Відомі волиняни та їхні мами (част. 1)

Ми з’являємося на цей світ маленькими та беззахисними. Мама - перше і найважливіше слово в нашому житті. Саме найрідніші нам люди супроводжують перші кволі кроки, заспокоюють після перших двійок у школі та щиро тішаться з наших найдрібніших успіхів. Вже підростаючи, ми не так багато часу проводимо вдома та за буденними справами іноді забуваємо подзвонити мамі, яка натомість ніколи не забуває про нас Навіть будучи вже давно дорослими, ми все одно залишаємося дітьми для своїх матусь.

Напередодні свята всіх матерів відомі лучани та волиняни поділилися теплими спогадами та розповіли про зворушливі моменти, пов’язані із матусями.

Олексій Кушнєр, учасник АТО, волонтер

«Моя мама - державний чиновник, з 1993 року працює на митниці. У мене є ще 3 молодші сестрички.

Коли я пішов на війну, не зміг сказати мамі про це і перші три місяці розповідав що працюю на будівництві в Києві. Вона дізналася, коли про мене написали «Вісті Ковельщини». Потім була довга розповідь про те, що вона і так знала що я не зможу сидіти вдома, коли таке діється в країні і питання було тільки в тому, коли я зізнаюся.

А ще в дитинстві я погано читав і мама мене змушувала переказувати прочитане щоб знати, чи напевне прочитав цю книгу. Потім я втягнувся і до років 16 перечитав усю величезну домашню бібліотеку.

Коли мені було 12 років мої батьки розійшлись і з того часу тільки мама займалась моїм вихованням. Всім, що я вмію і знаю, я завдячую своїй неньці. Мама «тягнула» на собі мене, мою на рік молодшу сестру, а потім і ще дві сестрички народились. І досі я говорю до мами на «Ви» бо дуже поважаю її і люблю. Саме завдяки їй я виріс хорошою людиною».

Тетяна Книш, начальниця департаменту соціальної політики Луцькради

«Моя мама в дитинстві купувала мені багато іграшок. У неї не було іграшок, хоч вона дуже й хотіла, тому вона ці речі втілила для мене. У мене були найгарніші з поміж усіх сусідів іграшки. Я навіть мала ляльку типу Барбі, у якої згиналися і руки, і ноги, ще й одягнена вона була у весільне вбрання. Це був мій предмет гордості декілька років.

Ще я не любила ходити в мужчину школу. Мама думала, що я ходжу вчитися грі на фортепіано, а я собі гуляла парком. То потім мама сварила мене. Але на сьогодні мама є одним з найбільших авторитетів для мене. Дуже часто я навіть спілкуючись із колегами кажу – «як каже моя мама», або «якби моя мама це бачила». У нас з нею дуже тісний зв'язок, вона дуже хвилюється за мене, а я - за неї. Та, на жаль, буденність набирає обертів і відсутністю уваги я її ображаю. У нас завжди враження, що свої можуть і почекати.

На день матері ми завжди їздимо до неї. У нас навіть такий жарт є, коли мама питає що я їй подарую. Зазвичай сміємося про «брильянтове кольє до свята».

Михайло Бучак, голова громадської оранізації «Військові капелани Волині»

«Моя мама залишила цей земний світ і мене у січні цього року. І тепер я зрозумів наскільки безцінний скарб я втратив у своєму житті. Бережіть матерів,вони дарунок небес! Я плід молитов моєї МАМИ! Де б я не був: Майдан, Щастя, Опитне, Марїнка, слова моєї МАМИ: "Я буду молитися! " Вона згоріла ,мов свічечка за мене,щоб я жив! Вона СВЯТА!»

Оксана Петрук, журналіст «Громадського. Волинь»

«Моя мама, Емілія, дуже енергійна і мудра жінка. Вона педагог не тільки за професією. Найбільше ціную те, що вона завжди дає мені вибір. Вона ніколи не повчає мене, не змушує жити за власними сценаріями, не нав'язує своїх поглядів на ті чи інші речі. Єдине, про що з дитинства вона мені постійно говорила: «У тебе мусить бути освіта і робота, щоб почуватися самостійною і незалежною». Проте вона не обирала мені професію, а просто сказала «Добре подумай, ким ти хочеш стати». І це при тому, що грошей на університет у нас фактично і не було.

