«Нотатки мандрівниці» Юлії Євпак: 19 цікавих фактів про Барселону

Барселона славиться, передусім, фантастичним футболом та готичною архітектурою. Але чому там немає сиру?

З якими труднощами можна зіштовхнутися в аеропорту та метро? І чим барселонські продавці схожі на луцьких? Все це і навіть більше розповіла голова ГО Інституту волонтерства та громадської співпраці Юлія Євпак.

У постійній рубриці «Нотатки мандрівника» для Інформаційного агентства Волиньpost.

ЧИТАТИ БІЛЬШЕ НОТАТОК МАНДРІВНИКІВ

ТАКОЖ ПІДПИШІТЬСЯ НА СТОРІНКУ РУБРИКИ В FACEBOOK

Вирушаючи до Барселони, я знала про неї лише три факти. По-перше, мої друзі рекомендували це місто, яке сповнене розкоші та культури. По-друге, іспанці напрочуд люблять футбол. По-третє, там жив і творив Гауді (відомий іспанський архітектор, - від авт.)

Готика та інфраструктура. Моє ж знайомство із містом почалося з готичного кварталу. Старе місто досить специфічне. Після того, як місто вирішили значно розширити, чітко спроектували інфраструктуру у блоковій системі. Для того, щоб вийшовши з будь-якого кварталу, вулиці, або ж закутку, кожен міг споглядати тільки море. Це прекрасна насолода! А в цьому готичному клаптику Барселони ви точно не загубитеся. І, мабуть, це місто найбільше сподобається тим, хто не дружить з картою.



Зелена чи бетонна Барселона? Іспанці значною мірою хотіли озеленити місто. Однак, через специфічний клімат та непридатний ґрунт, намагання зійшли нанівець, тому що в Європі земельні ділянки належать лише приватним особам, а не комунальним закладам чи міській раді. Причина проста: люди не захотіли віддавати землю на благо міста, зокрема для парків. Тому-то й вигляд має здебільшого, як з бетону. Мене вразило, що Барселона «багата» на спортивні зони посеред парку. Наприклад, навпроти лавки є велосипедна педаль, котру будь-хто охочий зможе покрутити.

Велосипеди, замість авто. Цікаво, що в Барселоні вулиці неймовірно вузенькі, а місця для паркування авто – платні. Таким чином міська рада стимулює, чи то пак, заохочує жителів пересідати на більш екологічний вид транспорту – велосипед. Здається, на дві людини там припадає до двох-трьох машин.



На дорогах панує порядок. Навіть частково відвели місця для водіїв скутерів. Ось їх там хоч греблю гати.

Ціна за квиток – космос. Після того, як виходиш з аеропорту тебе попереджують про дві речі. Перше – космічну ціну за проїзд звідти до метро (4.20 євро). Друге – в Барселоні купа злодіїв. Про останніх можна постійно прочитати на соціальних плакатах, які закликають бути обачнішими.

Неосяжність туристів крихітного міста. Знаєте, я об'їздила чимало міст світу, однак лише в Барселоні зрозуміла, що таке натовп туристів. Йдеш собі головною вулицею і зовсім не бачиш її, натомість бачиш голови людей, які не спиняють свій рух. Хоч у місті всього-на-всього мільйон двісті населення, але, як розповідають тутешні, на вихідні прибуває до 5 мільйонів туристів.



Предмет гордості. Барселонці напрочуд пишаються тим, що саме у них проходила олімпіада, а екскурсійні маршрути завжди пролягають повз ті «визначні» місця. Напевно, вони не зважають, що це було ще в 90-х роках.

Город в парку – норма. Також вони не гребують домашніми садибами посеред парку. Ось йдеш алеєю, а поряд із кущами в горщиках чийсь город видніється. Дивно так, але це типово.



Дверна ручна не в тому місці. Для мене стало незвично, що майже у всіх старих будинках дверні ручки посередині, а не збоку. Я жила в шестиповерховому будинку з гвинтовими східцями. Кожного ранку прокидалася від того, як хтось танцює зумбу.

Дерева ховають красу. А майже усі дерева кронують, подекуди просто «знущаються» й залишають їх «голими» до кори. Як пояснює гід, чим ближче до туристичної частини, тим з більшою ретельністю чистять дерева, аби ті не загороджували красоти будинків.

Барселона – smart-сity. Я би дуже хотіла, щоб українці поїхали і повчилися, як треба планувати схеми маршрутів метро. Та усього громадського транспорту. Відзначу, що вони взагалі є (!). Приміром, схеми пересування маршруток дійсно зручні. Одразу пригадую Луцьк, де на Залізничному вокзалі висить привітне «welcome» і напрямок «Луцький Замок».



