ТОП-5 книг: що читає журналіст Руслан Пилипчук

Руслан Пилипчук – луцький журналіст.

Інформаційне агентство ВолиньPost дізналося, що читає хлопець на дозвіллі та які книги вважає улюбленими. Себе хлопець вважає прихильником гонзо-журналістики.

Руслан Пилипчук розповідає, що останнім часом його захоплює творчість письменників-бітників. Це література «розбитого покоління», яка сформувалася в США в середині минулого століття. Розвинули її Джек Керуак, Аллен Гінзберг, Вілям Берроуз та багато інших письменників.

«Зараз читаю «Голий ланч» Вільяма Берроуза. Це один з найвидатніших бітників, які були, є, будуть і не будуть у цьому світі. (сміється – авт.) Я ще її не дочитав, але впевнений, що це одна з моїх улюблених книг. Хоча її не порекомендую читати нікому, бо не уявляю хто б міг справитися з усім, що тут написано, не потрапивши у підсумку до божевільні», - розповідає Руслан Пилипчук.



Згадує, що найбільше книжок прочитав у шкільні роки, з п’ятого до одинадцятого класу.

«В 10 років я почав вести щоденник з прочитаних книг. Це був товстий зошит на 96 аркушів. В 11 класі він закінчився. Тоді моя картотека налічувала майже 300 прочитаних літературних творів. Нового зошита я так і не завів. Лінь було креслити всі ці таблиці», - каже він.

«Це була пригодницька література. Жуль Верн, Томас Майн Рід, Джек Лондон, Еміліо Сальгарі. Не знаю чим вони мене захоплювали. Можу тільки підозрювати, що причина у великій кількості інформації у цих творах. Жуль Верн, у якого неймовірні описи життя тварин, природи, цікаві способи виживання людини у важких умовах, для прикладу – «Таємничий острів». Подобалися твори Майн Ріда пов’язані з Африкою та Індією. Я був читачем-натуралістом», - стверджує Руслан Пилипчук.

Про Жуль Верна журналіст згадує таке:

«У мене вдома був лише один його твір «Діти капітана Гранта». А хотілося прочитати ще щось. Я записався в Ковельську районну бібліотеку і за два-три тижні у мене закінчився бланк, куди записували взяті книжки. Я прочитав усі томи Жуль Верна, що були у бібліотеці. Щоночі я сидів на кухні, робив собі каву з молоком і читав. А зранку сварився з вчителькою і казав, що я великий футболіст, який має право запізнюватися на урок. Веселі були часи», - зізнається Руслан.

Згодом журналіст став читати Артура Конан Дойля. Він навіть прочитав усю серію історій про Шерлока Холмса. Також Руслан прочитав близько 14 томів детективних романів Джеймса Чейза.

Українську літературу хлопець не любить. Єдиний твір, який хлопець прочитав із вітчизняної літератури, це «Кайдашева сім’я». Каже, ця книга сподобалася легкістю, великою кількістю жартів та смішних моментів, гумором.

«Я не погана людина, яка не любить Україну, але українське мистецтво мене чомусь не приваблює», - констатує Руслан Пилипчук.

Топ-5 книг Руслана Пилипчука

Дж. Р. Толкін «Володар Перснів»

«Це книга, з якої розпочалася моя велика любов до читання. До цього я прочитав п’ять-шість книжок. До речі, найперша книга, яку я прочитав – «Карлсон, що мешкає на даху». У мене був том, у якому був «Карлсон», «Пригоди Чіпполіно», «Меррі Поппінс» і «Маленький принц». Я їх усі прочитав. Потім читав «Пригоди Тома Соєра» та «Пригоди Гекільберрі Фіна».

Потім попросив в своєї мами, щоб вона сказала святому Миколаєві аби Він подарував мені «Чарівника Смарагдового міста». Не знаю, як так сталося. Чи мама мене не так зрозуміла, чи святий Миколай не так зрозумів маму, але мені подарували «Володар Перснів». Я засмутився. Прочитав вступ на 30 сторінок, відклав її і думав «Де мій «Чарівник Смарагдового міста?». Через місяць я повернувся до книги. Розділи на 30-40 сторінок тоді (а це був 3 чи 4 клас) здавалися мені неймовірно великими. Я думав: «навіщо таке писати?».

