Історія переселенця, який створив унікальну базу про війну з Росією

Як переселенець з Луганська переїхав на Волинь і створив унікальну в світі інформаційну базу про війну на Сході України.

Він заявив про себе громадськості як волонтер-переселенець. Тоді ми познайомилися у Волинському координаційному центрі допомоги бійцям АТО, - пише на сторінках Громадського.Волинь журналістка Марія Доманська.

Він формував якісь списки, показував мені сайт із фотографіями бійців з АТО. Я розуміла, що це важливе діло, яким він займається, але не розуміла ні його, ні цілі цієї справи до кінця, але…



Знайомтеся. Це – луганчанин, а нині, вже майже три роки як лучанин, – Геннадій Щербак. Він той, хто знає чи не найбільше подробиць, які невідомі загалу, про те, що відбувалося на Сході України на початку збройного конфлікту і, що там відбувається до сьогодні.

Геннадій сидить у своєму кабінеті до пізньої ночі ледь не щодня. Все порпається у новинах минулих 2014-го та 2015-го року й вишукує краплини інформації з українських, проросійських і сепаратистських сайтів. А раптом, там з’явиться якесь обличчя, хтось назве нове ім’я, вдасться розпізнати тіло вбитого? Такі запитання турбують явно не кожного українця, навіть в умовах стану війни із країною-агресором. Геннадія ж ці питання не покидають уже впродовж, майже, трьох останніх років.



ІСТОРІЯ НЕВДАЧ І ПЕРЕМОГ

Історія життя Геннадія Щербака розпочалася із маленького села Сватівського району. У восьмому класі він покидає рідний дім та йде навчатися у Каспійське морехідне училище. Та навчання триває лише один рік: проблеми зі здоров’ям від отруєння унеможливили його подальше навчання. Він повертається до рідного села і зустрічає там людину, яка стане його підтримкою та опорою, – свою дружину Наталію.



«Вона завжди зі мною. Чи на Мерседесі я, чи на Жигулях», – уже жартівливо розповідає Щербак.

Та в жорстокій Москві, куди молоде подружжя поїхало у пошуках кращої долі, тоді він тільки наближався до надзвичайно складних життєвих випробувань. В омріяній столиці, тепер вже країни-ворога, на сім’ю Щербаків тільки чекали біди. В дружини Геннадія почалися передчасні роди другої дитини (первісток був з дідусем і бабусею у селі – авт.), а в місцевій лікарні медики не бажали їй навіть надати допомоги. Тож, народження недоношеної дитини довелося приймати самотужки. Дитина не вижила, а питання життя матері вирішувалося не на дні, а на години.

«Я прийшов до лікарні тоді і побачив, що моя дружина лежить і до неї ніхто не підходить. Тоді прибиральниця ще підійшла до мене і сказала, щоб я щось робив, бо жінка може й не вижити», – згадує ті часи Геннадій.

Аби врятувати дружину Геннадій пішов на кілька робіт, адже лікар поставив «таксу» – 100 доларів вдень і він її врятує, щоправда одразу сказав: «Дітей у вас більше ніколи не буде». Тож, Геннадій Щербак почав працювати на кількох роботах у чужих йому місті та країні, спати по три години на добу, аби врятувати дружину. Врешті на цьому пригоди не закінчилися. Упродовж семи років, що сім’я Щербаків їх провела у Москві, було два замахи на життя Геннадія у побутових ситуаціях.

Згодом Геннадій та Наталія повертаються до Луганська, адже в рідному селі не було, що робити. І, переборовши всі складнощі, Щербаки створюють власну будівельну фірму «Новий дім», яка займається продажем і встановленням вінілового сайдингу для будинків. Нарешті, здавалося б, життя налагодилося. Є бізнес, є друзі, є сім’я, адже дружина Наталія на той час уже народила чотирьох дівчаток. Але приходить Майдан… в місті, де більшість йому не раді і агресивно ставляться до тих, хто проявляв свої патріотичні погляди.



