«Я блатной с малолєтки»: спогади волинського зека з 34-річним стажем

Андрій із 34-річним стажем перебування на зоні поділився деталями свого кримінального минулого: як став «королем» на зоні, змінював зеківські закони та за що відбував покарання в карцерах.

Також поділився спогадами 1976-1978 років із Ковельської колонії для неповнолітніх.

ПОСТОЯВ НА АТАСІ?

– «Ти, Андрюха, постій на атасі, а ми тут швиденько справимося і пригостимо тебе чимсь солодким». З цієї фрази розпочався мій кримінальний світ. Це була п’ята їдальня, що на Ковельській (мікрорайон Красного).

Я сидів на горобині, щоб і листок не зашелестів. А дорослі дядьки пробралися в їдальню, де гриміло весілля. Вони винесли весільний коровай і подарунки молодят. Міліція та гості бігали туди-сюди, а я не розумів, що мені робити. Поки не спитали, що роблю на дереві. А я гордо так до міліціянтів: за вами стежу, так мені наказали. Всі втекли, а мене – у відділок. Як пізніше з’ясувалося, злодії вже мали судимості. Я, 16-річний юнак після Нововолинського інтернату, в рожевих кольорах сприймав це.

– Ви виховувалися в інтернаті?

– Так, я ріс без батька. Мама працювала в три зміни. І ми з братом росли в інтернаті. У нас всі сиділи: і батько, і мої два рідні брати. Старший відсидів 11 років, менший – 2 терміни, а батько – років 20.

– Ви бачилися з батьком?

– Так, вперше, коли десь три роки було, а вдруге – на зоні в Маневичах, куди мене посадили «по взросляку».

– За що батько сидів?

- Вкрав вантажну машину на Рибгосподарстві, де працював сторожем. Аби привезти бочку з пивом для простих людей… Нічого поганого, гадаю, – пильно вглядаючись мені у вічі. – За це відсидів три роки. А потім обкрадали перукарні, забирали одеколон. Вперше сів за «мокруху» ще в 60-х роках. Відсидів 13 років. Отак назбиралося.

– Хто сидів у Маневичах?

– Сиділи з усього Радянського Союзу. 3500 чоловік. Це була наркозона СРСР. Нібито тут лікували від наркотиків. Стояло дві урни. Одна – з цигарками, інша – з таблетками. Ти отримав свої таблетки і несеш назад в урну, а завтра ці ж пігулки тобі потрапляють у руки. Керівництво отримувало за це гроші, виписуючи ліки для наркоманів (на папері). Насправді ж користувалися для передачі тими, у яких давно вийшов термін дії. Вони вже були рудими від давності!

– Андрію, вас відпустили після затримання стражі порядку? – намагаюся за хронологією.

– Ні, мене закрили і стали бити так, що я шукав п’ятого кутка. Через два місяці я отримав 2 роки і опинився в Ковельській колонії. Позаяк був фізично добре підготовлений і займався боксом, обійшов багато знущань. Отримав авторитет серед «малолєток».

– Що роблять співкамерники, коли ти вперше переступаєш поріг? – цікавлюся.

– Пресують. Перевіряють, хто ти. Спочатку тобі стелять білий махровий рушник перед входом. Зек повинен витерти ноги. Хто переступає – «неуважуха».

– Ви переступили?

-Ні, витер ноги. Мене вже навчили, – посміхається колишній зек. – Друге випробування – риболовля. Наливається півкамери води.

Кидається тюлька. Тобі дають нитки замість вудки, а ти повинен імітувати кайф від риболовлі. Всі терплять. І тих, кого затопили, і ті, хто ловить. І міліція терпить, бо нічого не може зробити «малолєткам».

«ТИ ШО, БИК?»

Із розповідей мого співрозмовника, в камеру з малолітніми злочинцями адміністрація підселяє старшого ув’язненого, який стежить за поведінкою молодших. Його називають «пахан» або «смотрящий». Якщо той не курить, то мало ймовірності залишитися тут надовго. Його б’ють, насміхаються, поки сам не попроситься в охорони назад. Коли ж «пахан» курить, то змушений ділитися цигарками з «малолєтками», ті ж частують його поліпшеними пайками.

– Видали мені форму, але вона дуже великого розміру, і я попросив нитки, щоб перешити ґудзик далі. «Што, какой «ґудзик»?» – перекривляли мою українську. «Гаварі нармально, не то…» «Ти шо, бик?» – насміхалися. Це був 1976 рік. Я пішов навчатися і просив побільше уроків російської, щоб не впізнавали, що я українець.

– Це всі випробування, які вам довелося пережити?

