Коти, цуцики та хом'яки: кого рятують з вулиці лучани

4 жовтня відзначають Всесвітній день тварин. Ще у 1931-му році прихильники руху захисту природи на Міжнародному конгресі, що відбувся в італійській Флоренції, ініціювали установити щорічний Всесвітній день захисту тварин, який було прийнято відзначати 4-го жовтня.

Тварин називають нашими меншими братами. І ці брати дуже часто потребують нашої допомоги. Люди ж, в свою чергу, іноді не лише залишаються байдужими, але й проявляють жорстокість до тварин. У сучасному світі це неприпустимо і зоозахисники все частіше б'ють на сполох.

Проте світ не без добрих людей. Є й такі, хто завжди готовий прийти на допомогу нашим чотирилапим друзям. З нагоди Всесвітнього дня тварин лучани розповіли нам історії про те, як їм доводилось рятувати братів наших менших з вулиці.

Ольга Костюк. Лучанка.

«Історія трапилась декілька років тому. Ввечері, повертаючись додому (уже було темно), біля під'їзду знайшла кішечку. Не могла зрозуміти, що не так з нею, бо вона сиділа, не рухалась і нявкала. Вирішила її погладити і підійшла ближче. Кицюня почала втікати, перебираючи лиш передніми лапами, і забралася під автівку. Я її звідти витягнула. Не кидати ж отак. Зранку відразу поїхали до клініки. Сказали, що потрібно здавати аналізи для більш точного діагнозу, але за попереднім оглядом була травма тазу (і як з'ясувалося потім, діагноз був поставлений невірно)», - розповідає дівчина.

«Лапки задні були майже нерухомі. Таз теж. Тому кішка не могла контролювати випорожнення. Приходилося міняти підгузки та постійно її мити. Я зверталася у групи ВК за допомогою. Бо уявлення не мала, що робити в такій ситуації. Одна дівчинка - волонтер принесла купу підгузків, я докупила пелюшок. Постійно змазувала ранки. Бо було подразнення від підгузків та від того, що тваринка повзає. Догляд, як за малою дитиною», - додає вона.

«Через місяць мені написала молода пара. Що хочуть взяти кішечку собі. Забезпечать їй медичне обстеження та належний догляд. Люди ці просто неймовірні! Зробили повне обстеження. Виявилося, що у кицю влучили дві кулі. Одна застрягла в тазу, а друга - біля нирок. Кішечка, на жаль. померла. Куля, та, що була біля нирок, почала рухатися. Хірургічним шляхом не можливо було витягнути. Мене вразило, що є ще люди, яким немає проблем взяти хвору тварину додому та піклуватися про неї. Віддавати їй все тепло та турботу. Коли я впадаю у відчай, як бачу несправедливість та стільки жорстокості до тварин, то згадую цей випадок. Що все-таки скільки б зла не було, а добро все одно не вмирає», - ділиться спогадами дівчина.


Людмила Роспопа. Журналіст.

«В мене багато котячих історій. І навіть одна собача є. Тварини самі мене знаходять. Якось йшла повз ринок (в понеділок він не працював), і побачила двох маленьких пухнастих білих кошенят. Збиралося на дощ. Я не могла їх лишити на вулиці, але і до себе забрати не могла, бо живу в гуртожитку. Одній кішці знайшли господарів ще на вулиці (а ходили ми вулицею годин дві). Інша таємно прожила у нас із сусідками кілька днів до того часу, поки ми не знайшли їй господарів силою Фейсбуку», - пише дівчина.

«Одного разу я навіть виходила на сцену Палацу культури з кішкою, якій шукала господаря. Я читала довге есе про «без кота і жизнь не та», і переконувала людей не залишати тварин на вулиці. Кішка сьогодні живе у Камені-Каширському», - додає вона.



Олена Сідімянцева. Громадська активістка.

«Бубка. Врятований з розпеченого сонцем залізного газетного кіоску завдяки тоді ще силам міліції. МНС, гаряча лінія міської ради та, слава Богу, «Ласка» тоді відмовились допомагати його витягати. Допоміг участковий Валерій (не пам'ятаю прізвище). Буба названий на честь Сергія Бубки, бо так само високо стрибає. Бубці 2 роки з хвостиком», - ділиться історією Олена.

«Персик. Він сидів біля під'їзду ранньою весною, був худий, з лишаями, блохами і глистами. Накормили і лишили собі. Це котолюбов у найкращому прояві. Він завжди цілується і тулиться!» - додає вона.

«Соня. Повне ім'я Фрау Фанні Мендельсон. Була помічена біля РАЦСу, шукала я її тижні два, бо зрозуміла, що треба кота рятувати. Зараз це теж сплошна котолюбов», - знайомить нас дівчина із ще однією врятованою твариною.

