«Нотатки мандрівника» Анастасії Токарської: З Мексики везли 30 пляшок текіли

Відпочинок – це неодмінно пізнання культури країни або міста. Поїздка ж у Мексику запам'ятається дикими танцями, колоритними співами, та звісно ж, текілою. За що помирали спортсмени плем'я майя, чому за 1 долар можна відчути усі барви світу та як реагували мексиканці на пісню «Вчителька» гурту «ТІК»?

Про все найцікавіше і найяскравіше розповіла мандрівниця - Анастасія Токарська в постійній рубриці «Нотатки мандрівника».

ЧИТАТИ БІЛЬШЕ НОТАТОК МАНДРІВНИКІВ

ТАКОЖ ПІДПИШІТЬСЯ НА СТОРІНКУ РУБРИКИ В FACEBOOK

В більшість країн я їздила з батьками. Цього разу ми зібралися до Мексики на мій День народження. Я дуже просила: «хочу на море!». Насправді, це найкращий подарунок. Перебували на клаптику Латинської Америки - Мексики приблизно 2 тижні.

Коли прилітаєш туди, розумієш, що це зовсім не подібне на європейський відпочинок. Жодні курорти, навіть азійські, не зрівняються з мексиканським колоритом та культурою. А Туреччина геть не потрапить в цей список.

В будь-якому разі мексиканці напрочуд позитивні. Сидиш собі в кафе й спостерігаєш, як обидва офіціанти сваряться. Тоді розумієш «нічогенький такий серіал! Добре, що є поїсти». В Мексиці ви знайдете, що подивитися та чому подивуватися, а зрештою збагнути «які в нас розумні та виховані люди». Це можна порівняти навіть на рівні обслуговування, приміром офіціантів. Якось вранці сиджу в кафе і замовляю, наприклад, негазовану воду без льоду.

Таке прохання я повинна проговорити тричі. Вперше він приносить тобі негазовану з льодом, потім газовану без льоду, а трошки згодом – те, що замовляла спочатку.



Невимовно голубе море. Такого насиченої барви води ще ніде не бачила. Ось валяєшся собі на пісочку, на тебе накочуються не лише хвилі, а й сильний вітер, тому що там Мексиканська затока. І гадаєш, мовляв аби сюди для абсолютного блаженства чайок. Їх зрідка побачиш, але вони є.

Однак найбільше вражає сила-силенна пеліканів. Точнісінько, як в зоопарку. Я споглядаю, як вони пірнають в пошуках риби. Це невимовно чудо!

Мабуть, всі дивилися серіал «Санта Барбара». Якщо пригадати, там є арки в будівлях. Тобто мексиканський кінематограф та життя досить тісто переплітаються. Ще вони ревно бережуть свої традиції, а не менш важливим предметом гордості вбачають у традиційній мексиканській кухні. Так, країна розвинута, однак чим далі їдеш від туристичної зони, тим більше спостерігаєш справжню «розкіш» тамтешньої цивілізації.

Росіяни псують релакс. Зовсім не багато зустріли українців та росіян. Напевно, й тому ми обрали цю країну. Тому що, коли їдуть росіяни, відразу курорт псується. До тебе кажуть «прівєт» і все. Можна туди не повертатися. Наші сусіди дуже вже люблять дивитися поглядом на кшталт «Ай, приїхали знову бандерівці. Хто вони такі». А ми ще ті патріоти.

Наприкінці відпочинку в одному із закладів ми почули «русскую речь» і в мить попросили солов'їною «Принесіть будь ласка чаю!». Ясна річ, що росіяни почувши це, ставилися ще з більшою пересторогою.



Море, сонце, пляж. Перших два дні не могли увійти в море, а ще три дні вийти з нього. Через те, що хвилі б'ють через край, від того емоції переповняють. Не можу порівняти мексиканців з отими неспокійними хвилями. В принципі, вони не запальні. Адже мексиканці темпераменті лише один з одним. Можуть когось штовхнути, накричати виключно жартома. Вони здалися радше лінивими. Точніше, виваженими.

Якщо мексиканці, які декілька годин тому тихенько й мовчки їхали в автобусі, то надвечір або вихідний вони не змовкають.

