«Трудовики», історики та «англічанки»: улюблені вчителі волинян

З нагоди Дня вчителя, який в Україні відзначали 1 жовтня, волиняни поділились з нами своїми спогадами про улюблених вчителів.

Хто був відмінником, а хто - бунтарем та прогульником? Хто влаштовував у школі революції, а хто - писав роман?

Читайте та дізнавайтесь у нашій підбірці.


Керівник мистецького об’єднання «стендаЛь» Ельвіра Яцута:

«Моя улюблена вчителька - української мови і літератури. Клюйко Галина Миколаївна. У 5 класі вона відпустила мене і мою однокласницю Настю Будкевич з контрольної роботи. Бо того ранку ми з нею загорілись ідеєю написати фантастичний роман. І так захопились, що про інші речі і думати не могли.

І вона все зрозуміла. Ми просиділи цілий день в бібліотеці, вигадували назву і історії героїв. Контрольну написали пізніше, а от книжку ні. Але таке щире почуття вдячності лишилося до Галини Миколаївни і до сьогодні».


Фронтмен гурту «Фіолет» Сергій Мартинюк:

«Моїм першим вчителем була моя рідна тітка - Ніна Іванівна. Саме з її легкої руки я пішов в перший клас в 5 років і всю шкільні епопею пройшов наймолодшим в класі. Ніна Іванівна і досі лишається моїм улюбленим вчителем, бо саме їй (і нікому іншому) вдалося переконати мене, що школа - це нормально і пасувало б якийсь час туди походити. Без курйозів не обійшлося.

На відкритому уроці в класі третьому, в присутності студентів-педагогів та службовців міського управління освіти я, коли нас попросили поділитися відомими нас загадками, чи не першим підняв руку. Після мого - «Вакруг валаса, посередині кавбаса» присутні службовці зі студіками випали в осад, а Ніна Іванівна в жорсткий рум'янець. З крикам «це кукурудза, це кукурудза!» я задоволено гепнувся назад за парту».


Журналіст та волонтер Мирослав Ватащук:

«Напевно, моя улюблена вчителька - Пеніщук Олена Вадимівна. Вона вчила історію. Це справді педагог від Бога. Її учні не просто слухалися, а ще й слухали».



Журналіст Антон Бугайчук:

«За час навчання у школі №20 міста Луцька найбільше я завдячую своїй вчительці історії Князь Тамілі Павлівні. Вона мотивувала мене прагнути знати більше, розуміти історичні та політичні процеси, працювати над собою та перемагати на олімпіадах. А ще - дивитися на речі глобально. Зараз я розумію, що вона вміє розкривати таланти людей. У школі це мабуть найважливіше».


Депутат Луцької міської ради Павло Данильчук:

«Я взагалі народився в сім'ї вчителів - мама вчителька української мови та літератури, тато викладав фізкультуру та допризовну підготовку! Тому це теж багато в чому відклалось на моєму вихованні та ставленні до вчителів. Школа була сільська в рідній Торговиці, тож з більшістю вчителів перетинався і поза уроками на вулицях, городах чи полях;) Хочу окремо згадати класного керівника Миколу Якимчука, який прийшов щойно після закінчення нашого історичного факультету ВДУ, і саме через проукраїнський підхід багато в чому мені посприяв в зацікавлені українською історією та формування націоналістичної позиції в майбутньому.

Завдяки його молодому віку ми часто дозволяли неформально обговорювати ті чи інші події. Те саме можу згадати і про вчительку української мови та літератури Світлану Дмитрівну Семенюк, яка правильно доносила нам творчість та самі особистості українських письменників та поетів періоду "розстріляного відродження" чи шістдесятників, не цураючись в 90-ті роки говорити: "він був українським націоналістом". Хоча бували і хуліганські дії з нашої сторони за строгість з боку вчителів, на нашу думку. То на урок не прийдем, то спеціально запізнимось».


Луцький реконструктор Віктор Іщук:

«В школі найбільше любив вчителя трудового. Якось він по-своєрідному привив мені любов до дерева і роботи. Пам’ятаю, як не хотіли іти на інші уроки, обманювали вчителів, що прибирали в майстерні. Досі часто спілкуємось».


