Відомі волиняни та їхні мами (част. 2)

Ми з’являємося на цей світ маленькими та беззахисними. Мама - перше і найважливіше слово в нашому житті. Саме найрідніші нам люди супроводжують перші кволі кроки, заспокоюють після перших двійок у школі та щиро тішаться з наших найдрібніших успіхів.

Вже підростаючи, ми не так багато часу проводимо вдома та за буденними справами іноді забуваємо подзвонити мамі, яка натомість ніколи не забуває про нас Навіть будучи вже давно дорослими, ми все одно залишаємося дітьми для своїх матусь.

Напередодні свята всіх матерів відомі лучани та волиняни поділилися теплими спогадами та розповіли про зворушливі моменти, пов’язані із матусями. Вашій увазі друга частина публікації.

ЧИТАТИ ПЕРШУ ЧАСТИНУ

Ніла Головатська, співзасновниця волонтерського проекту «Меценати для солдата»

«Ми з мамою дуже багато часу проводимо разом. Моя мама - справжній друг, людина яка є для мене взірцем у всьому! Ми з нею по житті йдемо разом, вона була у мене класним керівником у ліцеї. Можливо, комусь здається, що дітям учителів легше, ніж іншим, та насправді усе зовсім не так. Коли я навчалася під її пильним оком, до мене завжди ставили високі вимоги, доводилося проходити виховний процес спочатку в ліцеї, а потім ще і вдома...

Але насправді, зараз я розумію, що мама мене навчила бути відповідальною, навчила цінувати та радіти усьому доброму, що маєш у житті, жити у теперішньому часі, а не думати і мріяти про майбутнє, адже через це можна не помітити та не оцінити життя, яке проживаєш. Одна з її цінних порад - "Не завжди так буде", бо ми не повинні дуже радіти чомусь у житті, але і не повинні брати близько до серця усілякі негаразди... Тому я щиро вітаю усім мам зі святом, бажаю їм міцного здоров'я, довгих років життя, а дітям бажаю цінувати моменти, які проходять поруч з батьками!»


Олександр Вовченко, начальник Управління патрульної поліції у місті Луцьк

«Хочу привітати усіх матерів з Днем матері та побажати їм міцного здоров’я, витримки і вдячних дітей. Щодо своєї мами Валентини, то я і мій старший брат дуже вдячні їй за виховання та життєву позицію.

Поки я відвідував дитячий садок, моя мама була поруч, і коли вже йшов у 1 клас, умів читати, писати, знав табличку додавання й віднімання. Мені навіть було нецікаво в перших класах, бо вже все знав. Далі вона працювала на кондитерській фабриці. Змалку привчила мене до справедливості і відповідальності за свої слова.

Великий «плюс» у тому, що мама досить рано дозволила мені приймати самостійні рішення в житті. Також я вдячний, що нас з братом виховували однаково, не розділяли на молодшого і старшого, все завжди було порівну. Тому й зараз ми дружимо, підтримуємо один одного, між нами немає жодної конкуренції. «Не важливо, ким ти працюєш чи скільки в тебе грошей: головне – залишатися людиною», - цим материнським кредо керуюсь і я в щоденному житті».


Тетяна Должко, засновниця ініціативи «ВолиньSOS», військовослужбовець

«В пам’яті чомусь зринає випадок, який трапився кілька місяців тому, але він подарував дуже сильні почуття. Так склалось, що приїхавши до батьків на кілька днів у гості я захворіла і злягла з високою температурою, яку ніяк не можна було збити. Тоді я почувалась дуже погано. Вночі, коли вкотре була висока температура, я прокинулась від того, що поряд мене лежала мама і обіймала. Вона так пролежала біля мене всю ніч, наглядаючи за моїм станом... Я також вже мама, доросла людина, яка за роки волонтерства звикла буди твердою, часто беземоційною та вимогливою до себе. Тому я звикла до того, що мої хвороби - це мої проблеми, і ніхто не потурбується і не замінить мене в справах. А в той момент я знову відчула себе маленькою дитиною, зникла війна і всі страхи та переживання пов’язані з цим, всі дорослі клопоти. Так хвороба минула дуже швидко.

