Знімаю. Порчу

Журналіст ВолиньPost на прийомі у «знахаря» пересвідчився, що почуватися привільно таким «цілителям» допомагає не лише примітивна «віра в чудо» їх клієнтів, а й банальна бездіяльність правоохоронних органів.

За свої 24 роки життя під порівняно мирним українським небом ніколи не вважав себе тим, кому притаманні сліпі забобони чи віра у чортівню на кожному кроці. Не спльовую тричі, не тримаю дулю у кишені. Попри моє «канікулярне» дитинство в одному з сіл Рівненщини, де люди починають і закінчують день з вірою в знаки, прикмети та чортів, які живуть в корчах край села.

Хоч і визнаю: є поміж нас люди, які в силу різних, невідомих широкому загалу обставин, народжуються чи стають «просвітленими», тобто більш наближеними до якогось сокровенного знання.

Та випадку, про який піде мова далі, це не стосується.

Молитви, обряди та лікарська практика

Оголошення про «гастролі» знахарів і цілителів у місцевих газетах – не дивина. Одне з них знайшов у газеті «Волинь». Там ішлося про приїзд до Луцька «знахаря, цілителя та парапсихолога» Василя.
До слова, публікація одного такого оголошення коштувала знахарю (якщо вірити названим у газеті «Волинь-нова» цінам за рекламу) 1400 гривень.

В оголошенні знахар Василь обіцяв вирішити всі можливі життєві проблеми шляхом читання старовинних молитов, проведенням обрядів та лікарською практикою психолога. І це коштувало б потенційному відвідувачу всього-на-всього 50 гривень за прийом з можливістю придбати обрядові засоби, обереги, контактні речі та фотографії.
Гастролі знахаря нашим регіоном пролягли через Горохів, Ковель та Луцьк.

«Цілитель» чи шарлатан? Аби не бути голослівним і не вірити комусь на слово, вирішив перевірити це власним досвідом: піти на прийом в якості «клієнта».

Для справедливості скажу: від початку був заряджений певним скептицизмом. Адже в моєму маленькому містечку, звідки я родом, бабусі-цілительки, які дійсно славилися реальною допомогою людям, ніколи не їздили у всеукраїнські тури з рекламою у ЗМІ. Люди зі своїми проблемами самі приїжджали до них додому, чекаючи в черзі часом по декілька діб…

А може, сучасні умови життя в інформаційному суспільстві просто вимагають від цілителів цього?..

Похід до знахаря: схвильовані пенсіонери та жива черга

Отже, ретельно вивчивши оголошення в газеті, запасшись 50 гривнями та правильним внутрішнім налаштуванням, я вирушив до луцького Палацу учнівської молоді, в одній із кімнат якого з 1 по 12 травня, з 10:00 до 14:00, приймав місцевий знахар Василь.

На прийом потрапив тільки з другої спроби. Бо було вже близько полудня, а під дверима кабінету, на яких висіла звичайна чорно-біла роздруківка про прийом, сиділа ще чималенька група жіночок старшого віку. Кажуть: прийом триває від 20 до 40 хвилин… Стало зрозуміло, що за спасінням треба не лінуватися приходити раніше.

Не полінувався – прийшов за годину по початку прийому. Проте під дверима вже сиділо п’ять бабусь.

Хтось нарікав на своє здоров’я, хтось намагався розкрити причину наглої смерті рідної сестри. Одна бабуся постійно плакала, тримаючись за голову і нарікаючи на страшний головний біль… Інша обурювалась: була нещодавно у ворожки, що приїжджала у Луцьк, так та приймала відвідувачів усього п’ять хвилин, справно брала гроші обіцяла вирішення всіх бід, але нічим їй не зарадила. Що з таким досвідом робить під дверима ще одного «гастролера» - не пояснювала.

Ближче до десятої з’явився сам Василь. Високий, кремезний чоловік у світлій сорочці та звичайних блакитних джинсах. Чомусь нагадав продавця шин на Варшавському ринку. Чорний пакет в руках, скручений у вузлик – так дружини дають чоловікам на роботу бутерброди з вареними яйцями. Привітався російською і зник за дверима кабінету.

Його асистент, маленький лисуватий чоловічок з чотками в руках, нервово бігав то з кабінету, то в кабінет, спілкуючись по телефону.

Коли одна з бабусь спробувала запитати в чоловіка, чи може вона замість своєї сестри поспілкуватися про її біду зі знахарем, той ледь не з криками почав їй пояснювати, що такі процедури не матимуть жодного сенсу. Коли старенька почала пояснювати, чому її сестра не може приїхати, нервовий асистент кинув, що нікого її проблеми не цікавлять і зник за дверима кабінету...