«Коли ситуація загострилася, я зрозумів, що нас можуть шукати. Так і трапилося. Наші сусіди повідомили, що невідомі озброєні особи приходили до нашої квартири та шукали мене. Нам пощастило, що ми з сім’єю жили на орендованій квартирі, а на тій, де приписані, лише зберігали речі. Я тоді зрозумів - треба їхати звідси», - згадує черговий карколомний період свого життя Геннадій.

Сім’я із чотирма дітьми зібрала те, що попало під руки, і миттєво виїхала з Луганської області. Щербаки спершу їдуть до Києва, кілька тижнів живуть в Броварах і, на запрошення знайомого у Луцьку їдуть на Волинь.



Щербаки втратили усе: житло (нині воно просто стоїть, але речі Геннадій не має й найменшої можливості забрати), автомобілі, і бізнес (на той час у фірми Щербака було з десяток крупних замовлень).

Так, багатодітна сім’я луганчан опиняється в Луцьку без нічого. Проте, зв’язок із рідним домом не втрачається…

БАЗА ЗА СІМОМА ЗАМКАМИ

Коли Геннадію Щербаку пропонували непогану роботу в Луцьку, він надав перевагу волонтерству. Щось змусило його не залишати своїх земляків у біді. Він вирішує доєднатися до створення Волинського обласного координаційного центру допомоги бійцям АТО. Тоді ця організація була надзвичайно потрібною. Геннадій, розуміючи, що знає Луганщину та Донеччину дуже добре, обирає напрям пошуку зниклих безвісти.



«Найперша ситуація, яка трапилася - це, коли до мене прийшли зі списком 1800 зниклих безвісти та полонених. Перше, що мене там здивувало, що там писало: Луцька область, Ковельська область, і я зрозумів, що щось тут не те і треба з цим щось робити. Це не нормально. Потім побачив неправильно написані прізвища, а про дати народження я вже мовчу. Тоді я собі прикинув, що, напевно, люди обмінюються з обох сторін списками, але не читають прізвища, не уточнюють дат, і виходить, що таких людей, як в списку обміну, не існує. Відповідно справжні люди, яких, нібито, подали до списку, залишаються в полоні або ув’язнені».

Щербак розповідає історію одного волинського бійця, (прізвище приховане з етичних міркувань – авт.), в прізвищі якого декілька разів зробили помилку. В результаті він перебував дуже довго у полоні, натомість решту поступово визволяли. Наразі, Геннадію стало відомо, що той боєць перейшов на бік сепаратистів і, навіть, там одружився. Тепер він ремонтує військову техніку по той бік фронту.

Волонтер ділиться спогадами, що на початку цієї роботи ніхто не сприймав його справу надто важливою. Він пропонував свої доробки і волонтерство луцьким організаціям, які займаються темою АТО, групі Рубана та йому подібних. Всі розуміли цінність цієї інформації, але ту ціну, яку вона має зараз, не розумів навіть сам Геннадій.

«Ми вводимо в базу навіть ту інформацію, яку наразі не вважаємо цінною. Так часто буває, що щось відбувається і цінності ніякої в ньому ніхто не бачить. Сьогодні ця інформація не важлива, бо важливості у ній ніхто не бачить, а згодом вона стає дуже важливою. Так, проходить час, і пазл складається. Ми розуміємо, що зробили правильно».

Інформація накопичувалася, і з нею потрібно було щось зробити. Згодом Геннадій Щербак йде із Координаційного центру, щоб створити для цієї справи громадську організацію, яку назве – «Мирний берег».



Так, з простого списку в Exel виростає ціла база даних, над якою починають працювати правозахисники і волонтери. Геннадій Щербак, маючи навики програміста (які довелося вивчити і під час створення бізнесу, і після початку збройного конфлікту), створює, так звану, самописну систему даних. Згодом, як виявляється, унікальну і в Україні, і в світі.

Загальна кількість справ у базі даних «Мирного берега» – 11 тисяч 401 станом на липень 2017 року. Це відомості про бійців по обидва боки війни, мирних мешканців. Кожен із них має кілька статусів: приналежність до військової структури або цивільний, і де народився, і за який бік виступає; стан, відомий за останніми даними (загиблий, зниклий безвісти, воює, в полоні, свідок тощо).

