Начальник обласної міліції Богдан Щур: «На Волині став заробляти менше»

Від редакції: Генерал-майор міліції Богдан Щур очолив обласне управління МВС наприкінці грудня 2011 року. Призначення його на посаду означало щонайменше дві якісні зміни: у крісло головного міліціонера області сів молодший, а також чужий для волинських високопосадовців керівник. Нагадаємо, тоді він змінив на посаді на 13 років старшого за себе В’ячеслава Ходирєва.

Сьогодні львів’янин Богдан Щур – один з найвпливовіших людей на Волині. І хоч сім місяців його перебування тут не стали принципово кращими чи то у роботі волинських правоохоронців, чи то у ставленні до цієї роботи волинян (зрештою, від керівника залежить багато, але ж не все, правда?), головний міліціонер продовжує зберігати авторитет. Кажуть, не в останню чергу – завдяки особистим якостям.

Які вони ці якості? Текст нижче - розмова начальника волинського УМВС із львівським журналістом Іваном Хасом. Колега, записавши інтерв’ю, запропонував опублікувати його нашому виданню. Цю розмову, яку автор приурочив до дня народження свого співрозмовника (його Богдан Щур відзначає саме 28 липня) ми пропонуємо до уваги читачів.

– Що є перепоною повної довіри громадян до міліції? Чому такий низький рівень довіри і які фактори на це впливають найбільше?

– У міліції я працюю 23 роки. Чи шкодую, що вибрав такий шлях? Ні, не шкодую. Бо моя дорога – допомагати людям.

Прийшовши на посаду на Волинь, пріоритетів не змінив. Постійно спілкуюся, веду прийоми людей, зустрічаюся з трудовими колективами, повністю володію проблематикою регіону, оперативною обстановкою. І саме такий ритм задаю особовому складу. Адже від того, як ставитимемося до людей, таким буде ставлення до міліції.

Ви поставили запитання: чому такий низький рівень довіри до міліції? Відповідаю: довіра визначається ставленням до людей, чесним виконанням своїх обов’язків.

Щоправда, за останній період часу рівень довіри до органів МВС має тенденцію росту. Це бачу по зверненнях громадян, повідомленнях про скоєні правопорушення. Якщо люди більше звертаються до нас, значить вони починають нам більше вірити.

– В органах МВС ви працювали на різних посадах в Івано-Франківській, Львівській, нині Волинській областях. В основному - це західні регіони. Чи відрізняється специфіка роботи в кожній області і чи можна говорити про якусь структурованість, ознаки злочинності, скажімо у тій же Західній Україні?

– Службу я розпочинав на Львівщині, у Золочівському райвідділі внутрішніх справ, потім був Івано-Франківськ, далі Львів, сьогодні – Волинь.

Звичайно, злочинність повсюду практично однакова. Якщо взяти територіально, то на Івано-Франківщині злочинність є менш складнішою, аніж на Львівщині.

Львівська область – це специфічний регіон, більша територія, більша кількість населення, суттєвіші фінансові потоки, більше багатих людей, кордон, митниця. Тому чимало нечесних людей цим користається, через те і злочинів скоюється більше, починаючи із вбивств, розбоїв, грабежів, крадіжок, економічних порушень.

Станом на сьогодні я бачу позитиви у розкритті злочинів на Львівщині. Не хотів би вдаватися до аналізу справ на Львівщині, бо працюю не там.

Коли мене призначили на Волинь, то треба було дещо виправляти ситуацію у регіоні. Не буду казати, що вже зроблено багато, але рівень розкриття злочинів поліпшився.

Наведу лише один приклад: якщо в 2011 році на Волині за пять місяців, було зареєстровано 22 навмисних вбивства, то у нинішньому лише 8, і всі вони розкриті.

– Багато сьогодні говорять про корупцію в міліції. Вам особисто пропонували хабарі? Якщо так, як ви поводилися у таких ситуаціях?

– За стільки років роботи в міліції було різне. Але завжди спрацьовував людський фактор. Не керівника, не посадовця, а саме фактор людини, яка покликана і відповідає за боротьбу з хабарництвом.

Тому я далекий від таких спокус і застерігаю своїх підлеглих.