– Я ще й не починав про це розповідати, – усміхається. – У ту ж ніч, коли я прийшов, будять мене тихенько: «Вставай, там тебе кличуть!» Я прийшов, а там шестеро чоловіків. Один з них: «Кажуть, шо ти «абіжений» (людина нетрадиційної орієнтації). Так відбувся мій перший бій. Я зумів себе відстояти, і після цього мене «зауважали». Через рік я став у цій зоні «королем».

– Хто такий король на зоні?

– Я стежив, щоб нікого не ображали, не принижували, не обкрадали. У мене якось на початках вкрали ремінь, і насміхалися всі, бо штани постійно падали. Тепер я за цим пильнував. На одне лише заплющував очі, це на мову… українську. Довго пам’ятав, як мені було непросто.

– Андрію, ви, виходить, був «найстарший» серед зеків?

– Так, але був ще один ставленик від «мєнтів». Його звали «бахар». Він радився зі мною, розповідав про нововведення, а я ухвалював рішення. З цього приводу наколов собі ось (гордо піднімає сорочку і демонструє на лівій частині грудей Леніна у кашкетику). Ця наколка читається: ВОР В ЗАКОНЕ. Але тільки на «малолєтці». Це єдина наколка за 34 роки на зоні, яку набив.

– Якщо таку ж наколоти людині після 18-річного віку, по-іншому читатиметься?

– Ні, не годиться! Тільки «малолєтці» личить. Дає повагу і шану серед зеків. Коли я вдруге потрапив на Ковель, тоді наколка спрацювала сповна. Ми навіть зеківські закони змінювали.

– Які саме?

– Зеки не люблять червоного кольору. Якщо мама, сестра чи дівчина приходили на побачення із ув’язненим у червоному пальто чи сукні, то зек без будь-якого пояснення, мовчки, «тупо» розвертався і йшов. Це «западло». Червоний – колір півня. А півень (зеківською) – людина нетрадиційної орієнтації. У 20-градусні морози мама знімала пальто і заходила на побачення в одній кофточці, бо син не сприймав її через червоне пальто. Переконували, ламали правила.

Коли летів літак, а «малолєтки» їли, то змушені були, як один, кинути ложки на стіл, роблячи вигляд, що це якась пташка летить. Цей закон теж ми скасували.

– Королю не годиться відбувати покарання? Він має якісь пільги?

– Ні, жодних, – відповідає Андрій. – Я відбував покарання і в ізоляторах, і в карцерах.

– А як там?

– В карцері робили режим «2 дні: день теплий – день холодний». Наливали води по кісточки. Карцер і лавочка. Сидиш на лавочці, а ноги – постійно у воді. Наглядач контролює. Одне спасіння – це ніч. Начальник спить, а ти стоїш на лавочці.

– За що карали карцером?

– Непокора. Я не хотів працювати на них. І постійно відстоював себе. Коли питали «чому», я відповідав «бо так хочу». – Подивись на мої руки (демонструє долоні). Вони жіночі. Вони майже не працювали (ні морщинки, ані мозолика – авт.)

– А як ви так умудрилися? – дивуюся. – За ґратами ж усі змушені працювати.

– Хто тобі таке сказав? Я не працював, я за це платив. 25 рублів при Союзі і – 101% із 100 можливих.

– А де брали гроші, щоб «купувати» ці проценти?

– Дуже добре грав у карти. Вигравав непогані суми. Але не в «дурня». В «терс», «деберс»…

– У скільки років звільнилися?

– Мені стукнуло сімнадцять. Я вийшов і через 15 діб – загримів знову. Туди ж, у Ковель.

ДАБЛ-КОВЕЛЬ

– Яка причина повернення?

– Я перебив усіх хлопців-випускників, які зустрічали схід сонця у свій випускний.

– Чому?

– Я відпочивав неподалік, біля Стиру. Вони хамили, а я випив вина, і – 15 постраждалих випускників 15-ї школи Луцька.

Андрій каже, що міліціонери не змогли б його затримати, та коли він перестрибував лавочку, то нога застрягла у дерев’яних прутах. Так і взяли. І три роки дали.

– На суд приходив чоловік, якого я врятував у той же вечір на річці. Він тонув. Просив про моє помилування. Мама питала: «Де правда», а суддя Шевченко відповіла їй: «Там, за рогом, по три копійки». По 3 копійки в той час продавали газету «Правда».

– Як вас зустрічали на «малолєтці»?

– О, блатной приїхав! – міліціонери «ставали на роги».

– ???

– Не подобалося їм це, вони розуміли, що закони знову будуть не їхні, – пояснює. – Або мене в карцер до виповнення 18-річчя, або шукати компроміс. Багато карцерів ще було, бо компромісу не вийшло.
Тепер у мене нема нирок, рак горла і туберкульоз…

Текст - Іванна НАЗАРЧУК-КАМЕЦЬ (для газети ВолиньPost)
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.