Багато спогадів теплих, світлих, бо є мама, яка завжди була поряд з нами малими, і зараз поряд із нами дорослими. Ми з сестрою завжди її маленькі немудрі діти, вона - наша любляча мама. Це найцінніше, що маю в серці і хочу, щоб довгі роки іще її люблячі очі усміхались нам».


Олександр Лазука, депутат Луцької міської ради

«Важко підібрати відповідні слова, коли говоримо про безмежну любов і піклування матері! Разом з тим, неможливо виокремити якийсь з незліченних випадків, бо немає нічого святішого та безкорисливішого, ніж любов мами, яка щодня прощає і жертвує собою!

Нашу з сестричкою Матінку можна легко впізнати в рядках Тенневи Джордан: «Мати, помітивши на столі тільки чотири шматки пирога для п'яти людей, тут же оголошує, що вона зовсім не голодна». Священики часто називають матусь Янголами-Охоронцями, подарованими Богом дитячим душам, які потрапляють в наш непростий світ. Так і є! Найважливіша людина в моєму житті показує власним прикладом, що бути Мамою – це не лише народити, вберегти і виховати діточок, але і в співпереживанні зустріти з ними безліч всього в прийдешні роки. Неймовірно, як материнське серце веде дитину по життю, скільки б років їй не було, якою б самостійною вона себе не вважала! Для матусь ми завжди залишаємося просто дітьми, хоча вони тримають нас на руках недовго, але в серцях – все життя. Ми з сестричкою пам’ятаємо про це та прагнемо хоч якось віддячити нашій найкращій та найріднішій Мамі!»


Світлана Прохватило, волонтерка «Самооборони Волині»

«Стосовно яскравих моментів, що пережиті з мамою, то не можу виділити щось одне. Мама - то саме святе, бо дала життя та виховала мене такою, яка я є зараз. Мамі вже 75 років. Мила, добра, чуйна і чарівна моя людинка. Часто навідуємось в гості, бо живемо поруч, святкуємо всі свята великою родиною традиційно в батьківській домівці, коли збираються діти, внуки та правнуки. У мамулі я можу не дивлячись на те, що вже і сама бабуся і маю дворічного онука, відчути себе ще дитиною, подуріти, пожартувати і цим хоч трішки призупинити той час, який так швидко плине і змушує бути дорослою та відповідальною».


Олександр Вронський, військовий капелан

«Випадок стався недавно в Мар’їнці. В листопаді 2016 року коли я був на ротації, відбувався обстріл і я згадав, що не дзвонив мамі. Обстріл закінчився, тоді я перетелефонував. Мама сказала, що дуже молилася за нас. Я покаявся в тому, що не телефонував мамі, бо це міг би бути мій останній день, а вона чекала мого дзвінка.

Коли наступного разу обстрілювали я подзвонив їй, щоб почути голос. Мама почула мене і сказала, що молиться за нас. А коли питала, що за вибухи, то я казав, що впало щось в кімнаті. Ці моменти життя закарбувалися, бо могли бути останніми і тільки молитва матері не тільки підтримала, а й врятувала.

Я вдячний мамі, що виховувала мене у дусі патріотичності та духовності. Я з молоком матері вбирав любов до України і завжди вірив у її світле майбутнє, навіть в 80-х роках. І я виріс таким, яким мене виховували».


