ФК «Волинь АТО»: як бійці у футбол грають

Футбольний клуб «Волинь АТО» існує всього декілька місяців, однак за цей час він встиг вже зіграти 13 ігор. Наразі команда змагається за чемпіонство в рамках дивізіону «Захід» «Всеукраїнської Футбольної Ліги учасників АТО». Переможці цього турніру поїдуть на загальноукраїнські змагання до Києва. Усі футболісти клубу - колишні військовослужбовці, які люблять футбол та не хочуть сидіти на місці.

В Західному регіоні наразі змагаються 5 команд. Лише три з них гратимуть на турнірі в Києві. Туди з’їдуться футбольні клуби автоців із усієї України. 16 команд боротимуться за кубок.

ФК «Волинь АТО» зібрав колишній боєць 51-ої окремої механізованої бригади Віталій Манченко, наразі він є капітаном команди. Тренера, форми, поля, де можна тренуватись, футболісти не мають. У них фактично відсутнє фінансування. Однак, вони мають головне - величезне бажання грати та перемагати. Віталій розповідає, що його футболісти мріють представити волинський футбол у Києві, і вони це зроблять.


Перед тим як стати капітаном «атошної» команди, Віталій був солдатом у 51-ій бриграді. У 2014-му році його мобілізували до війська. Там він служив у ремонтно-відновлювальному батальйоні. Деякий час військовослужбовці перебували в Дачному, однак постійно їздили на виїзди на «нульовку».

«Дехто з наших хлопців загинув біля Іловайська, а хтось потрапив до полону. Ми їздили на супроводження, забирали з передка поламану техніку. Був там 4 місяці, як і вся бригада. Після 1-ої хвилі повернувся додому», - розповідає Віталій.

Проте вдома ситуація також змінилась. Віталій каже, що перестав знаходити спільну мову із колишніми друзіми. І рятувало його те, що з Луцька знав багатьох бійців, які також повернулися додому.

Футболом хлопець цікавився з дитинства, в школі ходив у футбольну секцію та їздив на турніри. І про футбольні змагання серед атовців також чув неодноразово. Однак, ідея зібрати свою команду прийшла не відразу.

«Чемпіонат серед атовців проводиться вже третій рік. Я давно за нього чув. І вирішив зі своїх хлопців також зібрати команду. Написав у Facebook, в групу атошну:«Збирайтесь, хлопці, на футбол. Будемо їздити на змагання». Перший раз прийшло 5 людей на тренування. І вже пізніше з Федерації футболу учасників АТО до нас зателефонували. Їх голова дав мені контакти людей, які нам допоможуть організуватись для турніру. Там і за перевезення треба було домовитись, і за фінансування. Нам обіцяли, що будуть допомагати», - розповілає футболіст.

Вже за деякий час хлопцям повідомили, що у містечку Винники буде відкриття футбольного турніру, і вони також мусять в ньому брати участь. До такого волиняни готові не були, адже не було навіть часу на тренування. Не було форми, не було фінансів, але вирішили, що треба їхати.


«Я пішов до Федерації футболу Волині, там вони допомогли зібрати мені команду, бо не вистачало футболістів. На першу гру, на відкриття, від нас приїхало всього 13 людей. Мені вдалось із обласним відділом спорту домовитись про гроші на транспорт. Вони нам навіть виділили по 60 гривень в день на харчування. А футбольний клуб «Волинь» дав нам свою форму. Так ми в ній досі і граємо», - додає він.

У перших двох іграх ФК «Волинь АТО» зазнала поразки. Проте сам факт, що футболістам-аматорам вдалось потрапити на турнір, давав наснаги.

«На відкритті був Мирон Маркевич, ми з ним навіть фотографувались. Нам тоді подарували м’ячі хороші. Після цього матчу та відкриття ми з хлопцями дуже загорілись нашою справою. Я знав, що нам потрібно ще в команду шукати людей нових, бо цих недостатньо. І вже на другу гру ми зібрали хорошу велику команду», - каже Віталій.


