Легендарний крейсер «Варяг» і волиняни

У 1904 році в російсько-японській війні фігурував крейсер «Варяг». Програючи бій на морі, він затонув. Хоч і потім став ідеологічним символом російської пропаганди.

Подіям тих далеких років у водах Жовтого моря, та результатам пошуків волинян-матросів з крейсера, присвячене це дослідження, - пише на сторінках Хронік Любарта Олександр Лудковський.

У 2014 році Росія гучно відзначала 110-річчя бою крейсера «Варяг» з японською ескадрою 9 лютого 1904 року біля корейського порту Чемульпо.

Ця подія вже більш сторіччя служить приводом для царської, а згодом радянської та російської пропаганди у прославлянні подвигів флоту, який у реальності ганебно програв російсько-японську війну на морі.

На офіційних заходах в Інчхоні, де була відкрита меморіальна дошка та пам’ятник, був присутній і посол України у Республіці Корея Володимир Фуркало. Він відзначив, що поза увагою організаторів заходів залишився той факт, що екіпаж «Варяга» (557 моряків) на три чверті складався з українців, більшість з яких були з Волинської губернії. До речі, шість з 18 офіцерів корабля – прибалтійські німці.

Звідки взявся «Варяг»

Крейсер I рангу «Варяг» був першим у серії з чотирьох російських бронепалубних крейсерів, які будувалися у кінці 19 – початку 20 століть для потреб «Далекого Сходу», тобто для війни з Японією. Ці кораблі призначалися для розвідки, рейдерства та охорони ескадри від міноносців та легких крейсерів.

Перевантажені будівництвом шести новітніх броненосців типу «Бородіно» петербурзькі верфи не мали можливості виконати замовлення, і крейсери будувалися за кордоном.

Розцінки американської кораблебудівної фірми «Вільям Крамп та сини» виявилися нижчими, ніж у Європі, та й будівництво представники фірми обіцяли провести у рекордні строки. В 1898 році імператор Микола ІІ затвердив контракт на будівництво ескадреного броненосця та бронепалубного крейсера, майбутніх «Ретвізана» та «Варяга».

Крейсер водотоннажністю 6000 тонн мав бути побудованим за 20 місяців, його вартість без озброєння становила 2 мільйони 130 тисяч доларів. Російський Морський технічний комітет наполіг, щоб за зразок були взяті крейсери, вироблені у Петербурзі – «Аврора», «Діана» і «Паллада» (матроси фамільярно звали їх «Варька», «Дашка» та «Палашка»), які не відзначалися ні швидкістю ні озброєнням.



Втім на іспитах у 1900 році, у тяжких погодних умовах, «Варяг» встановив світовий рекорд швидкості для свого класу – 24,59 вузли ( 45,5 км/год) при контрактній 23 вузли.

Броні на ньому було небагато – броньова рубка для командування під час бою, та броньова палуба на рівні ватерлінії, яка прикривала котли, парові машини та рулі. Корпус крейсера, гармати та екіпаж нічим захищені не були.

Основну зброю складали 12 гармат калібру 6 дюймів (152 мм), які вироблялися у Росії за ліцензією французької фірми «Кане».

У січні 1901 року «Варяг» прибув у Кронштадт, а у серпні відплив на Далекий Схід, у військово-морську базу Порт-Артур.

1 березня (дати надані застарим стилем) 1903 року у командування крейсером вступив капітан І рангу В.Ф.Руднєв.

Після іспитів у листопаді 1903 року, на яких була підтверджена контрактна швидкість, 28 грудня «Варяг» був направлений у корейський незамерзаючий порт Чемульпо, який при захопленні японцями Кореї неодмінно був першою ціллю для десанту. Таким чином присутність російського крейсера мала служити приводом для конфлікту, тобто причиною для провокування супротивника на початок активних бойових дій.




На початку 1904 року відносини Росії і Японії загострилися до межі. Війна могла спалахнути через найменшої дрібниці. Сторони змагалися за вплив у Китаї і Кореї, японська сторона відкрито претендувала також на території, що належали Росії, а в довгостроковій перспективі і зовсім сподівалася повністю витіснити Росію з Далекого Сходу.