Ігор Коцан, ректор Східноєвропейського національного університету

«Мама завжди хвилювалася, аби я добре навчався і докладала чималих зусиль, щоб я був старанним учнем. Вона полюбляла повторювати: «Якщо ти не будеш вчитися, то нічого в житті не зможеш досягти. Адже знання – це ключ до успіху й свободи». Проте я дуже любив займатися спортом. Пригадую, одного разу, прийшовши додому після школи, я одразу ліг спати, бо дуже стомився від гри у футбол із друзями. Тоді мама вирішила провчити мене, аби я зрозумів, що варто приділяти час й набагато серйознішим справам – приходити вчасно додому і робити уроки. Тому розбудила мене і запитала, чому не йду в школу. Я ж подумав, що проспав, тож похапцем почав збиратися до школи. Насправді це була 9 година вечора. Мама засміялася і сказала, що потрібно вчасно проходити додому, щоб не ходити до школи ввечері. Тоді я зробив висновок, що треба все робити своєчасно. І варто думати не тільки про футбол, а й про інші справи.

Особливо я вдячний мамі за те, що вона спонукала мене до навчання. Не можу не згадати й щасливі миті сімейних свят у нашій родині. Вона навчила мене правильно ставитися до людей і поважати думку кожного. Зараз я працюю в університеті і розумію, що іноді спілкуючись зі звичайним працівником, який не має ні наукових, ні вчених звань, можна отримати такі мудрі поради чи знання, яких не почуєш навіть від найвідомішого професора».


Петро Нестерук, депутат Луцької міської ради

«Мама в мене – надзвичайна людина. Вона народила 3 дітей та гляділа 24 онуки. Дуже позитивна людина, яка мені завжди присвячувала найбільше уваги, скрізь водила та проводила до школи. Коли я повертався, то мама допомагала мені робити уроки.

Сторонні люди часто плутали мою маму з бабусею. Скільки всього у нас було… а найулюбленіша страва, приготована її руками – олів’є.

Я вдячний своїй мамі за все: за те, що вона у мене є, що виховала мене таким, яким я є та вкладала у мене свою душу».


Галина Конах, відома українська співачка

«Мою маму звати Валентина Андріївна.

Був один дуже курйозний випадок, котрий запам'ятався усім: у чотирирічному віці мене забули в дитсадку. Мама лишила «хату на тата» й поїхала до батьків у село, а батько, в свою чергу, зарепетирувавшись з колегами по вокально-інструментальному колективі вирішив, що чадо поїхало разом з дружиною до батьків. Уявіть мамине здивування, коли повернувшись додому близько 22-ої, запитала: «А де Галька?!!» ... Далі було, як у фільмі. Сміємося й до сьогодні, коли пригадуємо цю ситуацію».


Ігор Гузь, народний депутат України

«До сьогодні пам'ятаю той момент, коли з батьками обговорювали можливі факультети і інститути для вступу після завершення школи. Я ж завжди мріяв бути політиком.

Матір відразу підтримала мене і повірила у те, що мій вибір - це політика та політологія, що і стали визначальними в моєму житті. Вона тоді сказала, ніби жартома, що з моїми амбіціями на мене чекає велике майбутнє… Безмежно вдячний їй за це!

Важливо відчувати підтримку від найближчих людей - батьків. Вони і зараз підтримують мене. Тож бажаю і своїй мамі - Лесі Павлівні Гузь, й іншим матерям міцного здоров’я, нехай Богородиця оберігає їх під небесним Покровом».


Олександр Приступа, учасник АТО

«Маму з самого дитинства я пам’ятаю всю в роботі... Я ніколи не бачив щоб вона відпочивала, як і до тепер. У неї вистачало сил впорати всі домашні роботи (а їх в селі вистачає), повчити з нами уроки і приготувати смачненькі страви.

Робота – то, напевне, найбільше хоббі мами. Коли їй говориш, що потрібно скоротити господарство і трохи перепочити (мама живе одна), то вона сердиться і говорить що без роботи скоріше помре. В місто ж переїжджати вона не хоче.

Моя мама - це патріот України з великої літери. І саме завдячуючи її молитвам я залишився живий на Майдані і в АТО. Вона і зараз кожного дня молиться за наших хлопців що на передовій, молиться за мир в Україні. Низько вклоняюсь тобі мамо, най Бог дарує тобі довгих років!»


Михайло Імберовський, депутат Волинської обласної ради

«Моя мама - це той скульптор, який «зліпив» мене, як особистість. Моя любов до рідної землі, до України, до нашої солов'їної мови - це все її робота, тато все підшліфував.