Мама – це направду моя найкраща подруга. Вона ніколи не пліткує про особисте життя сусідів і має чудове почуття гумору. Ми дуже любимо разом кавувати. Коли у мене народилася донька, то ми обоє зраділи: в нашому кава-клубі ПОПОВНЕННЯ! А ще ми любимо разом ходити у театр, в кафе, на ринок… Нас з мамою часто плутають, бо з віком ми стали дуже схожі. Траплялося, що мамі доводилося віддуватися за мої журналістські «досягнення».

Мама - найважливіша людина в моєму житті! Вона просто крута!»

Микола Яручик, депутат Луцької міської ради

«В третьому класі був випадок, коли я із знайомим ввечері поїхав у сусіднє село до дівчини із 7 класу, які мені симпатизувала. В хаті, до якої ми приїхали, увімкнули світло і це нас неабияк налякало, на тому й скінчилися ті вечорниці. Дорогою додому мотоцикл зламався під сільським клубом. Десь о третій ночі у тьмяному світлі ліхтарів я побачив, як приїхав на велосипеді батько – вдома ніхто не знав де я, а телефонів тоді не було. Отож він взяв мене за комір і відвіз додому. Ще здалека я помітив маму, яка виламувала з найближчого явора лозину. Батьки мене ніколи не били, але цей випадок допік остаточно. Я повірив мамі, що вона мене не лупцюватиме, підійшов до неї. Вона схопила мене за одну руку, а з іншої мене постійно доганяла лозина. Я крутився, як циркуль, поки не вирвався. Це вже зараз я розумію, як переживала моя мама.

А ще одного разу, коли мама доїла корову, я поставив на спину тій корові кота. Дуже мені кортіло побачити, як відреагує корова. Не довго думаючи, кіт вп’явся кігтями в спину корові. Вона випрямила всі ноги, стала схожа на бублика та якось так дивно скривилася, після чого мелькнули копита та відро. З хліва вилітав кіт, далі я, а мене наздоганяла мама. Щоправда тоді мені вдалося втекти.

Насправді, мама мене вчила завжди бути добрим. Ми не часто їздили в Луцьк – хіба на ринок, тому я тоді страшенно не любив місто. Але мама завжди давала мені пару копійок, аби я дав людям які просили милостиню біля собору. Відтоді я запам’ятав, що треба допомагати людям. Вона просила мене ділитися, дарувати одяг, з якого я виріс тим, кому він потрібен. Мама завжди переживала, щоб ми добре вчилися. Мама асоціюється з добротою, бо завжди казала що на агресію не варто відповідати. Вчила бути чесним»

Тетяна Мялковська, художниця, керівник арт-студії «П'ятерня»

«Моя мама -відома українська поетеса, член спілки письменників західного регіону, авторка 9 книг Марія Помірча.

Запам’ятався випадок, коли впав лелека з гнізда і помирав з голоду. А я страх як панічно боялась жаб. Мама каже: "Налови жаб і погодуй." Як???? Чим??? "Просто, руками", - сказала мама. Тоді я поборола страх і вигодувала лелеку.

Мама для мене - це сила духу і сміливість віри в себе».
Юрій Ройко, депутат Волинської обласної ради

«Я в дитинстві був, як то кажуть «не посій, а вродить». Зараз таких називають гіперактивними дітьми, я сунув свого носа скрізь. Було мені років 7, а в селищі святкували День Перемоги, 9 травня. Чомусь біля пам’ятника невідомому солдату хтось придумав поставити два факели, які напевно символізували на вічний вогонь. Стоять всі школярі, я виходжу з того строю і щось дуже захотілося перевірити той факел. Я його покалатав і пальне звідти вилилося на мене.

Тоді мене привели додому, а на зустріч вийшла мама з рушником через плече. Перші слова її були «знову морозивом обмазався». Вона втерла мене рушником - у мене півобличчя злізло від опіку. Одразу ж її суворий погляд зник, вона заплакала та повезла мене до лікарні.

Мабуть, саме цей випадок я пригадав, бо до нині пам’ятаю, як материнський гнів миттю змінився на сльози співчуття та любові. Цей мамин вираз нині обличчя пам’ятаю і нині. По житті я відчуваю постійну підтримку і розуміння у будь-яких життєвих обставинах.