Всі ці справи людей у базі пов’язані між собою: подіями, іншими людьми, приналежністю до військового підрозділу тощо. Завдяки цьому зв’язку членам організації вдається співставляти події та людей, аби відшукати тенденції, потрібних свідків тощо.



Ця база даних є унікальною в Україні та й взагалі у світі. Вона вміщує сотні тисяч файлів із документами, фото, відео, опитуваннями свідків, скріншотами інформаційних матеріалів про воєнні події на Сході України.

Таке скупчення інформації має свої перспективи і небезпеку. Аби уникнути можливого злому системи недоброзичливцями, що є фігурантами розслідувань «Мирного берега», Щербак тримає сервер у Європі, а копія усієї бази взагалі перебуває у США.

Геннадій тішиться такою технічною можливістю оформлення бази, адже аби розшукати пов’язаних осіб, співставити факти, йому треба зробити кілька кліків. Натомість слідчим треба перерити стос паперів, записати чи запам’ятати і, тоді лише може з’явитися логічний зв’язок. База «Мирного берега» скорочує строки пошуку потрібних зв’язків, що поглиблює розслідування і пришвидшує його.

Тому її цінність також очевидна й у роботі правоохоронців. Відтак нещодавно Гепрокуратура оприлюднила два повідомлення про те, що Головна військова прокуратура України завершила досудові розслідування і подала до суду обвинувальні акти щодо громадян Росії за вчинені кримінальні злочини. У повідомленні також йдеться, що справу вдалося довести до суду й завдяки напрацювань «Мирного берега».

Втім, Геннадій Щербак і не приховує негативних тенденцій щодо роботи слідчих органів. Каже, що вони (має на увазі загалом правозахисники) мають проблеми із нижньою ланкою службовців. Мовляв, ті не особливо настирливо розслідують злочини, вчинені у зоні конфлікту з боку як сепаратистів, так і українських військових.

«Я не бачу, що це для них справа честі», – каже він.



5 ВЕРЕСНЯ 2014 РОКУ



«Мирний берег» збирає матеріали та формує картину ключових подій війни на сході, таких як «Ізваринський котел», «Іловайський котел», трагедія ІЛ-74, події 5 вересня 2014 року, події в Донецькому та Луганському аеропортах, «Дебальцевський котел» тощо. Наприклад, досліджуючи трагічні бої 5 вересня 2014 року в Луганській області, їм вдалося знайти 175 учасників цих подій».

На основі зібраних матеріалів організація «Мирний берег» видала уже кілька різних видань щодо подій на Сході. Один із проектів – «Страчені на Донбасі», який Щербак у вересні 2016-го презентував у Варшаві.

Цей проект уміщує доведені факти злочинів, вчинених з боку проросійських сил. Так, одна з історій ввійде до матеріалів, які будуть подані до Міжнародного кримінального суду.



Мова йде про події 5 вересня 2014 року. Зведений підрозділ ЗСУ почав відходити в західному напрямку, щоб уникнути оточення. В районі сіл Крута Гора та Раєвка вони потрапили у засідку. Після перестрілки чотири солдати були взяті у полон: Павло Калиновський, Дмитро Власенко, Андрій Малашняк та Андрій Норенко. «Мирному берегу» вдалося дізнатися долю чотирьох військовослужбовців Збройних сил України, які після бою були оголошені зниклими безвісти.

Аби дізнатися чи в полоні бійці, чи загиблі, члени «Мирного берега», скориставшись фейковим профілем у соцмережі, у спілкуванні з одним із учасників розстрілу отримали відео, на якому були зафіксовані чітко убиті тіла українських солдатів. Чим був доведений факт їхньої смерті.

Доведення факту смерті – явно не радість для родичів цих загиблих, але тим не менше,це можливість отримати допомогу від держави як постраждала сім’я бійця АТО.

*******

У липні цього року заступниця голови ВРУ Ірина Геращенко повідомила, що станом на цей час у полоні на окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях перебуває 132 заручники, 408 українців є такими, що зникли безвісти.

Натомість президент Міжнародного Комітету Червоного Хреста (МКЧХ) Петер Маурер у березні повідомив про цифру – більше тисячі зниклих безвісти.