Найбільше, що закарбувалось у пам’яті - спогад із дитинства: я у віці четвертокласника свої літні канікули проводив у батьків мами на хмельниччині. Там на той час була досить складна ситуація із пасовищами, бо земля вся була оброблена і засіяна. Моїм завданням влітку було пасти бабусину корову, до речі, без вихідних. Я робив це із задоволенням, бо на 15 корів нас було 20-25 пастухів і нам було весело, але, все-таки, за мамою інколи дуже сумував.

Одного разу моя мама приїхала після місячної перерви і без попередження. Пам'ятаю, пораємось із бабусею з дідусем ввечері на городі, а бабця каже: «Дивись, сину, хто то там іде». Бабуся, звичайно, знала, що приїде мама. Я, побачивши маму, щосили побіг її на зустріч і моїм радощам не було тоді меж! Цю картинку я пам'ятатиму до смерті.

Свою маму дуже і дуже люблю. Вона віддала нам з братом, нашій сім'ї, татові, а зараз внукам стільки любові, скільки, здається, віддати неможливо!!! Але мушу подякувати Богу за те, що благословив мені дружину, яка дуже схожа на мою маму, тому з мамами я щасливий і молю Всевишнього, щоб моя донька була такою ж».


Ярослава Тимощук, головний редактор газети «Сім’я і Дім»

«Від мами я успадкувала почуття гумору й любов до метафор, а до її доброти, мудрості, терплячості і готовності прощати, напевно, доведеться доростати все життя. Я вдячна мамі за те, як вона виховувала нас із сестрою – даючи вдосталь свободи, права вибору, можливостей обирати свій шлях, й закладаючи водночас розуміння, що свобода – це перш за все і відповідальність. Приймаючи рішення самостійно, ми знаємо, що завжди можемо розраховувати на підтримку мами і тата. Мама – це такий міцний тил, який прикриває від усіх життєвих вітрів.

Саме мама допомогла мені написати першу мою статтю. Це був сьомий клас, ми повернулися зі шкільної екскурсії до Києва, і про подорож належало написати замітку в районну газету. Пам’ятаю, я тоді так розгубилася, що й не знала, як приступити до такого відповідального завдання – тоді мені здавалося дуже почесною місією опублікувати ту замітку, всі слова, які спадали на думку, видавалися негідними такого почесного завдання. Сиділа нахнюплена, аж мама каже: «Розказуй, що там бачила, будемо писати». Так удвох все і вийшло. Я намагалася надалі не зловживати маминою готовністю прийти на допомогу і писала статті сама, але тоді мама вселила мені віру в себе, гадаю, без мами у мене б не вийшло стати журналістом. Тепер мама стійко переносить усі мої подорожі – в зону АТО, на бурштинові копанки чи з людьми, які переганяють машини з-за кордону. Не можу уявити, як мама хвилюється у таких ситуаціях, але завжди підтримує і ніколи не заперечує. Мама дає можливість бути самою собою – і поруч із мамою затишно просто бути самою собою».


Юрій Гупало, депутат Волинської обласної ради

«В моєму житті був випадок, коли мені було 4 роки, я з'їв декілька упаковок вітаміну С та йодомарину - маленьких солодких таблеток, які видавали учням по одній таблетці в тиждень від зобу. Доза була смертельною, але мама зорієнтувалась і вчасно відвезла в лікарню, де мені промили шлунок. Фактично життя врятувала мама, бо буквально ще дві години, зі слів лікаря, і людина від такої дози помирає. Тоді мама подарувала мені друге життя.

Я вдячний за те, що мені мама дала життя і виховала в мені найкращі якості людяності. Я дуже люблю свою маму і буду вдячний їй протягом всього життя. Мама - найдорожче, що є в моєму житті. Моя мама сьогодні дуже активна в суспільному житті і я нею пишаюсь!».



ТЕКСТ - Василина БОРУЦЬКА
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.