Домашній, затишний куточок: як живеться луцькому зоопарку

Горіти справою, яку ти робиш щодня, – завдання не з легких. Проте для директора луцького зоопарку Людмили Денисенко це не проблема. Вона живе зоопарком. Знає імена усіх його мешканців. А що найбільше вражає – вони її чекають, відчувають, слухають і безмежно люблять.

У цьому переконався «Перший», коли наше інтерв’ю із Людмилою Денисенко плавно перейшло у міні-екскурсію зоопарком. Звірі, побачивши її, шаленіли від радості… Зоопарк справді ожив.

– Майже п’ять років Ви керуєте луцьким зоопарком. Як вдалося привести його у належний, туристично привабливий вигляд?

– Коли я тільки прийшла на посаду директора, я сварилися зі всіма своїми друзями, родичами і казала усім, що так, зоопарк у неналежному стані, але ми повинні його любити, робити його кращим, бо, якщо не ми, то хто?! Починали з великої любові і розуміння того, що треба працювати багато. Перші роки ми не бачили кінця-краю у тому, що треба ще зробити… Ми йшли шаленими темпами, хотіли завжди зробити більше. У зоопарку не було навіть лавочок, на яких люди могли б посидіти, перепочити, затриматися на довше.

Раніше тут не було екзотичних тварин, лише представники флори і фауни України. Відвідувачі приходили, галопом оглядали зоопарк і виходили. У кінці 2012 року я очолила зоопарк, а згодом відвідала зоопарк у Вроцлаві, де була купа квітів, відпочинкові зони, де відвідувачі могли перепочити, з’їсти морозива… Ми інтуїтивно почали рухатися у тому ж напрямку. Наші перші квіти, клумби були з власних городів, колектив, хто що міг, те приносив. Зараз у нас вже є цілий відділ у зоопарку, який доглядає за клумбами, яких на сьогодні дуже багато.

– Як виглядає наш зоопарк на фоні інших в Україні?

– Після реконструкції на відкриття оновленого зоопарку вперше за всю історію його існування, починаючи із 1979 року, було запрошено директорів інших зоопарків України. Для більшості з них це було дивиною, адже ніхто з них, окрім колег із Рівного, не знав, що у Луцьку взагалі існує зоопарк. Велика подяка директору рівненського зоопарку, який увесь час підтримував нас порадами і саме він відкрив луцький зоопарк для інших.

У 2014 році луцький зоопарк вступив до української Асоціації зоопарків, і, пам’ятаю, як на колегії директорів я представляла, яким буде наш зоопарк після реконструкції. Так от, багато хто не вірив, що нам вдасться задумане. А вже через рік всі приїхали і побачили результат, а ми тепер тішимося, бо стали взірцем для інших зоопарків, надихнули їх…

Інші зоопарки в Україні, – вони всі різні, кожен має своє обличчя. Приємно, що серед них наш зоопарк зайняв свою нішу, його характеризують як домашній, затишний куточок. Звичайно, до колег, які мають зоопарки площею 12 чи 25 гектарів, нам далеко, але на своїх чотирьох гектарах ми зробили усе, аби людям було цікаво, щоб вони насолоджувалися відпочинком на природі в межах міста.

– Реконструкцію зоопарку вдалося провести завдяки грантовим коштам. Знаємо, що допомагали у цьому Вам колеги із зоопарку в польському Замості. Чи співпрацюєте з ним досі?

– Зараз у нас із Замостям дружні відносини, їхня допомога у розбудові зоопарку закінчилася у 2015 році, коли у нас завершилася реконструкція зоопарку. А історія із грантом починалася ще у далекому 2007 році, тоді було подано першу заявку відділом міжнародного співробітництва Луцької міської ради. Місто Замость у той момент підключилося, бо їм теж було цікаво, і на фоні інших польських зоопарків вони виглядали теж не вельми привабливо.

Для Замостя це був вже другий грант, для нас – перший… Тепер вже й ми розуміємось на цьому і хочемо теж подавати проект на 2020 рік, бо зоопарки – це недешеве задоволення. Я подорожую українськими зоопарками і знаю, які кошти витрачаються на будівництво вольєрів, – часом суми сягають мільйона гривень.

– Зрештою, і купівля тварин – задоволення не з дешевих...

– Так, ми поки не купуємо тварин. Беремо їх на утримання з інших зоопарків. От наприклад, сурікати приїхали до нас із Варшави, а з ризького зоопарку – червона мавпа Патас… Леви у нас, ми зробили їм новий просторий вольєр, щоб вони бачили небо, а не грати. На жаль, вони уже не є молодими і щодо потомства, то, думаю, вони свій ресурс уже вичерпали, хоча площа вольєру дозволяє лишати левенят разом з батьками. До речі, леви дуже сімейні тварини і для них корисно жити цілим прайдом. Завдяки реконструкції нам дали на утримання тигрів з київського зоопарку.

Крім того, цього року у нас з’явилося багато екзотичних птахів, папуг зокрема. Тварин також купують, дарують спонсори, небайдужі лучани. Наш перший папуга ара переїхав до нас з ресторану «Чевермето», зараз вона мешкає у 4-метровому вольєрі, з приміщенням для зимівлі. Самця для ари придбали депутати Луцької міської ради. Для нас це дуже приємно і хотілося б, аби така традиція мала своє продовження. Придбати тварин немає фінансових можливостей. Наприклад, ми цікавилися в заповіднику Асканія-Нова зебрами, то одна тварина коштує 140 тисяч гривень… А якщо купувати, то треба хоча б пару, щоб вони не сумували.

– Які тварини Ви хотіли б бачити ще у зоопарку, окрім зебр?

