Сергій Снитюк: «Поза рингом я чемний і добрий»

Від хобі - до престижних титулів. Це - шлях, який може зламати людину, але виховав справжнього українського бійця. Про це в ексклюзивному інтерв’ю Інформаційному агентству ВолиньPost розповів срібний призер чемпіонату світу з тайського боксу, тренер бійцівського клубу «Pitbull» Сергій Снитюк.

- З чого розпочалось твоє знайомство з тайським боксом?

-Це вийшло випадково. Я не можу сказати, що перед цим захоплювався бойовими мистецтвами. Ми з однокласником вирішили піти на спортивну секцію, нам тоді було по 16 років. Через спільних друзів зателефонували до тренера з тайського боксу Богдана Мороза, і почали займатись. Спочатку було дуже важко. Адже спорт у моєму житті був присутній лише на уроках фізкультури. Я відчував, як кожне тренування робить мене сильнішим та витривалішим, це додавало мені бажання розвиватись та вдосконалюватись.

- Коли відбувся перший визначний бій?

- Перші мої змагання були в Івано-Франківську. І так склалось, що з нашого клубу було три хлопці в однаковій вазі. І у фіналі мені довелось боксувати проти члена нашого ж клубу, я тоді програв по балах. А ще, перед цим, у Рівному, були мої перші спаринги. Я тоді бився з досвідченішим та старшим спортсменом, протягом раундів я відчував його перевагу, але налаштував себе на перемогу і все таки його нокаутував.

-Поразки тебе мотивують чи розчаровують?

- Навпаки, коли програєш, то ще більше хочеться виграти. Це дає великий стимул, мабуть, поразка мотивує більше, ніж перемога. Адже це поштовх працювати над собою, ставати кращим та сильнішим.

- Які найголовніші риси для спортсмена?

- Найголовніша риса - це сила волі. Характер в тайському боксі - це основа. Ти можеш не дуже досконало володіти технікою, але іти вперед, психологічно тиснути на суперника, і цим можеш завоювати перемогу. Характер спортсмена можна розвинути, але є люди, яким від природи не закладено займатись бойовими мистецтвами.

- Як виховати в собі характер тайського бійця?

- Багато залежить від тренера. Мені пощастило тренуватись в Богдана Мороза. Я спостерігав як він боксує, він є для мене зразком, я дуже хотів бути схожим на нього. В кожної людини є свій кумир. От мені тоді було 16 років, він тоді був для мене прикладом, дуже багато чого розповідав, поза залом – це і допомагало мені ставати сильнішим духом, не боятися робити свою справу, а впевнено іти до перемоги.

- Чи є у боксерів прикмети? Як налаштовуєш себе на бій?

- Я не забобонний, але хвилювання перед боєм присутнє. Ще одну хорошу якісь я перейняв від свого тренера. Коли я навіть програю, ніхто не скаже, що я погано боксував, навіть суперники дякують за достойний бій. Адже я завжди б’юсь з характером. Звичайно, можу бути не надто технічним. Зараз, наприклад, я б’юсь у вазі 81 кг, суперники набагато вищі, інколи мені важко з ними працювати. Але трапляється, що вони не можуть перемогти мене через мій характер та силу.

Налаштовуюсь по-різному: слухаю музику, просто думаю про бій. Стараюсь завжди налаштувати себе на те, що я кращий і обов’язково переможу.

-Чи доводиться застосовувати навички поза рингом?

- Я чемний і добрий поза рингом в звичайному житті, намагаюсь не застосовувати свої навички. Іноді, звичайно, хочеться продемострувати свою силу, захищаючи дівчину чи в інших екстрених ситуаціях. Але стараюсь не вимикати здоровий глузд в собі, і вчасно себе зупиняю, адже навіщо навіть найнахабнішим місяць відпочивати у травмпункті?.

Чи є у тебе коронний прийом?

- Мій коронний прийом - це удар рукою або ліктем, з розворотом. Він називається «back fist». В усіх соцмережах навіть користуюсь цим псевдонімом. Багато років тому тренер показав цей удар і в мене він добре вдається. Тепер застосовую його в майже усіх боях.

- Нещодавно ти повернувся з Таїланду, батьківщини тайського боксу. Чим там займався?

- В Таїланді був два місяці разом із Миколою Головатюком (тренером клубу «Pitbull» зі змішаних єдиноборств ММА). Наш тренер Богдан Мороз започаткував програму «Кращий спортмен». І от кращі серед кращих щороку їздять до Таїланду на спортивні збори. Якщо є бажання - можна брати участь у змаганнях.

Ми багато тренувались, двічі на день: вранці та ввечері. Заняття відбувалися у кемпі «Combat Group». Вранці традиційно був довгий крос, зо 8 кілометрів, тренування з тайського боксу і функціональне навантаження. Вечірнє тренування розпочиналось о 16:30. Це також був крос, однак, уже менший - 5 кілометрів. Було, звичайно, важко, але головне морально себе налаштувати. В мене дуже боліли ікроножні м’язи від навантаження, адже клімат там досить специфічний. Все це пояснюється й тим, що в Україні тренування більш європейського типу, акцент на руки, а в Таїланді– на удари ногами, клінчі, удари ліктями.

