять 90 тисяч тонн сміття. Є різні за інтенсивністю продукування сміття райони. На виїздах з міста (куди його звозять не тільки лучани, але і мешканці сусідніх сіл), сміттєзбиральна техніка їздить кожного дня. В основному, сміття з Луцька вивозять 3-6 разів на тиждень.



Полігон

Брищенський сміттєвий полігон має кілька секторів. На території є сортувальна лінія та місце, де тимчасово зберігають відібрану вторинну сировину.

Також тут є три робочі площі. Перша – куди йдуть залишки сміття, яке відсортували на лінії. З нього нема видобутку, і тому це сміття обов’язково йде на захоронення. Друга площа вміщує сміття, яке не пішло на сортувальну лінію (нагадаємо, що можливості лінії дуже обмежені). Саме на цій площі звалища і розгорнувся своєрідний бізнес місцевих «шукачів». Це люди, які живуть у сусідніх селах, та приходять відбирати вторинну сировину. Машини тих, хто приймає сміття від «шукачів», під’їжджають прямо під звалище. Кожного дня на місці «працює» від 30 людей. Їх намагалися вигнати, бо шукати сміття на звалищі небезпечно для здоров’я, але люди завжди повертаються. Вони заробляють на смітті, яке викидають лучани. Не на камеру доволі агресивний чоловік середнього віку коментує:

«Ви бачите, я ходжу. Лажу туди-сюди. Якби не сміття, я би вже і не лазив. В день виходить 200-300 гривень в середньому. Буває, і серед барахла знайдемо гроші. Навіть долари».



На третій площі звалища розміщене будівельне сміття.

Зараз у Брищі приймає сміття нова черга звалища, запущена у 2014 році. Її площа – приблизно три гектари. Таких черг за планом звалища має бути три – одна з розрахунку на 5-6 років. Але, за словами майстра звалища Володимира Кисляка, кількість сміття, яке викидають лучани, зросла, і це суттєво скоротило термін експлуатації полігону.



Спостерігаючи за закордонним досвідом, ми бачимо, що багато уваги приділяють тому, аби не захороню вати, а переробляти сміття. Щоб непотріб працював на благо людей, а природні ресурси використовувалися менше.

Нині цим займається згадувана вище сортувальна лінія. На ній одночасно працює 8 робітників. Лінія відбирає кілька видів вторинної сировини: ПЕТ-пляшку, скло(окремо біле і кольорове), папір, поліетилен, пакетики з соку і молока та метал.



Однак, через обмежені можливості сортування сміття, користі від такої лінії дуже небагато. Комунальники планують побудувати ще одну, більш потужну лінію.

Сортування зможуть пройти 60 тисяч тонн луцького сміття. Якщо ще припустити, що в межах міста сміття збиратимуть роздільно, то якраз до 90% того, що надходить у Брище, можна буде відсортовувати. Наразі ведемо перемовини щодо купівлі такої лінії у львівського підприємства «Олнова». Будемо бачити, яким видасться наступний фінансовий рік, і в бюджет міста будемо «вписувати» купівлю цієї лінії, – розповідає Юрій Крась.

Однак, навіть нова лінія не зможе врятувати ситуацію, якщо не зменшаться обсяги сміття, яке надходить на полігон. Тому сьогодні комунальники закликають лучан викидати у загальний контейнер менше сміття. Основний акцент роблять на ПАТ-пляшці. За словами директора департаменту, саме така плашка займає найбільше місця, оскільки більшість лучан не вміють її правильно «викидати».

Річ у тім, що повна повітря пластикова пляшка має великий об’єм. А коли на звалищі набирається багато пляшок, утворюється своєрідна «повітряна подушка», яка займає багато простору, але є порожньою всередині.

Для того, аби не відібрана для вторинної переробки пляшка не створювала навантаження на звалище, її варто стискати, і тільки так викидати до смітника.

Переробка

Електрочайники, лінійки, спортивний одяг, пластмасові елементи декору – це та багато іншого НЕ РОБЛЯТЬ із 85% луцького пластику. Така ситуація склалася з усіма видами вторинної сировини, що потрапляє на Брищенське сміттєзвалище.