Команда ФК «Волинь АТО» - своєрідна солянка. Більшість футболістів-бійців, які в ній грають, - колишні військовослужбовці з 51-ої бригади. Також тут є нацгвардійці, працівники СБУ та патрульної поліції. Головна умова - футболіст повинен мати посвідчення учасника бойових дій або АТО. Під час домашніх ігор Федерація футболу Волині забезпечує їх суддями та медиком. Проте, незважаючи на відсутність тренера, команда маю свою тактику та ігрові «секрети».

«У нас є досвідчені хлопці, які давно грають футбол. Можна сказати, що все життя у футболі. Вони брали участь у всяких волинських турнірах. Режимів і дієт в нас примусових немає. Але кожен дбає про себе сам. Ми, як збірна. Кожен грає в турнаріх за район чи область, а потім ми збираємось у свою команду», - говорить капітан.



Проте величезного бажання хлопців грати у футбол недостатньо. Через відсутність фінансування вони можуть не потрапити на змагання до Києва, навіть якщо будуть чемпіонами Західного регіону. Віталій каже, що на це є низка причин.

Перша - в команди немає постійного стадіону, де можна тренуватись. Багато футболістів живе в районих, тому вони не можуть часто приїжджати на тренування. А якщо й приїдуть, то після тренування їм треба десь помитись.

«Для того, аби грати нормально, в нас немає ніякого звбезпечення. Якби ще не допомогли з перевезенням, то взагалі б не змогли грати. Форми в нас немає своєї. Для того, аби поїхати на змагання до Києва, потрібно мати свою форму відповідно до регламенту. Там мають бути шеврони, свої значки федерації. Ця форма, котру нам дає «Волинь», не підходить за цим регламентом. Якщо в нас не буде форми, то нас просто не допустять до змагань у Києві. Я вже не говорю про захисні щитки та іншу амуніцію. Ми цього всього не маємо. М’ячі також треба нам нові, щоб можна було нормально грати», - розповідає Віталій Манченко.

«ФК «Волинь» допомагала зі стадіоном, але міні-поле давала. Кажуть, що велике поле нам не дадуть. Є «Підшипник» же. Я говорив із Віталієм Кварцяним, бо він за нас знає. Він колись казав, що допомагатиме нам. А пізніше я йому дзвонив, просив поле для домашніх ігор, то він не дав. Сказав: «Сьогодні просите «Підшипник», завтра захочите грати на «Авангарді», а потім і на «Олімпійському», - додає він.

Хлопець каже, що власними коштами вони не можуть забезпечити команду всім необхідним. І дивується, чому з усієї області не знайдеться ніхто, хто б допоміг представити волинський футбол у Києві.

«Одного разу я вирішив обходити всіх народних депутатів. Кожному написав звернення. Про нашу команду знали всі. Ніхто не допоміг, навіть відписки з відмовою не прислали.

Писав і в міську раду, і в обласну. В мене склалось враження, що до нас ставляться, начебто ось атошники приїхали, зібрались докупи, і щось просять. Як так, що з цілої області нам ніхто не може допомогти, щоб хоч тут форму купити. Ми за власні кошти не можемо все проплатити», - каже атовець.

Однак, хлопець запевняє, що ніс команда не вішає, а впевноно пробивається до своєї мети.

«Зараз хлопці з команди дуже хочуть потрапити на турнір до Києва та показати, що на Волині є хороший футбол. Шкода, що перші дві гри ми програли. Якось нам пізно повідомили, і ми не були готові до цього. Однак, ми віримо в свої сили та віримо у нашу перемогу. Без цього ніяк. Для себе ми розуміємо, що ми - колектив, ми - команда. Я відразу всім сказав, якщо хочете щось добитись, то треба докласти до цього усі сили», - додав він.



ТЕКСТ - Еля СЕРКОЖАЄВА
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.