У міліції створений підрозділ внутрішньої безпеки, який покликаний викорінювати хабарництво, є СБУ, яка теж за цим слідкує.

Звісно, випадки цього ганебного явища є. За час мого перебування на Волині таких фактів хабарництва і корупції виявлено і задокументовано чотири. Тобто це два хабарі і два адміністративні протоколи про корупцію.

Хабарництво має людське обличчя і боротися з цим ганебним явищем непросто, адже важко передбачити поведінку кожного міліціонера, який працює в органах МВС. У кожну голову не заглянеш і не прочитаєш намірів.

– Наскільки вмотивований сьогодні працівник міліції, особливо молодий, щоб відмовитися від спокуси нечесного заробітку? Чи може сьогодні міліціонер чесною працею бути корисним для себе, для сім’ї та суспільства?

– Нещодавно, під час засідання кадрової комісії, де йшлося про призначення, звання, перестановки на посади, стало відомо, що зі ста чоловік, дев’ять написали рапорти на звільнення. Це лейтенанти, старші лейтенанти, капітани, які закінчили вищі учбові заклади системи МВС, прослужили в органах 5-7 років.

На моє запитання про причину звільнення, шість працівників відповіли однаково: через низьку заробітну плату.

Сьогодні середня зарплата молодшого начальницького складу на Волині на рівні 2000 гривень. Безперечно, для сім’ї, де дружина не працює і двох дітей, – це не гроші. Але, повірте, якщо працювати у сільському господарстві чи будівельній галузі у Волинській області, то дві тисячі в місяць заробити непросто.

Вірю, що ситуцію із фінансуванням для міліціонерів зміниться, бо і Президент України, уряд, міністр МВС і керівництво міліції виступають за збільшення зарплат.

Якщо взяти мою зарплату, то вона становить 9 тисяч гривень, і є на 2 тисячі нижчою, як була у Львові.

– Чому так?

– Там Головне управління міліції, тут просто управління. Бо Волинська область і за територією, і за населенням є меншою.

Думаю, що поступово, ми дійдемо до того, щоб працівник міліції почувався самодостатньо і не думав, як би заробити кошти у якийсь інший спосіб.

– Тортури, про які сьогодні так багато говорять як пересічні люди, громадські організації, та й самі міліціонери. Як і чи реально взагалі побороти це зло?

– Нині цей негатив усувається, бо основне завдання, яке стоїть перед міліцією, – не кількість, а ставлення до людей.

Нині працівники органів МВС є більш освідченими, є більше методів, технічних, в тому числі, які дозволяють не вдаватися до такої ганьби як тортури.

Доводити вину злочинця чи підозрюваного необхідно цивілізованим шляхом доказової бази, відповідно до Кримінального, Кримінально-процесуального Кодексів.

Процес, коли треба довести вину, є непростим, бо дуже рідко громадяни, які скоїли злочини, особливо важкі злочини, самі зізнаються. Тому, працівник міліції, щоб заробити галочку про розслідуваня злочину вдається до неправомірних, протизаконних методів.

Сьогодні і міністр, і керівництво нашого відомства ставлять інші завдання: розкриття жодного злочину не буде заохочене, якщо результат отриманий шляхом тортур.

Зараз не існує ніяких планів чи процентних відношень щодо розкриття злочинів.

– Буває так, що людина вчинила злочин з необережності, випадково, або навіть не усвідомлюючи чи не знаючи закону. Це здебільшого стосується економічної сфери. Чи можна такій людині дати ще один шанс, адже розуміємо, що, побувавши за гратами, більшість повертається втраченими людьми?

– Знаєте, я давно є прихильником такої позиції. У житті є різне. Якщо розібратися в категоріях злочинів, то вони поділяються на легкі, середньої важкості, важкі та особливо важкі.

Звичайно, якщо наперед усвідомлюючи, людина скоює важкий чи особливо важкий злочин, забирає у іншої людини життя, здоров’я, вона повинна бути ізольована та відбувати покарання у місцях позбавлення волі.