Частина пластикових пляшок підприємство «Луцькспецкомунтранс» забирає з контейнерів і здає на пункт переробки. Склобій приймають заводи-заготівельники. Поліетилен, який лучани викидають у свої смітники, осідає нерозкладним шаром на звалищі, бо на сортувальній лінії його не відбирають. Заліза на звалищі також не відбирають. Його беруть згадані вище «шукачі».

Переробників і заводів із переробки вторинної сировини, за словами директора департаменту ЖКГ, на Волині нема. Тому луцьке сміття продають містам, які можуть зробити з вторинної сировини новий продукт.

Гроші, виручені від продажу такого сміття, витрачають на закупівлю та встановлення по місту сіток для збору ПЕТ-пляшок. Такі сітки, за словами директора департаменту ЖКГ, сьогодні встановлюють у кожному відновленому комунальниками дворі.

Лучани і порятунок звалища

Аби врятувати звалище від перенавантаження, а себе – від екологічної кризи, яка спіткала Львів, лучан сьогодні закликають сортувати сміття.

Роздільний збір непотребу є поширеною світовою практикою. Відбирають зазвичай сировину, що при переробці може бути повторно використана. Це пластик, папір, метал, скло та склобій, пакетики з-під соку та молока, батарейки та інше. Нещодавно поширення набула концепція споживання «ZeroWaste», яка полягає у безвідходному споживанні. Тобто, все сміття, що залишається після діяльності людини, повинне або перероблюватися, або стати компостом (якщо ідеться про органіку).

За прогнозом директора департаменту ЖКГ Юрія Крася, роздільний збір сміття і свідомість громадян у підході до своїх відходів продовжить життя сміттєзвалищу орієнтовно на 6-10 років. І хоча більшість лучан не відчувають нагальної потреби продукувати менше відходів, деякі мешканці міста беруть справу у свої руки та перетворюють вміст власних сміттєвих контейнерів на прибуток для сім’ї чи ресурс для розвитку.

Ми зібрали для вас історії п’яти лучан, які вже тривалий час сортують сміття.

Богдан Богонос, депутат Луцької міської ради, лучанин:

"Сортування у нас неповне. Окремо складаємо скло, пластик, папір, поліетилен. Коли накопичується певна кількість, відносимо у пункти прийому вторинної сировини. Зараз у планах ще зробити компостну яму для органіки. Пункт прийому в нас недалеко від дому".

Удома під зберігання сміття сім’я Богдана виділила частину сараю. За словами чоловіка, є три основні причини, чому він почав сортувати сміття. По-перше, якщо ми справді хочемо змін, то варто починати із себе. По-друге, саме зі своїх батьків діти повинні брати приклад. І по-третє, це нехай і невеликий, та все ж додатковий прибуток у сім’ю. В середньому, зі слів Богдана, в місяць виходить від 50 до 200 гривень.

Андрій Шевчук, лучанин:

"В нас пластик іде в ящик на повторне використання в городі, на розсаду і так далі. Скло виносимо в пакеті до смітників - його потім хтось забирає і здає. Органіка в компостну яму - і на город. Картон, папір і тканина в котельню і зимою утилізується. Все решта в смітник і в контейнер".

Мар'яна Сорочук, лучанка:

"В окремий пакет складаю ПЕТ-пляшку і скло. Їх викидаю у спеціальний контейнер. Все паперове збираю у коробку з-під взуття аж до її заповнення, потім відношу це подрузі, яка і свій, і мій папір здає «Луцьккартону». Для органіки у мене є літровий контейнер, який на вихідних я спорожнюю у компостну яму, коли навідуюся до тітки, в якої приватний будинок. Майже не користуюся поліетиленом і маю багаторазові торби і контейнери, їм мало. Я майже не купую сміття. Все, що використовую, багаторазове. Я хочу жити у старості в хорошому кліматі, не голодувати, могти об'їздити всі закутки планети і, щоб мої діти та внуки це теж могли, і не дорікали мені за безвідповідальність".

Її мотивацією для сортування стали прогнози екологів, згідно з якими до 2025 року людство очікує глобальне потепління.