«Ну і Плюша. Її рятувати не довелося, її врятувала Вероніка Федосова-Цибульська,а я вже забрала Плюшу від неї дорослу і виховану», - розповідає Олена.




Віта Сахнік. Журналістка.

«Першого кота я підібрала, коли його хтось ще маленьким залишив у під'їзді в коробці. Навряд чи воно там довго пробуло, бо не встигло навіть забруднитись, але кричало голосно і тим самим змусило себе забрати. А от друга кицька трапилась мені на очі через два роки. Худе, хворе і виснажене кошеня два дні буквально спало в мене на порозі, поки я врешті не зважилась забрати його і відвезти - спершу до ветеринара, а тоді - додому. Дуже страшно було чимось заразити старшого кота, тому кошеня помістили на карантин у ванну», - розповідає Віта.

«Довелось виводити тисячі бліх, лікувати очі і чекати, поки заживе зламана лапа. На диво, кицька навіть не страждала від вимушеного ув'язнення. У перші дні вона тільки спала, їла і муркала на руках. Коли ж настав час її випускати до старшого кота, виявилось, що те п'ятикілограмове чудовисько боїться малого кошеняти. Спершу хотіли кицьку прилаштувати, але вони з котом подружились, та й бажаючих на неї не було, тому вирішили залишити. Тепер це дружня сімейка, яка гріє і вмиває один одного, а ще - разом перевертає вазони. P.S. Ніколи не хотіла білого кота, але доля вирішила інакше», - додає дівчина.



Наталія Ариванюк. Волонтер.

«Підкинули дуже хворого котика, стан його був жахливий! Пролікували, правда в один етап не вдалося, але зараз красень, називали його відразу - Жирдос, бо був дуже вздутий живіт, зараз він на жирдоса зовсім не схожий. Кіт породистий - тайський, любить спати з нами. Також є собачка з притулку - Лінда, так само була занедбана та дуже худа, зараз здорова, радісна, позитивна, вихована! Є ще старожил, собачка, яку нам підкинули маленьким щенятком, вже давно, звати Фішка. Це наш дзвіночок, дуже розумна, кмітлива, якби могла, то розмовляла б з нами», - розповідає Наталія.

Олена Кузьмич. Журналістка.

«Мйольнір, так звати мою кицю, має три із половиною роки. Її знайшли діти пізно восени в колесі автомобіля, де тварина, ймовірно, грілася. Я не встояла і забрала котеня додому. Мйольнір має гарний черепаховий колір і шаховий поділ обличчя. Генетики  називають такий колір “мозаїкою”», - ділиться своєю історією дівчина.

Альона Юхимчук. Громадська активістка.

«В мене дома красень живе. Врятований з вулиці 11 років тому. Був покусаний, в крові. Подруга забрала, нагодувала, відвела до ветеринара. Ми дуууже любимо його», - розповідає жінка про свого домашнього улюбленця.

Вероніка Федосова-Цибульська. Зоозахисниця.

«За останні 6 років через мої руки пройшло більше 5 сотень тварин. Лише за перший з цих років я прилаштувала більше сотні тварин з колишнього притулку, де зараз функціонує КП «Ласка». В той час там були раді волонтерам і про тварин надавалась правдива інформація. А останні 2 роки я прийняла рішення давати шанс на життя тим тваринам, чий відлік йде на дні і інколи години. Це тварини з «усипалок» (пункти евтаназії незатребуваних тварин). Коли там настає час чергового відлову, чи люди самі здають велику кількість набридших їм тварин – клітки стають переповнені. Тому евтаназують, щоб звільнити місце. Собака Мона Ліза – одна з тих, хто сидів в такому місці. Вона проїхала біля 500 км Дорогою життя з Мінська у Луцьк. І це неймовірно: допомогти у перевезенні (зібрати кошти на транспорт, корм і лікування) відгукнулось багато людей. Об'єднались Люди з різних міст, різних національностей і різної мови. Тепер Моні потрібна своя постійна сім'я. Вона надзвичайно добродушна смішна собака. Стерилізована, має ветпаспорт і усі щеплення», - розповідає Вероніка.

«Разом з тим, врятованих мною тварин, після курсу реабілітації, лікування, щеплень і стерилізації теж забирають в інші міста (Рівне, Київ, Одеса і т.д.). Одну собаку навіть забрали у Данію – українці, які живуть там. Крім собак, наразі маю і 8 котів, яким теж потрібні свої сім'ї. Але раптом пощастить найстаршій з них? Це білосніжна киця Катюша з синіми очима. Вона «корінна лучанка». До мене звернулись люди з Луцька, вони помітили її на вулиці – хтось вже мав намір завезти кицю гицелям КП «Ласка». Киця до того ж була вагітною. Я забрала її до себе. Вона народила четверо кошенят. Усі вони прилаштовані – а киця досі у мене. Вона стерилізована, має ветпаспорт і усі щепленння. Надзвичайно мудра і позитивна», - додає вона.