Однак, прочитав я її за два дні і почав вимагати другу частину. Мама пішла її купити, але купила третю. Це був страшний скандал. Згодом вона купила другу частину, яку я швидко прочитав, як і третю. Потім дізнався з довідки (тоді ще не було ні комп’ютера, ні Інтернету), що є ще такий собі «Хобіт», який розповідає те, що було перед «Володарем». Я на той час не мріяв, що її прочитаю. Колись прогулювався, побачив її в книгарні. Купив і прочитав за чотири години. Хтось вірить, хтось ні, але «Володаря Перснів я прочитав близько ста разів. Перечитував фактично кожен місяць».



Стівен Кінг «Темна вежа»

«Спочатку я читав повільно, бо мені вона не дуже подобалася. Згодом теж почав читати повільно, але тому, що не хотів, щоб вона закінчувалася . Я навіть боявся того, що буде, коли вона закінчиться. Як читав останню частину, то ледь втримувався і давав прочитати собі лише до ста сторінок в день, щоб розтягнути її хоча б на тиждень. Кінг дуже класно зробив. Написав епілог, у якому просить читачів не дочитувати книгу до кінця, мовляв, «якщо дочитаєш, то розіб’єш собі серце. Не дочитуй. Все добре. Ти зіпсуєш книгу сам для себе».

Далі він пише, що, звичайно, його ніхто не послухає. Я її дочитав, встав з ліжка, вилаявся, а потім рік нічого не читав. Ця історія мене настільки вразила, що міг годинами людям «втирати» про «Темну вежу». Був випадок, коли я дві години розмовляв з другом по Skype про «Темну вежу». У нього розрядився телефон, я хотів передзвонити і ще щось розказати, але він вже вийшов з мережі». (сміється- авт.)



Хантер Томпсон «Страх і відраза в Лас-Вегасі»

«Хто мене трохи знає, то знає, що я повернутий на цій книзі, Хантері Томсоні, і гонзо-журналістиці. Вона для мене ідеальна. Я її перечитую раз в тиждень як мінімум. Ця майстерність письма, цей гумор. Вона сподобається будь-кому. Вона прочитується дуже легко, рекомендую просто, щоб підняти собі настрій».

Михайло Булгаков «Майстер і Маргарита»

«Читав її давно, погано пам’ятаю сюжет, але пам’ятаю враження, яке він на мене справив. Дуже сильний роман. При житті Булгаков не зміг його доопрацювати, над ним потім працювала дружина. Багато хто проти цього роману, мовляв це прославлення диявола, кажуть, що єретична література. Це повний абсурд.

Прочитавши «Майстер і Маргарита», великі праведники можуть оцінити своє життя та побачити, як багато диявола та зла в них самих. Але навряд вони побачать, це ж «праведники».

Вільям Берроуз «Голий ланч»

«Спочатку я прочитав іншу книгу Берроуза - «Джанкі». Це автобіографічна книга, про наркотичну залежність. «Голий ланч» - це важка для сприйняття антиутопія, вона переповнена галюциногенним баченням світу, збоченнями, гомосексуалізмом та всім іншим, що відкидає «пристойне суспільство». Текст роману насичений відбірним чорним гумором, сміятися над яким, щоправда, можуть лише цілковиті моральні тварини, ну або я (посміхається, - авт.).

Писав він її унікальним методом – методом нарізок. У нього були різні тексти. Все це він клеїв на стіну і вирізав абзаци. Потім переставляв місцями і формував різний текст. З’єднував абзаци з різних місць у єдине ціле. Це геніально. Книга була довгий час заборонена у США, але після кількох судів заборони були зняті. Єдине, тут немає сюжету».



ТЕКСТ - Олена ЛАУЩЕНКО


Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.