Буквально все обіцяло, що мене чекає справжня пригода.

Свічки, порча та цифрові технології

Підійшла моя черга – зайшов. Василь був у лиховісній чорній сутані, з-під якої виглядали блакитні джинси. На грудях – величезний «золотий» круглий медальйон з якимись отворами. На столі горить свічка, стоять ікони. На стінах – плакати з текстами молитов. У кімнаті – чудернацький запах чи то трав, чи ефірних олій.

Асистент сидить на іншим столом, на якому – різні амулети та інші обрядові засоби для продажу.

На стінах – жодних копій ліцензії чи документів, які б підтверджували законність діяльності знахаря Василя.
Я назвався. Чоловік заговорив зі мною російською, запросив сісти поруч.

Я почав розповідати про свого товариша, якому хочу допомогти, позаяк сам він приїхати не може. На питання, чи є в мене його фото, я дістав свій «айпод».

– На фотографии человека остается его аура на момент фотографирования. По этой ауре можна узнать о человеке и его проблемах. Аура эта меняется каждые 5—7 лет, поэтому фотокарточки нужны свежые. Когда они переносятся на разную технику, это все не то. По фото можна узнать про человека абсолютно все, – сказав Василь.

Тоді я переключився на себе та свої нібито проблеми.

– Так ты хотел проверить на своих друзьях, сработает иле нет, а потом самому пробовать свои проблемы решать? – сміючись сказав знахар.

Посміялися разом. Василь сміявся, як звичайний дядько. Знову згадався торговець шинами…

Я почав розповідати, що в моєму житті останнім часом пішло не так: проблеми на роботі, конфлікти з близькими та рідними, відчуття того, що мені хтось дуже заздрить.

– Сейчас проверим! – сказав знахар.

Велів зосередити свій погляд на свічці, яка горіла на столі. Почав читати молитву «Отче наш». Водночас ходив колами навколо мене, бив долонями по моїх грудях та спині. Врешті дав мені в руки дві свічки і попросив запалити їх від свічки на столі.

Свічки горіти не хотіли: з тріском гасли.

– Ты знаеш у кого свечечки хрустят, не хотят гореть? – запитав Василь.

– Ні.

– Знаешь, как бабки в церкви говорят, что свечечки хрустять, не хотят гореть у тех людей, у кого є поробки. Когда пробивается человеческое биополе, у нас начинаются проблемы…

Овва! Класика жанру.

Далі почалися розлогі розповіді про мою пошкоджену карму, біополе та людську заздрість, з посилами на те, що мої «поробки» викликані тим, що хтось щось підсипав у мою їжу та питво.

Але, за словами знахаря, все це можна легко поправити. Для цього ми почали з ним виконувати таке…

Нечиста сила, собаки та 270 гривень

Мені одягли на шию намисто, на вказівний палець перстень з великим зеленим каменем і попросили знову читати «Отче наш».

Опісля цього попросили уявити, що я заходжу до порожньої церкви і дякую Богу за все те, що він мені дав.

Вийшовши з церкви, я мав уявити зелений луг і чисте небо, під яким я перебуваю разом з найріднішими та найближчими мені людьми.
У процесі ж відбувалося найцікавіше. Монотонним голосом, трясучи в мене за спиною якимись металевими брязкальцями, Василь почав читати молитви.

Почав з невідомих мені речитативів зі згадками Ісуса Христа, Святої Трійці та інших християнських атрибутів. Далі плавно перейшов на язичницькі заклинання: з чортами, каменями, мертвими собаками. Закінчував бубнінням невідомою мовою, просто з хаотичним набором якихось ніби придуманих слів. Почувся монотонний звук, який, наскільки я розумію, вкупі з речитативом знахаря, мали вводити відвідувача в передтрансовий стан.

Попри свою підготовленість я відчував, що починаю злегка «завтикувати», піддаючись атмосфері та гулу. Але щоб не втратити голову, зосередився на думці про те, що мій «айпод» зараз можуть просто вкрасти. Меркантильна думка привела до тями.

А тим часом, попри наявність в кімнаті ікон, Василь просив вищі сили забрати в мене мої недуги і віддати їх чорному собаці, повернувши їх тим, хто мені ці «поробки» послав. І просив допомоги не тільки в Бога, але й нечистої сили з-під каменя. Повний суповий набір!

Фінальними речитативами Василь закликав, аби у мене прекрасно працювали залози внутрішньої секреції, шкіра була еластичною, а обличчя мало здоровий і свіжий вигляд. Я ледь стримував сміх, але не захотів псувати пригоди, яку таки треба було прожити до кінця.