Професор луцького «політеху» Тарас Божидарник:

«Звісно був колись школяриком та мав можливість начатися в двох школах Луцька - це №15 та гімназія №4. Перший класний керівник була Пошукова Марія Леонтіївна, дуже добра, чуйна і диломатична людина і хороший педагог. Вона багато від чого мене лихого зупинила і на добре направляла. Хочеться теплим словом згадати ще завучів школи №15 Ірину Дмитрівну і Дору Іванівну, приходилось частенько бувати у них "на коврику" для виховних бесід, але це завжди було від них позитивно, з гумором, десь по материнські та одночасно в міру строго.

До гімназії №4 попав у восьмому класі, це був 1990 рік, перші спогади "притирки" дуже складні і мало приємні, але я з цим справився і вижив! Дуже вдячний чудовим педагогам Тамарі Павлівні - вчитель географії, покійна нині, на жаль, а також Барановичу Олександру Олександровиичу - вчителю фізики і астрономії, Притолюк Софії Василівні - вчитель математики і Березіній Марії Миколаївні, яка надзвичайно цікаво викладала біологію. Вони вміли дати дитині розкритись, полюбити предмет, дипломатично спілкувались з учнями і хотіли щоб з школярів виросли особистості. Всім уклін, вдячність, шана і повага, з Днем Вчителя!».




Дернівський сільський голова Олександр Гуч:

«В мене, певне, як і в більшості дітей, були і хороші вчителі, були і ті, що не дуже добрі. Цікавіше для мене те, що зараз, коли я приходжу в свою Дернівську школу, до мене звертаються вже по-батькові. А в дитинстві бувало, що й сварили. Улюбленим вчителем був фізрук. Мужик як мужик, сказав - виконуємо.

А улюблена вчителька була класний керівник Мацюк Надія Іванівна. Завжди з посмішкою, не сварила і заступалася перед іншими вчителями, коли робив шкоду. Був смішний епізод з нею ж. Якось на її екзамені з математики я набрався наглості і запитав, показуючи шпаргалку, - «а як розуміти дану задачу і відповідь?» Вона підійшла, глянула, відповіла як має бути, і лише тоді вона зрозуміла, що я показую шпаргалку. Не сварила, папірець не вилучала, дала змогу досписувати».


Краєзнавець Тетяна Яцечко-Блаженко:

«Мої шкільні роки пройшли в ЗОШ № 19 міста Луцька. На початку 90-х це була одна із кращих шкіл нашого міста. Треба віддати шану за це тодішньому директору Анатолію Луцюку та вчительському колективу. Усіх своїх вчителів згадую лише з позитивом. Побувавши в рідному класі згадала турботливого керівника Софію Миколаївну Куліш. Відчуваю безмежну вдячність за вчасні поради вчительки історії Валентини Іванівни Алексеєнко. Насправді важкого когось виділити, бо з кожним роком все більше і більше переосмислюєш шкільні роки і краще розумієш вчителів.

Проте дозволю собі відзначити нашого вчителя музики Адама Петровича Горбатюка, адже факультатив із співів - це був веселий час. Ми багато виступали з нашим хором по місту, були дружні та веселі. Співачки правда із нас не всіх вийшли, проте завдяки настановам Адама Петровича в караоке аплодисменти «зірвемо» не раз. Пам’ятаю під час репетицій та виступів більшість з нас хотіли перекричати одна одну і стати саме біля мікрофона. Наш маестро пітнів і показував на жестах, щоб ми тихіше співали, бо аж колонки рипіли, проте було пізно, це був наш зірковий час.

Ми відчували себе ніби на Х-факторі. Ще одного разу взимку, в нас були «гастролі», і я коли бігла на виступ впала та забила руку, проте ми відспівали свій виступ, я забула про біль. Дома згадала. На ранок прийшла в гіпсі. Ось так ми любили співи».