1 долар – це ключ до раю. Підкреслю: якщо хочеш аби зробили «краще» в плані усього: обслуговування, їжі, розваг, ставлення – маєш заплатити 1 долар. Від гіда до прибиральниці. Якщо не заплатиш «в кишеню» той нещасний папірець - тобі приберуть абияк.

А на початку відпочинку ми все ж таки «щедро» віддячили покоївці, то до самісінького кінця номер просто блищав. У всьому світі є корупція, але не кожен про неї говорить.

А ще в Мексиці долар по 8 до американського долара. Ностальгія відразу пробирає.



Ням-ням. З-поміж мексиканського розмаїття страв я полюбила соус гуакамоле. Він складається з авокадо та спецій. Це неперевершений кайф! Якщо у Луцьку знайду спіле авокадо, залюбки ласую отим незрівняним смаком. Тоді й пригадується бурхливе море, високі пальми та трішки сонце, яке зігріває й дотепер. Мабуть, це схожий рецепт. Також відзначу кукурудзяні чипси, які добре поєднується з соусом сальсою, або вже згаданим гуакамоле. Їла би й їла.

Всюди невпинно співають. Сідаючи в маршрутку (до речі, найзручніше пересуватися) бачу, як заходить пасажир і жваво розмовляє з водієм, мовляв, що робити «давай співати!». І затягують свою пісню нестримно, із властивим запалом в голосі. Хоч і зовсім не попадають в ноти.

З-поміж залюбленого репертуару: макарена і кукарача. Якось, чоловік цієї співочої країни, підійшов до мене з однією метою «гани гроші». А я йому головою киваю «ні», тоді він «я що тобі не співав?». Цікаво, що зранку вони не співають. Мабуть, «готують» голос до вечора.

Піраміда майя та базар. Я відвідала містечко «Майя». Одне із чудес світу «Чічен Іца». Знаєте, ось там потужна енергетика! Особисто я відчула певний спокій в додаток з історичними мотивами майя. Не менш зачаровують вигравіювані символи. Проте в середину не пускають, бо ще п'ять років тому туристи недбало ставилися до цієї пам'ятки, тому нині вхід закритий.

Чудово, що це місце не занедбане, а головна піраміда демонструє дві історичні паралелі на стінах: тодішній та сучасний стан. Оглядаючи побут й спосіб конструювання селища, розумієш наскільки вже тоді були розвинуті люди.



Система побудови суспільства значно випереджала час. Але…скрізь базар. Хоч впритул до архітектурних пам'яток не має сувенірних лавок, проте трохи далі, в глиб до лісу, ви знайдете чимало палаток із сувенірами. В такі моменти пригадуєш наш Луцький Замок і Старий ринок біля нього.

Ще вдалося відвідати цікаве озеро. Воно нагадує водоспад під землею. Досить незвичне місце, звідки туристи залюбки стрибають з величезної висоти. На п'ятдесят метрів на рівні землі, а на глибину так само. Всередині побудували окремо душові, переодягальні, де можна залишити свої речі. Звідти ви спускаєтесь до озера по сходинках, а на його території навіть відведений крихітний берег.

Гра закінчується смертю. Як розповідав екскурсовод ця забавка для майя чимось нагадує сучасну гру в баскетбол. По-перше матч тривав дуже довго, через те, що закинути м'яч в кільце було важко (висота 7 метрів). По-друге той, хто потрапляв у яблучко, одразу ставав благословенним.

Він підходив до короля, який за правилами повинен відрубати йому голову. Так переможець возвеличувався в жертву богам. Голови тих, хто влучав у кільце насаджували на шпицю і поміщали до спеціального храму. А тіло – в інше приміщення.

Існує легенда, якщо людина зробить фото в останньому храмі, невдовзі її чекає смерть. Через це, місце уникають туристи, щоб не спокуситися «зафоткати». Зрозуміло чому так довго тривала одна гра (3 місяці) не кожен хотів помирати. Цим заняттям цікавилися лише спортсмени, які сумлінно готувалися до цього древнього баскетболу. Так, він жорстокий, але все виправдовувалося піднесенням до «вищого» світу.

Мені імпонує те, що мексиканці, особливо увечері, показують свою культуру. Я люблю, коли музика створює затишну атмосферу. Насправді, у всьому ти бачиш мексиканці мотиви, елементи й часточку їхньої душі. Навіть в ліхтарях заховане, щось притаманне тільки Мексиці.
Смакота. Ще спробувала надзвичайно смачне ананасове морозиво. Куштуючи, в мить здається, що це довершений смак ананасу. Подають страву в «шубці». Ось ананас в ананасі.