Отже, царським намісником на Далекому Сході адміралом Є.І.Алексєєвим (позашлюбний син Олександра ІІ), крейсер «Варяг» був заздалегідь принесений у жертву для примушення Японії почати війну першою.

Зрозуміло, що командир крейсеру не повинен був нічого знати. Йому наказувалося не виявляти ніякої ініціативи, самостійно залишати порт і взагалі не приймати будь-які активні дії без особливого на то розпорядження.

«Варяг» вступає в бій

5 січня до «Варяга» приєднався канонерський човен «Кореєць». Це був застарілий невеликий корабель, озброєний всього двома 8-дюймовими гарматами (203 мм) з реальною швидкістю 12 вузлів (22 км\год).

24 січня японські дипломати оголосили про припинення переговорів та розрив дипломатичних відносин з Росією.

26 січня В.Ф.Руднєв направив у Порт-Артур «Кореєць» для повідомлення про можливий десант у Чемульпо 29 січня, але корабель був зупинений у морі японською ескадрою, і не маючи дозвіл на бій, повернув назад.

Командувач японською ескадрою контр-адмірал Сотокіті Уріу направив капітанам військових кораблів, які знаходилися у Чемульпо (англійського крейсера «Телбот», французького «Паскаля», італійської «Ельби» і американської канонерки «Виксбург»), послання з проханням покинути рейд у зв’язку з можливими бойовими діями проти «Варяга» та «Корейця».

27 січня командир «Варяга» Руднєв оголосив капітанам військових кораблів, що буде прориватися та прийме бій, але битися на рейді не буде і здаватися у полон намірів не має.

У 11:20 «Варяг» та «Кореєць» підняли якоря і направилися до виходу з рейду.



Це було фатальною помилкою Руднєва, який мов можливість підірвати «Корейця» у порту, і разом з його екіпажем прорватися у море, користуючись швидкісними якостями «Варяга».

Замість цього з швидкістю 12 вузлів два кораблі вирушили у сторону японської ескадри.

Вона складалася з броненосного крейсера «Асама», п’яти крейсерів ІІІ класу і вісьмох міноносців. Побудований у Британії, «Асама» призначався не скільки для рейдерства, скільки для бою з броненосцями. Його борт захищав 178 мм броньовий пас, башти та каземати 152 мм броня, а озброєння складалося з 4 вісьмидюймових та 14 шестидюймових гармат. Швидкість ходу на іспитах досягала 22,5 вузли, а реально, після 6 років служби – 20 вузлів.

Бій почався об 11:45. За його час крейсер «Асама» влучив у «Варяг» трьома вісьмидюймовими та шістьма шестидюймовими снарядами, ще два влучення були з крейсерів ІІІ рангу. Першим влученням був розбитий головний далекомір, згодом і другий, виникли пожежі. Майже всі моряки, що знаходилися на палубі, були поранені або вбиті. Був легко поранений та контужений капітан Руднєв.



Біля 12:12 «Варяг» отримав ураження тросів управління рулем і втративши керування сів на мілину біля острова Йодольмі, з якої сповз у 12:30. За цей час крейсер отримав два снаряди у ватерлінію, через великі пробоїни трюми та третій кочегарний відсік почали наповнюватися водою. Корабель повернув назад у порт. У 12:45 артилерійський вогонь був припинений обома сторонами, причому японською з причини побоювання влучень у іноземні судна на рейді Чемульпо.

У «Кореєць» влучень не було.

Як стверджують самі японці, в бою при Чемульпо їх кораблі залишилися неушкодженими. В офіційному виданні японського Морського генерального штабу "Опис військових дій на морі в 37-38 рр. Мейдзі (в 1904-1905 рр.)" (Т. I, 1909 г.) читаємо:

На «Асамі» під час бою детонував власний заряд у кормовій башті, внаслідок чого зруйнувався кормовий місток, та з’явилися втрати серед особового складу.

