Як на Волині атовців звільняють від болю мистецтвом

Санаторій матері і дитини «Пролісок» заховався глибоко в нетрях волинських лісів. Дорогу до нього огортають високі старі смереки та кремезні дуби. Скрізь панує особлива тиша, яку час від часу порушують співи птахів та скрип дерев. В оточенні природи та спокою добре лікувати не лише тіло, але й душу.

Ковельські волонтери створили проект «Зігрій душу», в рамках якого організовують в санаторії оздоровлення для військовослужбовців. Кажуть, що планують влаштовувати відпочинок не лише для атовців, але й їхніх сімей. Проте наразі не вистачає фінансів, аби втілити ці плани у життя.





В одному з приміщень санаторію волонтери готуються до заняття з арт-терапії. Розкладають фарби, пензлики та ватмани. В холі приміщення пахне кашою. Ми потрапили якраз на обід. Окрім військовослужбовців, тут проживають багато сімей з дітьми. Малеча бігає територією санаторію, ледь не збиваючи людей з ніг. Поміж них поважно ходять атовці.

Дивлячись на них, мимоволі проводиш паралелі: діти лише вчаться жити, а багато бійців після війни вивчають життя заново.




Керівник проекту «Зігрій душу» Анна Лисакова розповідає, що за три роки оздоровитись в санаторії змогли більше п’ятиста атовців. Серед них не лише жителі Волинської області.



«В 2014-му році ми шукали базу, де можна було б розмістити психологічну реабілітацію. І наш керівник Наталя Попова нагадала нам про базу «Пролісок». Ми коли вперше сюди приїхали, то нас прийняли майже безкоштовно. На даний момент умови змінились. Коли вони можуть, то дають нам великі знижки за допомогою процедур. Вони надають процедури, які хлопці просять: басейни, масажі та інше. Це вже наш 28-ий заїзд, і, за підрахунками, до 500 бійців оздоровили. Зараз співпраця полягає в тому, що якщо в нас є гроші, то ми заїжджаємо в санаторій. Ціну не знижують, але дають можливість користуватись багатьма послугами. За один заїзд від 10 до 15 людей можемо заселити»», - каже волонтерка.

Аби забезпечити психологічну реабілітацію, волонтери організували курси арт-терапії. Також у них був бізнес-тренер, гончар, психолог та психіатр. Бійців вчать малювати, а потім влаштовують виставки з їх картин не лише в Україні, але й у Європі. Малювання - це хороша терапія, яка не лише заспокоює, але й повертає віру в себе.

«Зазвичай приходять хлопці, і ми їм давали тему для малювання. Але потім побачили, що хлопцям цікавіше творити щось самим. На перший день заїзду вони ще кажуть, що не вміють малювати, не хочуть, і не будуть. Потім вони бачать, як малюють хлопці, які малювали раніше. Також всіх надихає Саша, який повернувся з війни без рук. Вони думають, ось він малює, чому ж я не можу. На сьогоднішній день одна людина тільки не захотіла малювати», - розповідає Анна.







Наразі атовці люблять малювати своє життя. Те, що пережили. Малюють своє майбутнє. Волонтери запевняють, що можна брати кожного бійця з картиною, і питати в нього, що він намалював, та що це означає саме для нього.

«У багатьох бійців травми після війни. Це неадаптованість до соціуму. Вони приходять іншими з війни. Вони не розуміють того, що на мирних територіях для людей немає війни. Важко переконати їх, що ви приходите додому, і вдома треба змінювати людей. Прийшов інший час. Ми по-іншому думаємо, по - іншому маємо діяти, не сидіти в «совку». Комусь вдається справитись, комусь ні. Це залежить від часу, він лікує», - каже волонтерка.

«Малюємо ми всі разом. Раніше в нас був професійних художник, але за браком коштів та часу, наразі його немає. Ось ці волонтери, яка зараз присутні, це ті люди, які лишились з великої команди. І менше їх стало не через те, що люди не хочуть працювати. У нашій країні не завжди легко займатись волонтерством. До речі, виставки картин були протягом трьох років. Були в Бельгії, в Британії, в Італії, Польщі, Угорщині, Україні та Ізраїлі», - додає вона.