Тетяна Білінскі, волонтерка

«Моя Мама – воістину Мама з великої букви, бо народила мене двічі. Її материнські молитви до Бога, тверде переконання у моєму одужанні, віра в мене, турбота та справжній професійний догляд зробили неймовірне: я жива і продовжую повноцінно життя. Я щиро дякую кожній людині, що подала мені руку допомоги, але Мама постійно знаходилась поруч мене і весь тягар ситуації впав на її плечі. Слів подяки не вистачить - я низько вклоняюсь за її Материнський подвиг!

Про свою Маму можу упевнено сказати, що вона – один з найстаріших волонтерів нашого міста. Слово «волонтер» іншомовного походження і воно не так давно з’явилось у нашому лексиконі. Раніше під цим поняттям мали на увазі допомогу, що ніяк не афішувалась. Я з дитинства знала, що наші з сестрою іграшки й одяг передадуть в дитбудинок, зайву консервацію віднесуть у дитсадок, хворим – лікитощо. В мої обов’язки входила відправка грошей, які батьки, прості робітники, виділяли зі своїх зарплат для допомоги постраждалим від паводку в Закарпатті, від Чорнобиля, землетрусу у Вірменії чи це була допомога на лікування незнайомим людям у пострадянський період. Тата вже немає 7 років, а Мама і надалі допомагає мені в усіх волонтерських справах : фінансами зі скромної пенсії, якщо мова йде про лікування важкохворих, або продуктами при адресній допомозі в АТО.

Не дивлячись на її 81 рік, я добре знаю одне: є низка питань, які я можу доручити лише своїй Мамі і вони будуть ефективно вирішені. Ось така вона – Ганна Лаврентіївна».

Юрій Фелонюк, начальник управління Служби безпеки України у Волинській області

«Про мою маму Ганну Василівну мені приємно розмовляти завжди, це дуже близька та дорога мені людина. Для мене моя мама – це приклад успішної сучасної жінки, яка вдало може поєднувати і кар’єру, і сім’ю. Завдяки своїм сильним сторонам характеру та наполегливості, вона в свій час займала керівні посади, робота забирала у неї багато часу, але вона завжди знаходила вільну хвилинку для нас із сестрою.

Я вдячний своїй мамі за те, що вона завжди прислухалася до моєї думки та поважала її, завжди давала право вибору, навчила мене бути самостійним. Мамине виховання та настанови сприяли мені у досягненні тих життєвих цілей, які я перед собою ставив. На честь моєї мами названа моя старша дочка.

Зараз моя мама уже на пенсії, але завдяки своїй непосидючості займається підприємницькою діяльністю, має невеличкий город, де для свого задоволення вирощує овочі та різноманітну зелень. Ще моя мама дуже смачно готує! Я намагаюся провідувати батьків хоча б один раз на місяць, і завжди знаю, що спеціально до мого приїзду мама приготує мої улюблені страви: картопляну кишку та торт «Празький». У цьому з нею не зрівняється ніхто. У нас дуже гарна родина, і ті моменти, коли ми усі разом збираємось за батьківським столом, для мене є найціннішими та найдорожчими».

Юлія Вусенко, депутатка Луцької міської ради

«Моя мама, Наталія Леонідівна - найкраща. Гарна і мудра. Готує просто неймовірно і завжди їй вдається змусити їсти мене, мою сестру, моїх дітей і всіх, кого вона гостить. Мама моя завжди гарно виглядає і часто робить зауваження, якщо, на її думку, я недостатньо часу виділила своєму вигляду. Дуже критично говорить зі мною про дітей. Завжди підказує, що для них приготувати і як з ними провести час. Переживає за мене. Ніколи не читає коментарі під статтями і не дивиться сесії після виконання гімну ..., але слухає їх.

А ще в неї класне почуття гумору, пам'ятаю, як відправляючи мене вагітну у відпустку в Європу, приміряла зі мною імена для онука, натякаючи на те, що як народжу в Німеччині - буде Ганс, а в Польщі - Томек! Багато читає і навіть має окрему кімнату для читання, тільки часу на це з онуками в неї все менше і менше.

А насправді, моя мама найдорожча для мене, - бо вона моя!»