Після «процедури» мене знову попросили зосередившись на свічці та прочитати «Отче наш». Знову дали дві свічки - нібито ті, які не хотіли горіти на початку сеансу. Чи ті самі? Не буду стверджувати, що ні, але подавав Василь мені їх з-за спини.

Цього разу вони зайнялися: це могло говорити тільки про одне – мене очистили від всього лихого!..

У якості бонусу Василь розповів мені про вправи, які я маю робити вдома: запалювати ці свічки, молитися і тримати біля серця спеціальний амулет. Останній, як виявилося, коштує 270 гривень, але тільки він дозволить мені «очиститися» комплексно.

Коли ж прийшов момент розрахунку і я віддав офіційно озвучені 50 гривень за прийом, попрохавши якийсь чек чи квитанцію за надані послуги.

Колеги по «чародійському» цеху почали нервово метушитися. Спочатку Василь став запевняти, що чек видається на придбаний товар на суму понад 700 гривень. Потім сказав: ЦЕ мені не допоможе. При тому явно нервував.

Втім, ліцензію на діяльність Василя Москвина і його фірми «Буд Імідж» з дозволами на свою діяльність та різними сертифікатами з семінарів та іншими мною до кінця не ідентифікованими документами знахар показав. Щоправда, тон його голосу суттєво змінився, тоді як динаміку руху чоток в руках асистента Василя стала набагато швидша.

(Пізніше, в електронній базі Єдиного державного реєстру юридичних осіб, органів державної влади і органів місцевого самоврядування я знайшов цей «Буд Імідж». Справді, його директором значився Москвин Василь Васильович).

Подякувавши, я залишив кабінет цілителя та з великим задоволенням вийшов на свіже повітря. Перевірив, чи всі мої «девайси» при мені, почимчикував на роботу. Ранок минув гарно.

Коментар юриста

Луцький адвокат Юлія Спіріна, ознайомившись з обставинами мого прийому у Василя, знайшла цілу низку порушень законодавства:

– Згідно з вимогами Закону України «Про захист прав споживачів» будь-який суб'єкт підприємницької діяльності (а Василь провадить свою діяльність на підставі статей Господарського кодексу України) повинен обладнати для клієнтів куточок споживача (стенд), де зазначити повну інформацію про себе.

На стенді повинні бути свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи, ліцензія Міністерства охорони здоров'я України на провадження діяльності, книга скарг та пропозицій тощо. Відсутність куточка споживача дає усі підстави клієнту (навіть потенційному) звернутися зі скаргою до місцевого органу у справах захисту прав споживачів.

Посилання в оголошенні на продовження терміну дії Ліцензії Мінохоронздоров’я викликає певний сумнів. Відтак цей суб’єкт медичної практики мав би розвіяти їх за допомогою цього документа. Ще один сумнів: в оголошенні зазначено поважну практику психолога «знахаря Василя». А в наказі про надання ліцензії на провадження господарської діяльності - про «медичну практику за спеціальністю терапія, народна та нетрадиційна медицина.

Що стосується ненадання розрахункового документа (чека, квитанції тощо), то зазначу, що згідно з вимогами Положення про ведення касових операцій у національній валюті, затвердженого постановою Правління НБУ 15.12.04 р. № 637, кожен суб’єкт господарювання зобов’язаний оприбутковувати всю готівку шляхом оформлення касових ордерів з фіксацією у касовій книзі, а на вимогу покупця надати розрахунковий документ, який підтверджує здійснення фінансово-господарської операції.

Відмова ж юридичної особи видати чек, квитанцію є приховуванням доходу, який тягне за собою зменшення оподатковуваного доходу, і як наслідок, зменшення надходжень до Державного бюджету України.
Ці питання уже знаходяться в площині дії Кримінального кодексу України, вважає юрист Юлія Спіріна.

* * *

У когось виникне запитання: навіщо було стверджувати очевидне, показуючи на власному прикладі не зовсім чесну діяльність такого роду «цілителів»? Адже ж для більшості людей, здатних критично осмислювати навколишню дійсність, неспроможність таких «гастролерів» реально допомогти у біді і так очевидна. А тих, хто вірить, такою публікацією не переконаєш…

Згідний. Проте очевидні і нахабні порушення законодавства, описані вище, лежать не у площині моралі чи розумного вибору виду лікування. Тут – неприховане порушення закону. А відтак боротися з такого роду шарлатанами можна не лише священицькими повчаннями, а й силою права. Скільки ще під носом у волинських правоохоронців виганятимуть порчу цілителі-гастролери?

Сергій МАРТИНЮК (ВолиньPost)
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.