У червні свої дані оприлюднила ООН. Про зниклих безвісти організація не наважилася оприлюднити жодні цифри, пояснюючи це тим, що реальну цифру неможливо порахувати, через погану співпрацю відповідальних органів конфліктуючих сторін.

«З початку конфлікту в середині квітня 2014 року і до 15 травня 2017 року щонайменше 10 090 людей (по обидва боки фронту – авт.), включаючи 2 777 цивільних осіб, було вбито, і 23 966 – поранено. Це стримана оцінка, яка базується лише на наявних даних. Разом з тим, реальні цифри, імовірно, вищі. Понад 1,6 млн. осіб змушені були залишити свої домівки і стали внутрішньо переміщеними особами, тимчасом як близько 3 млн. людей залишилися на територіях, контрольованих озброєними групами. Серед цих людей наростає відчай і тривога», – йдеться у звіті ООН.

За даними бази «Мирного берега» зниклих безвісти зафіксовано 950 (з них 325 – військові, 611 – цивільні). Перебуває у полоні 266 осіб. За весь час АТО вбито 4444 людини. Втім, тут варто розуміти, що «Мирний берег» має мало доступу до інформації щодо стану по той бік фронту. Зниклих безвісти зафіксовано 985.

«У ході розпочатої Росією гібридної війни на Донбасі було вчинено величезний масив злочинів із якими ще не стикалася наша недореформована правоохоронна та судова системи. Коли я дивилася яким чином органи державної влади у перші роки війни збирали та систематизували докази, то вимальовувалася сумна перспектива. Рано чи пізно війна закінчиться, а в нас цих доказів просто не залишиться, а з ними не буде ні потерпілих, ні відповідно винуватців. База, яку веде Геннадій Щербак, заповнює цю прогалину. Окрім виконання важливої функції по відновлення правдивої картини подій, цей масив інформації дає надію на відновлення справедливості, бодай і відкладеної в часі».

Восени 2016 року Геннадій Щербак був нагороджений щорічною премією за особливий внесок у захист прав людини до Міжнародного дня прав людини на «Національній правозахисній НЕконференції».



«Це було колегіальне рішення платформи «Правозахисний порядок денний», яка об’єднує потужні правозахисні організації. Уявіть собі, батько п’ятьох дітей, з початком війни на Донбасі через загрозу життю змушений був покинути свій рідний дім та бізнес, та облаштовуватися на новому місці. І раптом, відчуваючи особисту відповідальність за все, що робиться, він починає на волонтерських засадах збирати інформацію про катування, позасудові страти, зниклих безвісти тощо. Ми їздимо на схід і точно знаємо, що людям, окрім відновлення зруйнованої інфраструктури, розірваних родин, поламаних доль, потрібне відновлення віри в справедливість, у те – що право існує», – пояснює Олександра Матвійчук.




МІСІЯ ЯК ЖИТТЯ, ЖИТТЯ ЯК МІСІЯ



Ми сидимо з Геннадієм допізна в його офісі. Розмовляємо то про війну, то про його минуле життя, то про теперішнє. Геннадій розповідає, що мало спить. Кілька годин – і знову до роботи.

«Я вже так звик. Я постійно маю відчуття, що поспішаю, що не встигну все зробити. Ми їздили нещодавно в зону конфлікту. Десята вечора – хлопці вже втомлені. А я ще хочу шукати, збирати інформацію – не витрачати дарма час».

Чи знав Геннадій Щербак, що у 2013-му йому доведеться покинути свій дім? Чи знав, що у 2014-му буде жити на іншому кінці країні? Чи міг подумати, що проста громадянська позиція і спроби допомогти своїм землякам обернеться у справу його життя?

«Я просто знаю, що це треба робити, і я це роблю. Я просто знаю, що потім воно відгукнеться. Через 10 років, через 50. Ця справа дасть свої плоди і допоможе відновити справедливість», – Щербак.



Одинадцята ночі. Ми вимикаємо світло, замикаємо офіс, трішки прогулюємося нічним містом і завершуємо нашу нелегку розмову. А завтра буде новий день, нові завдання і Геннадій далі вступить у свій мирний бій за права людей, яких ця війна забирає кожен день.
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.