Журналістка Аріна Крапка:

«У мене дві улюблених вчительки. Одна у школі - вчителька української мови і літератури Медвідь Мирослава Володимирівна. Саме на її уроках я зрозуміла, чому я хочу займатися журналістикою чи письменницькою діяльністю. Якось у 5 класі я вирішила списати твір... з книжки. Дещо переробила сама і мені здавалося, що це вийшов гарний твір. Але вона все зрозуміла. Поставила мені невисоку оцінку і сказала, що я сама можу написати краще, ніж там, і потім я так і зробила.

Не знаю, чи твір був кращим за той, що в книзі, але було очевидно: я можу не списувати, а мені гарно вдається писати самій. І це був якийсь поштовх для мене, бо мені це дуже подобалось робити. Я почала описувати все на світі - людей, природу і тд.

А друга вчителька історії в ліцеї, де я навчалася - Українець Наталія Петрівна. Її уроки були завжди цікавими. Вона була сильною моральною авторитеткою для мене і завдяки її настановам я розуміла, наскільки важливо мати власну позицію, досягати поставлених цілей. Були і такі вчителі, з якими у мене були конфлікти. Але воно й не дивно, бо частково я була бунтаркою в школі».


Активіст та підприємець Богдан Климчук:

«Загалом я школу не любив. Хоча жив за 100 метрів, приходив передостаннім, останнім приходив однокласник, який жив через дорогу. Можливо не любив тому, що наші вчителі у 90-х були дещо озлоблені важким життям, і їх настрій передавався і на нас. Хоча, ясна річ, були такі, які намагалися з любов'ю навчити нас чомусь. Найбільше любив історію України і відповідно вчительку Валентину Фадеївну Проскуровську.

Найяскравіший спогад був з середини 90-х якось на уроці історії вчителька вийшла з класу, а я увійшов в суперечку з класом, що Незалежність - це добе, а СССР - це погано. Тоді демонстративно сказав, що я патріот, за що був засміяним однокласниками. Не витримавши насмішок, вийшов на коридор і стояв в розпачі, там мене Валентина Фадеївна перепитала, чого це я не в класі. Розповів їй, що не піду до них, бо ображений, вона взяла мене за руку і сказала, що все тільки в Україні починається, і що б я звикав, що так і буде ще не раз, і треба тримати удар, бо тільки так і робиться історія».



Журналіст Андрій Собуцький:

«На жаль чи на щастя, в моїй рідній Горохівській ЗОШ І-ІІІ ступенів імені Івана Яковича Франка не було вчителів, які ставилися б до мене нейтрально – або дуже любили, або дуже не дуже. Добре, що перших було набагато більше. Найбільш охоче йшов на уроки української мови – ні, не тому, що мріяв засвоїти всі правила. Авторитетний педагог Людмила Лук’янівна Мудрак (яка підготувала рекордну кількість переможців всеукраїнських олімпіад) настільки колоритно з нами спілкувалися, що ми відверто від того ловили кайф. Понад те, ми цитували її «А чого ти, як Пилип з конопель?» чи «Знову горобцям дулі крутиш?» на тренуваннях та навіть дискотеках.

А ще я постійно бурмотав до неї, мовляв, скільки можна повторювати той апостроф і м’який знак, хіба мені в житті допоможе та українська мова? Часто ми потім і нею сміялися з цього на зустрічах випускників. Із позаурочного. Школа ставила на конкурс театральний уривок з «Лісової пісні». І от заступник директора (і вчитель біології) Світлана Іванівна Сов‘як бачила в цій іпостасі лише Андрія Собуцького.

Для мене, на той час двічі чемпіона області з міні-футболу, постійного учасника обласних та всеукраїнських змагань із гандболу, то було неприпустимим піке в очах дівчат та однокласників. Довго я тримався, наче кремінь. Проте був кінець третьої чверті, через часті змагання в мене накльовувалися не вельми оптимістичні оцінки з української мови та… біології. Словом, одягнув я вишиванку та взяв до рук сопілку й ножа (уривок починався фразою Мавки «Не руш, не ріж, не убивай!»).