Проїзд в громадському транспорті 12 мексиканських доларів, їхніх песо. В цьому аспекті Мексика дещо не з дешевих, зважаючи на те, що переліт в один бік. Проте враження набагато дорожчі, ніж гроші.

Мексика – це море, радість, тепло в усіх значеннях: на душі, тілі та сповнення гостинністю, завдяки тамтешнім мешканців.



Про Дональда Трампа – окрема історія. Люди дуже болюче реагують в загалі на прізвище американського президента, тому на цьому грунті виникають постійно суперечки (йдеться про указ Д. Трампа для будівництва стіни між Мексикою та США. - від авт.) Мабуть, усі мексиканці хочуть більше свободи. Відповідно ми можемо порівняти їх до українців. Штати певною мірою хочуть «притиснути» етнічні родзинки мексиканців, схожа картина спостерігається й в Україні.

Однак, ми всі однакові. Чим більше я мандрую, де кожна країна зовсім не схожа на попередню, і водночас, така близька і рідна, люди все одно ті ж люди. Ми всі з одного так би мовити дерева. В кожного з нас проблеми ті самі, але вирішуємо їх на різних рівнях. Питання залишається на рівні ментальності й усе.

Ми везли сомбреро (традиційний капелюх Піренейського острову та Латинської Америки. – від авт.). Ой, це було «щось» і з «чимось». Справа в тім, що привезти додому звідти такий головний убір прирівнявся до квесту. Я подумала, що нереальних речей не буває.

З батьками ми вибрали м'яко кажучи, не маленьке сомбреро – півтора метра в діаметрі. В аеропорті на нас тикали пальцями, а в черзі таких відчайдух, як ми було аж п'ятеро.



Летиш з Мексики і всім зрозуміло чого ти сунеш таке «добро», в Парижі так-сяк, «мало лі» звідки їдеш, але заходячи в літак української авіалінії – опиняєшся мало не з перших секунд під прицілом оцінюючих поглядів. Так, ласкаво просимо. Ми точно вдома, адже повернулися в Україну.

До речі, про екстремальний переліт разом із злими пасажирами. Так, як чудо-капелюх не поміщався скромно, а займав майже більшу половину полиці. Люди дуже «дивно» дивилися на нас, тому що свої речі мусили поставити під ноги. Місце, як на троні, окупував мексиканський капелюшок. Єдине, що трохи втішило розлючених пасажирів – морозиво. Я щедро віддала його, бо знала «треба хоч якось загладити провину».

В розуміння кожного українця привезти з закордону дві пляшки спиртного цілком нормальне явище. Ми не порушували «традицію», а впакували близько 30-ти пляшок текіли, як сувеніри для друзів та близьких. А до того, як прибули додому, протягом мандрівки збулася моя мрія: спробувати справжню текілу на її батьківщині – Мексиці.

Посмакувати вдалося на кораблі в компанії абсолютно різних людей, різного прошарку. Попиваючи разом, ви поступово зближуєтеся та відчуваєте, як колорит просто вчувається в повітрі, наповнює серця близькими іскорками. Мабуть, через це мені кортіло поділитися сокровенним, нашим, українським, а саме – піснею.



«Я вам ввімкну нашу пісеньку», - кажу їм. Вони довго не опиралися. На телефоні більше нічого не знайшла, як композицію гурту «ТІК» - Вчителька. Після прослуховування вони спитали: «Що це???», кажу «Пісня. Радійте, що не включила вам Гімн України». Ми настільки були «веселі», що танцювати під Океан Ельзи – не варіант, це музика для надто ліричної душі. «Добре, що не Полякова», - подумала я.

В принципі, за чарками всі й сприйняли ту пісеньку. Я розповіла, що таке в Україні грають на весіллях. На що мені мовили: «Тобі ще рано заміж», а я відповідаю їм: «Давайте ще по декілька чарок текіли і «рано» не буде». Показала культуру і українську душу. А якби знала, що на митці не перевірятимуть – привезла б сала.

ТЕКСТ – Катерина ЛАЩУК




Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.