Ми з Миколою, відразу заявили, що хочемо боксувати на змаганнях, я по тайському боксу, а Микола – по ММА. Вже 3 квітня організували пробний бій, я його виграв. А Миколі в Патаї, де ми проживали, не змогли знайти суперника. Йому запропонували їхати або в Китай або в Японію, але там теж йому не знайшли супротивника. Хоча, поїздка в Таїланд дала для Миколи хорошу підготовку до турніру зі змішаних єдинобоств «MMA pro Ukraine», який відбудеться 28 травня у Кам’янці-Подільському.

- Який раціон харчування тайського бійця?

- На перший бій зважування в мене було перед самим поєдинком, скидати вагу не потрібно було. Я старався правильно харчуватися. А от на другий бій мені потрібно було схуднути на 5 кілограмів, це додало складності у підготовці. Варто було себе обмежувати у споживанні вуглеводної їжі, такої як рис, гречка і тому подібне. Більше того, фрукти я їв в дуже обмежених кількостях.

- Чи часто хочеться порушити режим харчування та з’їсти чогось забороненого?

- Насправді, часто хочеться порушити режим, але за місяць до змагань, у розпал підготовки, я чітко дотримуюсь харчування. Розумію, що якщо я буду їсти усе підряд, можу програти. Адже правильне харчування - це запорука витривалості, сили та міцності, усе повинно бути в комлексі: тренування,харчування, режим. Без цих складових ви ніколи не досягнете хороших результатів.

- Ти провів у Таїланді два бої. Розкажи про них детальніше.

- Перший бій у мене був «пробний». В другому раунді нокаутував тайця, лівим «хуком». І потім уже мав право брати участь у «Big show». Стадіон для тайського боксу - це велика арена, і у них не дозволено невідомого боксера відразу виставляти на великі показові бої.

Вже 7 травня відбувся другий бій, він дався набагато важче, адже було некомфортно працювати із суперником у першому ранді. Я не знав, яку тактику застосовувати, з якої сторони краще до нього підходити. З тайськими боксерами я до цього ніколи не боксував, зазвичай моїми суперниками були євпропейці. Але в другому раунді почав дотримуватись усіх рекомендацій тренерів із залу, і виграв нокаутом і цей бій, теж лівим «хуком».

- Здавалося б, тайці з народження боксери. Чи не так?

- Насправді, в них усе точно так само, як і у нас. Є люди, які займаються спортом, є люди, які не звикли приділяти багато часу спортивним навантаженням. Але тайських боксерів дуже поважають.

- Чи не важко було змагатись на чужині , без належної підтримки?

- Насправді підтримка у мене була хороша. Із США тренер Богдан Мороз постійно писав та налаштовував на перемогу. Ми жили в Сергія Оксенюка, який родом з України з Волині. Уся його сімя прийшла до мене на бій підтримувати. Також, так співпало, на мій бій прилетів хлопець з мого рідного міста, з яким разом займаємось у спортзалі. А щодо загальної підтримки аудиторії, то букмекери ставили 7:1 на мою поразку. Глядачі підтримували обох, вони зазвичай просто ходять дивитись на шоу, а вже тоді обирають фаворита.

- Які відчуття переповнювали, коли виграв?

- Я не знаю, як це передати. Людина, якій ніколи на рингу не піднімали руку переможця, тим більше на такому професійному, на якому боксував я, ніколи цього не зрозуміє. Думаю, що відчуття перемоги у кожного спортсмена різне. Я дуже хотів поділись цією радістю із рідними та близькими. Все, що я роблю, спрямовую не так на фактичну перемогу, як на свій розвиток та вдосконалення. А найближчі мені люди – моє натхнення.

- Розкажи про своє хобі.

- Хобі в мене пов’язане з моїм спортом. Я дуже люблю біг. Наприклад, минулого року, 31 грудня я зі своїм другом, спортсменом нашого клубу Романом Бондаруком влаштували такий собі передноворічний спортивний марафон. Роман пробіг 21 кілометр, я пробіг - 40 кілометрів. Дуже цим захоплююсь. Коли біжу, відчуваю себе вільним. Це додає витривалості у спорті.

- Будь-яка амбіційна людина хоче чогось більшого. Про що мрієш ти?

- Звичайно, я хочу, аби в Україні спорт став невід’ємною частиною життя кожної сім’ї. Щоб було де займатись і з ким. Тому стараюся популяризувати спорт, часто організовую відкритті тренування у бійцівському клубі «Pitbull». Також хочу стати спортсменом ще вищого рівня, завоювати найспрестижніші титули у тайському боксі. Мені приємно, коли бійці нашого клубу показують високі результати у провідних змаганнях. Тому мрію, щоб і їхні досягнення дивували нас з року в рік.

- Що порадиш тим, хто тільки починає свій шлях у спорті?

- По-перше, це відкинути тих людей, які кажуть, що у вас нічого не вийде. Вони тягнуть вас на дно. Якщо мати бажання, рано чи пізно все вийде, треба працювати та іти до своєї мети. Немає значення, яким видом єдинобоств ви займаєтесь. Важливо лише те, аби ви робили справу, яку любите. Тому любіть спорт, адже це не тільки здоров’я, це перевірка себе на міцність, витримку та силу духу. Ми ж вас завжди чекаємо у бійцівському клубі «Pitbull».


Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.