Квиток назавжди. До речі, квиток на метро і автобус можна придбати різний. Хочеш – на раз, хочеш - на день, а якщо найкращий, то назавжди. Так і називається «квиток назавжди», тобто, безлімітний. На цьому транспортні фішки не закінчуються. Адже вирушити з будь-якої точки до аеропорту вдасться лише, якщо у вас це написано на квитку. Щоб вийти з метро, ти мусиш придбати той нещасний tiket за 4.15 євро. А якщо купиш інший, ти звісно молодець, бо ж обдурив всіх, але не метро! Така система дозволяє з легкістю обліковувати усіх туристів.

Пси понад усе. В одного нормального барселонця таки має бути дружина і двійко собак. Для цих тваринок відведено спеціальне місце вигулу. Обов'язкова умова: вигуляв песика – прибирай за ним.

Піца по-барселонськи. На мій смак кухня своєрідна. Куштувала чималеньку кількість салатів з морепродуктів, зокрема вподобала страви з паельї. Дивно, але піцу роблять специфічно. Спершу накладають один товстий шар, далі начинку, а зверху тонесенький шар, покриваючи ним страву.



Навіть не намагайтеся знайти чізкейк. В Барселоні з сиром просто біда. Я направду люблю чізкейки і дуже важко переношу подорож бодай без шматочка сиру. Напевно, обходила усі місця, де він міг бути. В супермаркеті намагалась пояснити, що я так відчайдушно шукаю, однак мені підказали щось схоже на мус. Згодом, гуляючи тим же готичним кварталом, на місцевому ринку натрапила на домашню випічку. На всій продукції вони пишуть «hand made», що значно дорожче, ніж в супермаркетах.

Підходжу до продавчині, яка мене запевняє: «Ось це традиційний чізкейк». Я там мало не до неба підскочила! Звісно, що я купила його, проте згодом розчарувалася. Ця барселонська смакота виявилася чимось схожою до того, що печуть на Поліссі: варять молоко і загущують, тобто справжнісіньке тобі желе. Мене обманули, бо ж у десерті не було ні «chesse», ні «cake». Ех, витратила 12 євро і навіть не спробувала крихти сиру!

Цивілізовані ринки. Абсолютно всі базари в Барселоні задокументовані і підтверджують якість продуктів. До того ж, можна розраховуватися не лише готівкою, а й карткою. Цього нам так не вистачає!



Травка і візи? А ще в центрі міста стоять дивні люди, які тихесенько шепочуть тобі в слід: «марихуана, марихуана!». Знаєте, вони подібні до тих, хто у Луцьку на Лесі Українки кричить: «Візи, візи!»

Adidas за 10 євро. З-поміж розмаїття товарних пропозицій я бачила всяке, але таке, мабуть, ні. Йде собі чоловік, скоріш за все, африканець. За спиною несе щось велике і замотане в хустку. Дивлюся, а він розв'язує його і дістає сумки відомих брендів Гучі, Прада.

Китайський непотріб, що тут скажеш! Поліція таких модників «виловлює» скрізь, але вони розвелися, мов мурахи. Але коли на горизонті такі продавці бачать патрульних, чимдуж тікають, звертаючи сумки в клубок, за плечі. Оп і пішов. Вже за декілька секунд зник продавець. Направду, там розгледіла такі «круті» кросівки «Adidas» за 10, а сумки «Prada» за 5 євро.



Важко знайти магнітик. Знаєте, Барселона дещо дивакувата. З кожної поїздки я завжди привожу з собою магнітик, але обов'язково з виробником тієї країни чи міста. В пошуках бродила зо три дні. Адже куди не глянь, одне «Made in China», це жах!

Храм спокути Святого Сімейства (католицька церква. – від авт.) й дотепер будують за відомим проектом архітектора Антоніо Гауді. Кажуть, що роботи триватимуть ще до 2032-го року. А тамтешні ретельно продумали свій маркетинговий хід, який збирає навколо натовпи туристів. Зайти всередину і піднятися на одну вежу обійдеться вам у 23 євро.

Коли купуєш електронний квиток з усіма зручностями впродовж екскурсії, на телефон приходить підтвердження, в якому щиро дякують за те, що ти долучився до величного проекту «Саграда Фамілія». Мовляв, завдяки твоїй платі за квиток, храм будується. А через годинку-дві відчуваєш, що стаєш частиною цієї споруди і моя «доля» - 23 євро тут десь теж є.

ТЕКСТ – Катерина ЛАЩУК



Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.