З 557 моряків , що приймали участь у бою на «Варязі», було вбито 1 офіцер і 32 матроси, поранено 97. Легкі поранення отримали біля 100 чоловік.

Після повернення у порт командир «Варяга» домовився з капітанами британського, французького та італійського крейсерів про прийняття на борт екіпажів «Варяга» та «Корейця».

О 16:05 був підірваний «Кореєць», а о 15:50 на «Варязі» були відкриті кінгстони і клапани затоплення. О 18:10 «Варяг» ліг на лівий борт і зник під водою. Звертає на себе увагу той факт, що крейсер з відкритими кінгстонами та пробоїнами тонув аж три години.

«Варяг» відновили

Але затоплення крейсера зовсім не стало кінцем його історії.

Практично відразу після бою японські спеціалісти приступили до підйому корабля. Для адмірала Уріу підйом та відновлення «Варяга» був не скільки придбанням для флоту ще одного крейсера, а подією великої пропагандистської ваги. Адже мужня поведінка екіпажа «Варяга» під час безнадійного бою оцінювалася японським військовими та суспільством як взірець самурайської самопожертви. В 1907 японський імператор Муцухіто у знак визнання героїзму моряків направив В.Ф.Руднєву орден Вранішнього Сонця ІІ ступеню. Руднєв, хоча орден і прийняв, але його не вдягав.

Підйом крейсера обійшовся у 1 мільйон єн. У 1905 році він був відбуксований на ремонт у Йокосуку. Під час ремонту було встановлено, що машини, котли (крім одного), гвинти і рульове управління (яке по рапорту Руднева було пошкоджено) знаходяться у справному стані і потребують очищення, просушування і мастила. З 12 152 мм гармат 10 були визнані придатними для експлуатації.




Відремонтований, він показав на іспитах швидкість у 22,5 вузли, та був переданий під назвою «Сойя» у якості навчального корабля у кадетську школу. У цій ролі він служив 9 років, побувавши у багатьох портах світу.

Почалася Перша світова війна. Росія почала формувати флотилію Північного Льодовитого океану, але вільних кораблів для цього не було. Японія, яка у цій війні була союзницею Росії після довгих переговорів погодилася продати «Варяг», та броненосці «Полтава» та «Пересвет».

У 1916 році «Варяг» прибув у Владивосток, звідки направився у Романів на Мурмані (нині Мурманськ), де став флагманським кораблем. У лютому 1917 року крейсер відбув на ремонт до Британі, де мав бути модернізованим для плавання в умовах Півночі. Але у Росію він вже не повернувся, тому що був захоплений по розпорядженню британського у 1920 році продали Германії на металобрухт. Під час буксування «Варяг» сів на каміння у берегів Південної Шотландії у місця Ленделфут. Там його частково розібрали, а уламки корпусу і зараз знаходяться на дні Ірландського моря.

Повернемося до подій після бою

Екіпажі «Варяга» та «Корейця», які сховалися на іноземних крейсерах, дали японській адміністрації підписку не воювати проти Японії, і після цього їм було дозволено повернення на батьківщину.

Старший штурманський офіцер крейсера Є.А.Беренс згадував, що він та інші офіцери очікували при прибутті у Росію арешту і морського суду.

Реакція з приводу загибелі «Варяга» була не однозначною. Частина офіцерів флоту не схвалювали дій командира «Варяг», вважаючи їх безграмотними як з тактичної точки зору, так і з технічної. Але чиновники вищих інстанцій вважали інакше: навіщо починати війну з невдач (тим більше що цілковитий провал був і під Порт-Артуром), чи не краще використовувати бій при Чемульпо для підйому національних почуттів росіян і спробувати перетворити війну з Японією в народну. При загальному ворожому ставленні російського суспільства до війни на Далекому Сході, було просто необхідно зробити з незначної сутички легендарний подвиг, звернутися до патріотизму нації, ушанувати новоявлених героїв і продовжувати далі «маленьку переможну війну».

Був розроблений сценарій торжеств.