«На мій погляд, то під час оздоровлення бійці переключаються. Якщо ти після школи не малював жодного разу, а тут береш до рук пензлик чи олівець, то підсвідомо ти розумієш, що можеш зробити будь-що. Наше завдання витягнути з хлопців та дівчат той потенціал, який в них є. Ми маємо їм пояснити, що вони можуть все. Що після війни життя не закінчилось. Вони сильні.Якщо вони пережили війну, то вони все зможуть у своєму житті збудувати заново.

Тому наскільки результат є колосальним, я не можу сказати. Це треба говорити з бійцями. Хтось скаже, що я не малював, а тут вийшло створити таку прекрасну картину. Після санаторію продовжують малювати. Один з хлопців у грудні сказав, що за допомогою фарб він заповнив пустоту, яка була в нього всередині. Хтось каже, що зміг «вималюватись» і більше до цього не повернеться. Тому для кожного воно по-різному», - каже Анна.

У волонтерів проекту «Зігрій душу» багато планів для реабілітації військовослужбовців. Проте не вистачає фінансування. Спонсори часто міняються, а бійців, котрим потрібна допомога - багато.

«Фінансування відбувалось по-різному. Спочатку ми збирали кошти серед людей. Потім з’явились волонтери благодійного фонду Степана Івахіва «Патріоти Волині». Вони тоді проплачували декілька заїздів. Два роки нас фінансував Ігор Палиця. В цьому році має бути фінансування з бюджету, то він припинив допомагати коштами. Цей заїзд фінансує британський благодійний фонд BritishUkrainianAid. Це українська діаспора в Британії.

Вони зацікавлені в допомозі нам. Раз в рік фінансують хлопців, та дають їм можливість оздоровитись. Їдемо в Угорщину, то там фінансує угорський уряд. Їдемо в Польщу, то там нам допомагає коштами польська діаспора», - розповідає Анна Лисакова.

Новим досвідом для волонтерів є запрошення на реабілітацію бійців з Центральної та Південної України.

«Волинських хлопців в нас є можливість частіше десь повезти, є фінансування, місця. А Східна, Центральна Україна, там таких програм немає. І нам допомогли наразі британський благодійний фонд. В нас гостюють зараз бійці з Дніпра, Кривого Рогу, Миколаєва, Житомира. То, по-перше, вони потрапляють в зовсім іншу природу, в інший регіон. Їм цікаво, вони змінюють картинку, здружуються. Їздили Острог подивитись, Клевань, до Луцька. Часто кудись їздимо», - каже волонтерка.








«Раніше ми були впевнені, що в нас буде фінансування, в нас мав бути заїзд кожних два місяці. Так, як було минулого року. Цього року в нас не було фінансування, і ми не встигли його знайти.

Плануємо трохи змінити формат. Бо зараз до нас приїжджають атовці, котрі прийшли з війни рік, два тому. Тому на цей раз ми спробували везти сім’ями. В нас вийшло, бо ми знаємо, над чим треба працювати в сім’ях. Адже в деяких сім’ях досі не можуть зрозуміти, що він повернувся з війни не таким. І тут треба працювати не лише з військовими, але й з їх родинами. Дружинам, матерям треба пояснити, що вони отримали нову людину. Що ви на ній зараз напишете, те ви будете мати в майбутньому.

Є ідея, що з дітьми працюватимуть психологи, художники, аніматори. З дружинами також працюватимуть психологи. Наразі дивимось, що з цього вийде. Тут головне, щоб людина не закривалась, і хотіла працювати над проблемою. Лізти самому в душу не можна. На майбутнє є думка набирати лише ті сім’ї, котрі дійсно потребують допомоги», - розповідає волонтерка.

Поки ми закінчили розмову, розпочалась арт-терапія. Сьогодні організували заняття для дітей атовців та волонтерів, під час якого вони говорять про Україну.

- Що для тебе є Україна? - питає волонтерка у маленької дівчинки, котра приїхала сюди з батьком.

- Україна, рідний край, поле, річка, синій гай, - повторює вірш син однієї волонтерки. Скоро його черга відповідати на це запитання.

Поки діти висловлюють свої думки, та розказують вірші, бійці малюють. Мовчки водять пензлями по ватману, наводять контури. Адже малювання - це хороша можливість залишити весь біль на картині, та почати нове життя, у якому немає війни.












ТЕКСТ - Еля СЕРКОЖАЄВА
ФОТО - Ігор ДИНЯ
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.