Коли говорити про економічні злочини, які не становлять великої небезпеки, не завдають надзвичайної шкоди для держави, відповідно до нового Кримінально-процесуального Кодексу, намагаємося не вимагати суворого покарання. На це ми налаштовуємо слідчі групи, а суди і прокуратура також це підтримують.

По лінії економічних злочинів дедалі частіше впроваджуються методи застави майна, адже збитки, нанесені державі чи суспільству мають бути повернуті. Громадянин, що скоїв неважкий економічний злочин має зробити відшкодування та отримати шанс повноцінно жити і працювати далі.

– Робота міліціонера досить небезпечна. Чи багато разів вам погрожували?

- Не буду приховувати: за 23 роки в міліції були і такі випадки, бо доводилося затримувати і дуже «серйозних» злочинців.

Звичайно, що були і шантажі, і погрози. Тим паче, що я уже у другій за рахунком області очолюю обласне управління міліції. Всяке траплялося…

Але, переконаний, якщо людина боїться розкривати злочини, роблячи добро для інших, такий працівник не достойний носити погони.

– Страшно не було?

– Якщо чесно, то тільки немудрий чоловік може сказати, що не було страшно. Страх є в усіх людей, але він буває різним. Найбільший, як на мене, страх – це страх перед Господом Богом.

– Чому ваш вибір припав саме на міліцію? Що було визначальним при виборі цього фаху?

- У дитинстві не було мрії стати міліціонером. Щиро: ніколи не думав, що працюватиму в органах МВС.

Так сталося, у 1989 році мій, нині вже покійний, товариш "підбив" мене, тодішнього головного інженера колгоспу у Перемишлянському районі, іти на роботу в міліцію. Тоді якраз був брак кадрів.

Згодом. за переконанням свого товариша, що сільське господарство – це не моє, влаштувався у службу, яка тоді називалася ОБХСС. Спочатку працював оперпрацівником Золочівського райвідділу. Маючи вищу сільськогосподарську освіту, далі вступив до Харківської Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого.

У міліції пройшов шлях від старшини до генерала.

Ось таке життя: інколи думаєш про одне, а виходить по-іншому. Але, вважаю, що все відбувається так, як накреслено Господом Богом.

– Чи змінили б ви щось, якби час повернути назад?

– Напевно, це доля. Якщо б повернути цих 23 роки назад, то вибрав би той самий шлях, який вже пройшов.

– У творчих людей існує таке поняття як «школа»: «школа журналістики», «школа поезії». За цим, звісно, стоїть ім’я якогось вчителя. Чи існує таке поняття «школи» в міліції і чи є люди, яким ви вдячні за підтримку чи поради?

– Ніхто одразу не стає професіоналом. Певна річ, що після закінчення школи та двох вишів, я мав багаж теоретичних знань. Але практики треба було навчатися.

Нині як науковець розмежовую теорію і практику, бо практика приходить з досвідом. Коли розпочинав роботу у Золочівському райвідділі міліції, керівником тоді був полковник Слюсаренко Михайло Іванович, з яким дружимо по сьогодні. Порядна людина, завдяки якій я пізнав перші ази міліцейської справи.

На Івано-Франківщині, де пропрацював п’ять років, також багато щирих людей, які допомагали практичними порадами і навиками. Серед них - колишній начальник УМВС у Івано-Франківській, Рівненській областях, згодом керівник Волинської ОДА, Герой України Анатолій Йосипович Француз.

Прийшовши до Львова, багато почерпнув від Богдана Михайловича Шкаради, який був тоді начальником УБОЗу.

Одним словом, було чимало людей, яким вдячний.

Знаєте, я належу до категорії тих, які не соромляться запитати про те, чого не знають, чи не розуміють, завжди прагну вчитися і вдосконалюватися. Можу навіть попросити поради в лейтенанта, і це не є для мене якимось приниженням чи незручністю.

– Міліцейське середовище, у професійному плані, досить таки закрите. Там існують свої стандарти поведінки та спілкування. При цьому, а, може, мені так видається, багато важить питань довіри. Чи багато вас зраджували люди, яким ви довіряли. Як Ви реагували: прощали, мстили… Взагалі, вмієте прощати?