Дар'я Аулова. Лучанка.

«Гуляли сьогодні із донькою Софійкою у пісочниці. А там зовсім поряд сміттєві баки (ну то так прийнято, біля дітей сміття *sarcasm*). Наскільки ми потім зрозуміли, хтось залишив декількаденне кошеня в коробці. Ішов дядько (який частенько так шариться по смітниках і збирає картонні вироби, потім здає їх і класно так "надихається" алкоголем зі своїм дружбаном у підвалі сусіднього будинку), побачив коробку, заглянув у коробку, вишвирнув звідти оцей згорток, коробку забрав, пішов. Залишити там не змогла. Кошеня таке мале, що поміщається в долоні. Ще очі не розплющило. Його забрали Люба і Едік. Мої герої. Люди, які зробили моє життя трішки спокійнішим. Люди, які зробили одне маленьке життя потрібним і щасливим. Вони прийшли до сусідів в гості і почули, що пищить котеня. Думали, хтось поїхав і зачинив кота самого. Я коротко розповіла їм історію, і що ви думаєте - Едік каже: «Мам, давай его возьмем. Может, его наша кошка примет» Так кошеня знайшло собі постійний дім».


Лєна Шторм. Поетеса.

«Джесіку (хом'як) підкинули у наш під’їзд 9 травня цього року. Чоловік побачив її між 2 і 3 поверхами у скляній банці. Він поспішав. Було прохолодно, але переживав, що хом’ячок помре від холоду чи голоду. Зателефонував, аби я вийшла й забрала. Я так і зробила. Написала гнівний пост у ФБ про людей, які викидають хом’ячків. Окрім традиційного осуду цих осіб, були й численні пропозиції допомоги від друзів – подарувати клітку, проконсультувати про поводження з хом’яками, подарувати колесико для бігу гризуна», - розповідає жінка.

«Дехто був готовий забрати хом’яка собі. Але в той момент я подумала: «А може тваринка мені самій потрібна?». За кілька годин зустріла на порозі чоловіка зі словами: «Ввечері ми їдемо забирати колесико для бігу й 2 клітки для Джесіки». Він лиш посміхнувся від слів, що у нас тепер є Джесіка. Було зрозуміло, про кого йдеться. От і нині дівчинка живе й радіє.

А я вважаю, що в таких історіях треба робити акцент не лише на щасливі долі прийнятих тварин, а й на те, що знаходяться цинічні люди, які їх викидають. Тому було б не зайвим викидання чи підкидання тварини прирівняти у законодавстві до жорстокого поводження», - додає вона.


Анна Єкименко-Поліщук. Лучанка.

Перша історія: «Був жовтень чи листопад. Але на дворі дуже-дуже холодно. Я йшла на маршрутку і почула, як біля смітника гарчать вуличні пси. «Побачила, що вони ричать на маленький комочок. Якось навіть не подумала, а зразу полізла й витягла те кошеня. Якийсь чоловік, який проходив повз, взяв палку в смітнику і повідганяв псів, які вже на мене гарчали (так що й мене врятували), сказав, що я «нерозумна» і пішов далі. Я лишилась сама з малюком. Позвонила на роботу і сказала, що рятую світ))) Малючка поселили у підвалі (бо наш кіт нікого не приймає) і я поїхала в Київ на 4 дні, а чоловік бавив кота, звозив до ветеринара. До речі, «Олтан-вет» безкоштовно прийняв малюка, потравив блішки. Потім я активно писала у соцмережах і вдалося віддати котика через ОЛХ. Він поїхав під Луцьк (жінка взяла для мами на день народження. То ми доставили і її на свято і кошеня з кормом)», - розповідає першу історію дівчина.

Історія друга: «В морози у січні до нас прибилася киця. Видно було, що домашня, бо до всіх бігла і лащилась, десь біля року їй було. Знову ж жила в підвалі. Годували усі сусіди. А в один ранок я знайшла її з перебитим хвостом (там взагалі жуть була). Знову ж позвонила на роботу і сказала, що рятую світ. Завела кицю в лікарню, і їй ампутували хвостика( А ридала більше, ніж вона, і уявлення не мала, що з нею робити. Дякую добрим людям і на перетримку її забрала Людмила Денисюк (в зоопарк). Ми кицю провідували і привозили корм. Я обіцяла, що господарів знайду. І от, всесильний ФБ допоміг. Добрі люди забрали. Але, за трохи киця народила 7 малят))) Одним словом, врятували ми багатьох, - додає вона.



ТЕКСТ - Еля СЕРКОЖАЄВА

ФОТО - з архівів власників тварин











Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.