Виступ пройшов на ура, однак Лукашем у команді мене дражнили ще довго. Із найбільш прикрих випадків – то був клас четвертий. Я хворів, але на п’ятий день таки вирішив вранці піти в школу. Проте поки зібрався, поки дійшов, так і спізнився на 5 хв… На вході чергові мене й записали, а потім директор на лінійці оголосив прогульником. Іронія долі – це був єдиний за одинадцять років випадок мого спізнення чи прогулу».




Керівник регіонального прес-офісу у Волинській області у «ПриватБанк» Владислава Жорняк:

«У школі я була далеко не пай-дівчинкою. Тому коли у десятому класі замість попередньої вчительки (якій ми мало не на голову вилазили) українську мову у нас почала викладати вимоглива і принципова Ольга Василівна Бачинська, спочатку було важко і конфліктно. Навіть маму кілька разів до школи викликали. Пізніше ми знайшли спільну мову. І насправді - Ольга Василівна - нереальна людина.

Вона вміє "на пальцях" пояснити найскладніші речі. Завдяки ній українська мова з якогось абстрактного предмету, на який я раніше відверто "забивала", перетворилася на цікаві уроки і корисні знання. До речі, саме вона готувала мене до ЗНО і з її допомогою я отримала дуже високі бали, за що їй безмежно вдячна. Пам'ятаю, як після тестування прийшла до неї з чорновиком тестів в істериці, що завалила ЗНО, а вона перевірила і скзала, що пишається мною. Мабуть, за всі шкільні роки то було найбільшою і найвагомішою похвалою. У мене є такий собі внутрішній перелік людей, з якими я все життя буду на "Ви", яких бачу раз в рік, а то й рідше, але яких безмежно люблю і поважаю. Ольга Василівна - серед них.

А ще зі школи запам'яталася вчителька зарубіжної літератури Ніна Іванівна. Її уроки були, мабуть, одні з найзахопливіших, бо на них ми не тільки читали книжки, але й дивилися фільми, розглядали картини і слухали музику. А ще вона поважала думки і погляди кожного учня, якими б вони не були. А це, погодьтесь, - рідкість для сучасних шкіл. І ще один улюблений завдяки вчительці предмет - географія. Ірина Михайлівна всіляко боролася з моєю лінню і завжди знаходила, чим зацікавити. Насправді вже зараз, у дорослому віці, розумію, що праця вчителя - просто пекельно важка.

Щодня справитися з десятками, ато й сотнями малих людей, у кожного з яких - свій характер, свої вподобання і свої вибрики. А ще ж є гіпертурботливі батьки, купа бюрократії і формальностей. Словом, на проофесійне свято хочеться побажати педагогам міцних нервів і гідної зарплати. А ще нехай для кожного вчителя його професія буде покликанням і талантом, а не просто способом заробітку. Тоді уроки будуть у задоволення і для педагогів, і для вихованців».



Голова Волинської незалежної медіа-профспілки Оксана Швець:

«Моя улюблена вчителька невисокого зросту, надзвичайно красива та приємна жінка з чарівною усмішкою, густим довгим волоссям та доброю душею. Світла Людина. Просто любила свій предмет і дітей. Коли заходила після дзвінка на урок до нашого 11 класу, то 36 учнів одразу затихали на 45 хвилин, уважно слухали той тихий, сильний голос і захоплюючі розповіді про зарубіжних письменників та їхні твори.

На той час проза та поезія європейських, американських авторів, відомих японських і китайських після епохи совка - то був “ковток свіжого повітря”, нових напрямів, стилів, епох і нестандартного мислення, філософського сприйняття життя та світу. Словом, урок зарубіжної літератури був у списку моїх улюблених! І любов до тихого шелесту сторінок паперової книжки та читання правильної літератури, яка формує особистість та вчить думати, прищеплена саме Ярославою Степанівною Дрьоміною - моїм класним керівником, учителем зарубіжної літератури ЗОШ №4 м.Нововолинська. Здобута філологічна освіта теж під впливом улюбленої вчительки.