Пливучи додому, екіпажі «Варяга» і «корейця» побоювалися неприємностей. Але їх зустріли тріумфально у Одесі, Севастополі, Сімферополі, Москві та Петербурзі. Георгіївськими хрестами нагородили всіх поголовно, в тому числі і екіпаж «Корейця». Було виготовлено 697 медалей «За бій Варяга і Корейця». В.Ф. Руднєв удостоївся звання флігель-ад'ютанта і увійшов до пантеону героїв, а крейсер - в легенду. Екіпажі прийняв особисто цар, кожному офіцеру і матросу надали іменного годинника, а матросам – посуд с царського столу.

Німецький поет в драматург Рудольф Грайнц під впливом повідомлень про героїчний подвиг моряків у 1904 році написав вірш «Auf Desk, Kameraden», який у перекладі «Наверх, вы товарищи, все по местам!» став народною піснею. Правда, у пізніших варіантах були викинуті слова «желтолицые черти», причому з політичних мотивів.



Художники стали писати картини з видами бою, був виданий ряд поштових листівок з фотографіями кораблів та капітанів.

Виготовлявся ряд пам’ятників, на прохання російського уряду у 1911 році прах загиблих моряків був перенесений з Чемульпо у Владивосток.

Другий раз ажіотаж відносно «Варяга» був вже за часів СРСР, у 1954-1955 роках, коли у честь 50-річчя бою, 50 членів екіпажів крейсера і канонерського човна були нагороджені медаллю «За відвагу».

Третій раз пишні заходи відзначалися вже Російською Федерацією у 2014 році. З 1904 року до цієї пори у ряді російських досліджень вважається, що «Варяг» тяжко пошкодив два крейсери та втопив міноносець, при цьому ні його назви, ні номеру традиційно не вказується. При цьому буцімто було вбито 30 та поранено 300 японських моряків. Доходило і до того, що оголошувалися потопленими 2 міноносця та крейсер «Такачіхо», який у реальності загинув аж у 1914 році.



Втім, як би не складалися російські пропагандистські байки, але члени екіпажу «Варяга» чесно та мужньо виконали свій військовий обов’язок.

Автору вдалося знайти інформацію щодо 11 матросів «Варяга», мешканців Волинської губернії, які приймали участь в бою у Чемульпо. Пошук інших волинян триває.

Отже, перші п’ять матросів, які мешкали у межах сучасної території Волинської області:

Булавка Михайло Карпович, 15.03.1881 року народження, православний, холостяк. Мешканець Володимирівського повіту, Любосилівської волості (суч. Любомль), с.Завалля. Призваний 21.10.1902 року, матрос 2 статті з 5.06.1903 р., У Сибірському флотському екіпажі з 4.02.1903 р.. Георгієвський хрест 4 ступеню № 97 585. Переведений у 37 флотський екіпаж Чорноморського флоту 30.04.1904 р.

Колещук (Каннещук) Іосиф Максимович, хлібороб, православний, холостяк. Мешканець Луцького повіту, Чарухоскої (Чаруківської) волості. Призваний 5.11.1902 року, матрос 2 статті з 5.06.1903 р., під час бою отримав поранення середньої важкості, Георгієвський хрест 4 ступеню № 97 807, позбавлений нагороди за вироком суду.

Мазурець Лукіян Григорович, 14.10.1880 року народження. Мешканець Луцького повіту, с.Теремно. Грамотний, матрос 2 статті, мінер. Георгієвський хрест 4 ступеню № 97 583. у 1954 році нагороджений медаллю «За відвагу». Помер у злиднях у 1962 році, вигнаний рідним братом у закинутий сарай. Перепохований на луцькому Меморіалі Слави. У Луцькому краєзнавчому музею зберігаються його нагороди та матроська форма, у якій він отримав медаль у 1954 р.

Пощук Михайло Іванович, хлібороб, православний. Мешканець Володимирського повіту, Хоравської (Хворовської) волості, с.Орищі (суч.Іваничівський район). Призваний 3.11.1902 р., на крейсері з 30.08.1903 р.. Георгієвський хрест 4 ступеню № 97 586. Орден згорів, у 1910 році виданий дублікат.