Тома Бащук, лучанка:

"Відбираю склотару. Дуже небагато. Іноді є кілька пляшок з-під пива. Це приносить гривні 2-3, але головне, що не в смітник, а туди, куди треба! Папір я в пакет складаю і виношу до смітника, ставлю, аби потрібні люди бачили. Вони збирають і здають. Пластику в мене майже нема, лише пляшки з шампуню і олії. Їх кидаю в контейнер для пластику. З органікою, шкода, ще ніяк не вирішу, що робити. Щоразу несу той пакет на смітник, і думаю, що це неправильно…
Використовую замість пакетів-пакетиків торбу тканинну, то ті хто вже в курсі кажуть: «а, ти за екологію!» або «хоч одна нормальна».

Дівчина живе у невеликій квартирі, однак це не заважає їй виділити трохи площі для роздільного збору сміття.

Цікавим є досвід лучанки Юлії Гринчук. Вона своє сміття несе до школи! Юлія працює директором луцького НВК школа №24. Щоранку, ідучи на роботу, в «елегантну дамську сумочку», окрім звичних речей, жінка кладе папір чи пластикову пляшку. У школі вторинну сировину збирають як учні, так і вчителі. Таким чином школа заробляє кошти на розвиток. Минулого року за виручені від здачі вторинної сировини гроші в школі встановили дошку пам’яті героям АТО.

Цікаво, що мотивація людей, які сортують сміття, найрізноманітніша. Як і умови, в яких те сортування відбувається. Ці п’ятеро лучан спростовують міфи про те, що для роздільного збору сміття потрібна велика житлова площа. Або, що сировині, яку не несуть у прийомники, місце на звалищі.

Ще однією важливою для лучан умовою сортування була наявність поруч місць прийому вторинної сировини. Ми запропонували нашим читачам самостійно відзначити на карті місця, куди можна викинути сміття, що підлягає переробці. Також тут відмічали пункти прийому вторинної сировини та розташування роздільних смітників у місті.

Карта відкрита для редагування. На ній ви можете відшукати точки прийому вторинної сировини й роздільні смітники поблизу вашого дому, або ж нанести їх на карту, якщо побачите у місті.

Що далі?

Зрозуміло, що сортування сміття не врятує ситуацію повністю, а тільки значно відкладе той кризовий для міста момент перенавантаження звалища, коли вивозити сміття з контейнерів буде просто нікуди. Тому вирішувати проблему доведеться іншим способом.

Європейська практика показує, що непотріб сьогодні – ще один важливий ресурс, який зможе працювати на благо людства.

У світі активно впроваджують технології виробництва «зеленої енергії» – енергії, яка не потребує залучення кількісно обмежених природніх ресурсів. Таку технологію планують застосувати і для волинського сміття.

Ідея полягає в тому, аби створити на території області сміттєпереробний комбінат, який би перетворював сміття на прибуток. Непотріб спочатку потрібно буде відсортувати. Тоді частина сміття піде на реалізацію, як вторинна сировина. Частина пакетується і стає сировиною для електростанцій. І тільки частина сміття у процесі глибокої переробки буде спалюватися, а енергію, що виділятиметься при згоранні, продаватимуть мешканцям близьких до заводу населених пунктів за спеціальним дешевим тарифом.

Вартість побудови такого комбінату – близько 60 мільйонів євро. За словами керівника області, це повинен бути бізнес-проект державно-приватного партнерства. Завданням влади є створення сприятливих умов для інвестування коштів. Важливо також забезпечити співпрацю з сільськими і селищними радами у питаннях збору та транспортування сміття, знайти місце, забезпечити електроенергією, газом, водою, щоб можна було на цій території побудувати завод.

Наразі в області вивчають технології будівництва таких заводів, шукають підтримки Кабінету міністрів та досліджують можливості допомоги Фонду регіонального розвитку. Паралельно ведуться пошуки інвесторів. Якщо знайдуться інвестори, будівництво можна буде розпочати вже наступного року. За таких умов сміттєпереробний завод Волинська область матиме вже у 2019 році.

***
Але поки інвесторів нема, і будівництво заводу залишається тільки позитивною перспективою, кожен з нас може взяти справу у свої руки.

Чи замислювались ви коли-небудь, у що можна перетворити вміст вашого сміттєвого контейнеру? Сміття – це ресурс, який за правильного підходу зможе зробити нас багатшими, а світ навколо – чистішим. Все у наших руках. Все у наших смітниках.
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.