Вона любила свіже повітря, бо клас перед уроком на перерві ми завжди провітрювали, свіжі ідеї, бо завжди нас підтримувала, вислуховувала, давала поради і допомагала. Приходила на зустріч випускників і про кожного з нас пригадувала цікаві дрібнички, бо була уважною та мудрою, всіх своїх вихованців пам’ятала та цікавилась як у кожного склалося життя.

 Так доля розпорядилась, що не лише з книг довелося Ярославі Степанівні дізнатися про зарубіжжя, а й з власного досвіду, бо тривалий час жила та працювала в Італії.



Ця тендітна жінка - це гармонія мудрості й людської краси. Вона чудовий педагог, гарна жінка і любляча мама єдиного сина Андрія, якого посмертно нагороджено орденом за мужність 3-го ступеня. Їі “Світляк”, бо саме так його називали друзі-побратими, добровільно пішов захищати Україну і одним із перших загинув у бою під Іловайськом 10 серпня 2014 року в АТО. Тепер у батьків-педагогів Дрьоміних залишились лише спогади про улюбленого сина, життя якого обірвалося в 32 -му віці.

Він багато займався громадською діяльністю, не встиг і створити створити власної сім’ї…

 Вітаю мою улюблену та найкращу вчительку Ярославу Степанівну з професійним святом. Бажаю більше добра і любові в житті та дякую їй за все, що зроблено для мене!».



Співорганізатор міжнародного джаз-фестивалю «Art Jazz Cooperation» Віктор Грисюк:

«Про школу та вчителів згадую з приємністю, багатьох пам’ятаю та вдячний їм за настанови та отримані знання. Щодо улюблених вчителів, то можна згадати багатьох, але, напевно, найкраще пригадати класну керівничку, вчительку англійської мови – Сороку Наталю Миколаївну, яка не лише зуміла створити хорошу атмосферу в нашому класі, але і до тепер підтримує зв’язки з нами, переживає, цікавиться.

Думаю, таких педагогів дуже мало, які не лише вміють викладати, але і налагоджувати комунікацію з учнями, а це дуже важливо. Був колись цікавий випадок, ми в класі вирішили, що система старост класу застаріла і вирішили створити своє правління – комітет класу, куди увійшли чотири людини, які мали б організовувати життя класу. Наталія Миколаївна відразу скептично поставилась до цього перевороту, але і не заперечувала побавитись нам в демократію. В перший день створення комітету один з учасників цього утворення випадково штовхнув іншу учасницю на вікно і вона досить сильно порізала руку, прийшлось накладати кілька швів.

На другий день двоє інших членів комітету потрапили в подібну історію, щоправда на шкільному подвір’ї, але результат був подібний – травма, щоправда вже не від скла. Отже, за два дні всі четверо «комітетчиків» стали «героями» цих епізодів. На третій день, щоб не було більше пригод, то цей орган правління… саморозпустився».



Режисер Вікторія Поліщук:

«Згадуючи своїх шкільних вчителів, звичайно, що, найбільш пам’ятними є перша вчителька - Нищик Тетяна Петрівна та класний керівник - Мартинюк Мілентина Пилипівна (Луцький НВК ЗОШ №20). Адже саме вони опікувались нами протягом декількох років, інколи були суворими, інколи – навпаки захищали та давали мудрі поради. Я пам’ятаю, як вчителі, які не вимагали серйозної підготовки до уроку та закривали очі на наші шпаргалки здавалися нам тоді ідеальними, в той час, як інші безжально ставили двійки. Уже після школи, починаєш розуміти, що знань від цих «ідеальних» вчителів так і не залишилось.

Також, коли зустрічаємось з однокласниками, часто пригадуємо вчительку англійської мови, вона вміла піднімати нам самооцінку словами, що ми безвідповідальні та недисципліновані, і наше майбутнє – це абсолютно не перспективні професії ( із-за солідарності перелік не додаю). Приємно, що зустрічаючи своїх вчителів, вони сумно розповідають, що ми були просто ідеальним класом у порівнянні із сучасними школярами».


Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.