Хандрук Тимофій Кузьмич, 20.02.1879 року народження, хлібороб, православний, неграмотний. Мешканець Володимирського повіту, Хоравської (Хворовської) волості, с.Духтев (нині с.Дігтів Володимир-Волинського району). Призваний 8.11.1902 р.. Кочегар 2 статті, оволодів спеціальністю артилериста. Георгієвський хрест 4 ступеню № 97 896. У 1954 році нагороджений медаллю «За відвагу».



Наступні 6 матросів – мешканці тогочасної Волинської губернії:

Войцехівський Адольф Домінікович, 12.03.1880 року народження, хлібороб, римсько-католицького віросповідання, міщанин, малограмотний, холостий. Мешканець Житомирського повіту, Полонної волості, с.Погоріле або с.Сенігов. Призваний у 1901 році, з травня 1902 р. на крейсері «Варяг». Матрос 2 статті, артилерист. Після бою був призначений вістовим командира крейсера. Георгієвський хрест 4 ступеню № 97 920. Зачислений у екіпаж броненосця «Князь Потёмкин Таврический»» у квітні 1904 року. Один з керівників повстання на броненосці у 1905 році. Емігрував у Румунію, де знаходився до 1916 року. Позбавлений нагороди по вироку суду. У 1916 році вступив у 53 піхотний Волинський полк артилеристом. Повернувся в Україну у 1917 році. У 1946 році нагороджений медаллю «За перемогу над Японією», як член екіпажу «Варяга». У 1954 був нагорождений медаллю «За відвагу», а у 1955 році орденом «Червоної Зірки» як учасник повстання на броненосці «Потёмкин». Помер у 1956 році у Славуті Хмельницької області. У 2004 році Георгіївський хрест та медалі А.Д.Войцехівського були продані на аукціоні за 19500 доларів.

Кункель (Куккель) Генріх Йоганович, 1879 року народження, хлібороб, селянин, неграмотний, лютеранин. Мешканець Лухського (Луцького) повіту, Городецької волості (суч. м.Городець Володимирецького району Рівненської області). Призваний у 1901 році, матрос 2 статті. Георгієвський хрест 4 ступеню № 97 810. Зачислений у екіпаж броненосця «Князь Потёмкин Таврический»» у квітні 1904 року. Учасник повстання. Позбавлений нагороди по постанові суду. У 1955 році нагороджений орденом «Червоної Зірки» за участь у повстанні на броненосці «Потёмкин».

Мудрик Сидор Васильович 2.02.1879 року народження, хлібороб, православний, малограмотний. Мешканець Кременецького повіту Бережецької волості с.Комарівка (суч.с.Комарівка Кременецького району Тернопільської області). Призваний 1.04.1902 р., матрос 1 статті, артилерист. Під час бою тяжко поранений, відправлений у Гон-Конг. Георгієвський хрест 4 ступеню № 98 110.

Островський Мартіян Леонович, Новоград-Волинського повіту. Артилерист, загинув у бою біля 6-дюймової гармати №9. У 1912 році перепохований з могили у Чемульпо на Морському кладовищі у Владивостоці.

Симиренко Григорій Опанасович, хлібороб, православний, холостий. Мешканець Дубенського повіту, Врутецької волості, с.Корнилівська. Призваний 17.10.1902 року, з 1.01.1903 кочегар 1 статті. Георгієвський хрест 4 ступеню № 97 720.

Таюнда Микола Григорович, 08.03.1881 року народження, хлібороб, православний, грамотний. Мешканець Луцького повіту, Березовницької волості, с. Кідра (суч. с.Кідри Володимирецького району Рівненської області). Призваний 16.10.1902 року, матрос 2 статті з 5.06.1903 року. Георгієвський хрест 4 ступеню № 97 815.



Автор вважає, що настав час надати належну шану нашим землякам-волинянам, які билися та гинули у далеких водах Жовтого моря. Першим кроком може бути проведення панахиди над могилою матроса Л.Г.Мазурця, над якою, певно, ніколи не чулися поминання воїнів-українців забутої війни 1904-1905 років.
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.