– Рік ще не закінчився і наразі тривають перемовини із черкаським зоопарком про передачу нам рисі карпатської. Цей вид нам цікавий, бо він може зимувати, а оскільки ми перейшли на цілорічний режим роботи, то нам потрібні тварини, які переносять зиму. Також, можливо, у Луцьку з’явиться пара молоденьких яків.

– Чим «живе» зоопарк зараз? Що тут відбувається в цю пору?

– Зоопарк – це таке підприємство, у якому щось передбачити неможливо. Можна прийти на роботу і їхати рятувати пораненого лебедя, як то було минулої п’ятниці. Поблизу Стиру знайшли підбитого, скаліченого лебедя, якого ми відвезли до ветеринара, зараз його лікуємо…

Днями привезли нам пташку, яку теж треба доглянути. Наразі триває підготовка до зими. Наводимо лад у вольєрах, але тварини до кінця дня все одно «розставляють» усе на власний розсуд.

Щоденні турботи теж ніхто не відміняв – годувати, стежити, щоб була вода, щоб не було сторонніх предметів у вольєрах, щоб тварини мали належний зовнішній вигляд і були здоровими. Не зважаючи на осінню пору, ми все одно досі працюємо над озелененням зоопарку, плануємо невдовзі провести Парад хризантем.

– До речі, луцький зоопарк став не лише місцем відпочинку, а й у дечому перейняв на себе і соціальну функцію. Ви постійно проводите розважальні заходи для дітей, організовуєте фотозони, святкування…

– Все для того, аби нашим відвідувачам було цікаво приходити в зоопарк не лише влітку. Усі свята ми готуємо власними силами. 4 жовтня готуємося до свята, приуроченого Дню захисту тварин, а також плануємо провести вже друге Свято гарбуза в українських традиціях.

А взагалі, подібні заходи є нормою для повноцінного існування зоопарків, бо він повинен виконувати не лише показову функцію, а й еколого-просвітницьку. Людина, а особливо діти, повинні вийти із зоопарку із певними знаннями, а інформація найкраще засвоюється у ігровій формі. Я дуже радію, бо зоопарк ожив, у нього повернулися свята, екскурсії, бо певний час вони були забуті…

Діти охоче беруть участь в конкурсах, допомагають готувати їжу для тварин. Ми робили листівки для мавпочок, після чого діти засвоїли, що мавпи їдять не усе, і я впевнена, що наступного разу вони прийдуть разом з друзями чи батьками і вже знатимуть, кого і чим можна годувати. Поки в планах лишається гурток еколога, який діє при гарних зоопарках.

– Як ви боретеся із недобросовісними відвідувачами, які годують тварин невідомо чим?

– Цей рік розпочався із неприємної події – ми втратили альпаку, яку відвідувачі перегодували. Я була впевнена, що наші таблички на вольєрах, які інформують про те, що тварина їсть лише власну їжу, будуть застерігати відвідувачів не годувати тим, чим не можна. Однак не для всіх вони є пересторогою, як виявилось.

Є різні відвідувачі. Одні спокійно реагують на зауваження, інші вважають: якщо вони заплатили за квиток, то можуть топтати клумби, виривати пір’їни з павичів… Але приємно, що свідомість наших людей змінюється у кращий бік, і досадні випадки трапляються не так часто. Добре, що у нас з’явилися волонтери, які допомагали нам на вихідних та у святкові дні наглядати за тваринами.

У нашому зоопарку, на щастя, немає проблем із харчуванням тварин, вони не голодують, тому загодовувати їх не треба. Ми це намагаємося пояснити нашим гостям. Сподіваюся, найближчим часом люди приходитимуть до нас просто відпочивати, влаштовувати пікніки, купувати собі щось, своїм дітям… А годуванням нехай займаються працівники зоопарку.

– Як Ви ставитеся до цирків з тваринами та пересувних зоопарків?

– Негативно ставлюся, особливо до пересувних зоопарків, де неможливо створити належні умови утримання тварин. До нас з пересувного зоопарку потрапила рись, з Дубровиці ми забрали двох ведмедів, які, на щастя, вижили. Щодо цирків з тваринами… Якщо це собачки, котики, в’єтнамські свинки, їм краще біля людини, навіть у тому ж цирку, де вони, до речі, роблять якісь невимушені трюки на сцені. Але однозначно я не сприймаю великих тварин в цирках, бо приручати, ламати царя звірів, щоб він стрибав на арені….

У такі цирки я вже не ходжу, бо одразу бачу: комфортно там тваринам чи ні. Часом і про зоопарки говорять, що тваринам у них некомфортно. Але є тварини, які у природі на межі знищення, а завдяки утриманню в зоопарках вони відновлюють свій вид. Зрештою, якби це було не гуманно, то жодна б організація з Європейського Союзу не дала б грошей на розвиток зоопарків.

– Яка доля ведмедя, який кілька років тому розгулював у Брищі поблизу заправки?

– Ваня успішно прижився у нас (сміється, - Авт.). Він єдиний ведмідь, який не впадає в сплячку і боїться води, тому коли його «подруга» Марта не хоче з ним «спілкуватися», вона залазить в басейн, і він її не чіпає. Власник Вані так і не знайшовся.

Зараз вже в нашому зоопарку вісім ведмедів. Найстаріша пара – це Маша і Міша. Після Вані до нас приїхала Марта, ведмедиця, яку врятував телеканал «Інтер», яку споювали у ресторані Кам’янця-Подільського. Двоє ведмедів ми забрали із цирку з Дубровиці. Вони ще довгий час дуже жадібно ставилися до їжі, не могли насититися, а зараз вже – це розкішні ведмеді, з блискучою шерстю, з жировим горбом перед сплячкою… Двоє ведмежат у нас народилися, ми довго думали, чи віддавати їх, але врешті-решт вирішили залишити.

Розмовляла Ірина Костюк
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.