- Я з вами дещо не погоджуюся, бо міліцейський коллектив не є закритим, чи якимось специфічним. Нині міліція працює зовсім по-іншому, бо люди хочуть бачити не карателів, а партнерів у вирішенні їхніх проблем.

До мене також звертаються з питаннями, які не належать до міліцейської компетенції. Маю чимало товаришів, хороших приятелів у Львові, на Волині, в Києві, в Харкові, де навчався, закінчував аспірантуру, докторантуру, захищав кандидатську та докторську десертації.

Завжди займаю чітку життєву позицію: треба поступати так, як велять Закони Божі. Є 10 Заповідей і маємо їх виконувати.

А в житті було багато випадків. Мене зраджували люди, яким дуже довіряв, приділяв багато уваги. Я не маю брата, є дві сестри, тому дехто був за рідних братів. Бували підлості…

Знаєте, дуже важко таке переношу, як правило, в собі, в серці, в душі. Але все минає, і зла не тримаю. Нікому не мстив і робити цього не хочу, бо є рука Божа, яка все розставляє на свої місця. Господь все бачить і віддає кожному по заслузі.

- Що в житті у Богдана Щура на першому місці: робота, кар'єра, сім’я, відпочинок? Як реагують рідні на часті переїзди, на постійну зайнятість на роботі?

- Я не кар’єрист, ніколи не ставив перед собою завдання бути великим начальником чи генералом. Просто працював.

Виріс у селі. Батько помер, я і сестри залишилися з мамою. І так сталося у житті, що чогось вдалося досягти, завдяки праці, повазі до людей.

Робота займає дуже важливе місце, вона важка, вимагає віддавати їй і день, і ніч, без вихідних у суботу чи неділю.

Звичайно, сім’я, дружина, донька, мама, сестри – це святе. Не завжди приділяю їм достатньо уваги, але намагаюся спілкуватися частіше, чим можу допомагаю.

Ви розумієте, що кожна нормальна сім'я хоче жити разом, вкупі сідати до вечері. На жаль, у нас це не виходить.

Я офіцер, людина у погонах, і маю виконувати накази. Де нести службу не вибираю. У дружини є повне розуміння, вона – молодчинка, дуже розумна, завжди прагне мені допомогти. Розумію, що моїй сім’ї не солодко через мою постійну відсутність, але вони морально мене підтримують.

- Ваше хоббі?

- Люблю рибалку, полювання. У мене є зброя, подарована зброя. Я нормальна людина, хочу відпочити, як кожен живий чоловік. Але, на жаль, за останній рік не був ані на рибаловлі, ні на полюванні, ні у відпустці. Якщо викроюється кілька годин, то хочу побути з рідними та друзями, провідати маму.

Маю намір піти у відпустку, думаю, відпустять. Телефон, як завжди, повинен бути увімкнений, його не відключаю ніколи.

- Рано чи пізно робота в органах закінчиться. Ким Ви себе бачите поза міліцією?

- Піду в науку, займатимуся науково-педагогічною діяльністю. Я завідую кафедрою кримінального права Львівської комерційної академії, є заступником голови спеціалізованої ради Львівського Національного університету імені Івана Франка, професор кафедри Луцького Національного університету імені лесі Українки, є членом спеціалізованої докторської вченої ради Харківської Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого. Троє моїх учнів вже стали кандидатами юридичних наук, ще вісім працюють над дисертаціями. Так що, повірте, є над чим працювати. В бізнес не піду.

Розмовляв Іван ХАС

Довідка

Богдан Щур народився 28 липня 1965 року в селі Іванівка Львівської області.
Роботу в правоохоронних органах розпочав 1989 року. У 1998 році закінчив Національну юридичну академію України ім. Ярослава Мудрого. Кандидат юридичних наук, доцент, заслужений юрист України.
Перша посада в міліції – оперуповноважений групи боротьби з розкраданням соціалістичної власності Золочівського РВ УВС. Працював заступником начальника УБОЗ УМВСУ в Львівській області, заступником начальника управління внутрішньої безпеки області. З березня 2005 року очолював управління державної служби боротьби з економічною злочинністю УМВСУ у Львівській області. До призначення на посаду головного міліціонера Львівщини, Богдан Щур був ректором Львівського державного університету внутрішніх справ.
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.