Олександр Ніколайчук, активіст «Самооборони Волині»

«Вчитель – це не професія, це покликання. І розумієш це тільки тоді, коли твоя мама справжній Вчитель (з великої літери!). Моя мама має настільки великий запас любові та мудрості, що його вистачило не тільки на нас із сестрою, а і на десятки, сотні її учнів. Вона працювала і вихователькою у садочку, і вчителем математики у загальноосвітній школі №17 Луцька, і викладачем алгебри та геометрії у Волинському обласному ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Небесної Сотні. Зараз відмінник освіти України, вчитель математики вищої категорії, вчитель-методист після 40 років невтомної праці на заслуженому відпочинку, але й досі готує старшокласників та внука до зовнішнього незалежного оцінювання.

Мені здається, вона – приклад людини, що займалась своєю справою (як сродна праця у Сковороди, пам’ятаєте), тобто, була на своєму місці. Власне, як і її мама, моя бабуся, на жаль, вже покійна, яка була медиком. Одна лікувала і давала настанови, як бути здоровим, а інша навчала математики і давала настанови, як бути Людиною. Розв’язувати задачі для неї досі так само цікаво, як і садити квіти, доглядати городину. І тут можна провести паралель, оскільки квітник і город – це зараз у мами хобі, то раніше вона так само сіяла знання і мудрість, добро і любов у серця своїх вихованців. Моя любов до чіткого планування, ведення підрахунків – це від мами математика. Моє загострене почуття справедливості – це точно від її життєвих порад та настанов. А ще мама готує дуже смачні вареники. А, як відомо, вареники у поганої людини смачними просто не виходять!»

Інна Голдованська, волонтер Волинського координаційного центру допомоги учасникам АТО

«Ми з мамою завжди були подругами. Та найбільше, що я запам'ятала з її рекомендацій і що закарбувалось мені на все життя, то коли я вийшла заміж і мій чоловік прийшов в нашу сім'ю. Тоді мама сказала, що ніколи не буде втручатися у наші стосунки. Так само вона попередила, щоб я готувалась, що відповідальність за сім'ю лягає на мої плечі і мама не хоче, щоб чужа дитина (а мова йшла за мого чоловіка) відчувала провину за проблеми, які виникатимуть у нашій сім'ї. «Першою будеш отримувати ти! Бо ти моя, і якщо я навіть буду неправа, ти мене простиш і колись зрозумієш, а що відчуватиме чуже дитя, без підтримки!?»

Я прожила в шлюбі зі своїм чоловіком вже 26 років і ще проживу скільки дасть Бог. Але зараз, коли вже я сама свекруха, я добре пам'ятаю ті слова і її науку».

Наталія Пахайчук, керівник мережі Район.in/ua

«Моя мама Леся Пахайчук - вчителька фізики. Працювала навіть без декретної відпустки, тож спогади про маму з дитинства дуже тісно пов'язані зі школою, бо на ній був зав'язаний весь наш життєвий цикл. Уроки-перерви, фронтальні перевірки, канікули, навчальний рік.

Пам'ятаю як перший раз у років 4 мама взяла мене з собою на уроки. Сама пояснювала біля дошки щось про «тіло», а я сиділа за вчительським столом і їла величезний коржик. Коли я йшла в школу, то мама купила мені найкрутіший в класі набір першокласника і всяку іншу гарну канцелярку. Але вона майже ніколи не вчила зі мною уроків. У нас не було поняття навіть наперед розв'язувати контрольні, саме принципові речі, я вважаю, допомогли мені навчитися вчитися.

Зараз мама на пенсії і допомагає мені доглядати за донечкою, за що я їй безмежно вдячна. Взагалі мама для мене найнадійніша людина в житті, на неї можна покластися у будь-якій справі».


Сергій Шкода, депутат Луцької міської ради

«Моя мама Софія Степанівна завжди була особливою людиною для мене. Щасливе дитинство і найтепліші спогади пов’язані із нею, з її добротою, ласкою, розумінням. І водночас мама виховувала нас у строгості і вимогливості, за що я нині їй дуже вдячний. Вона знала, що хлопців потрібно загартовувати, привчати до праці, до відповідальності, щоб виросли хорошими людьми. Мабуть, саме мама із юних років першою і заклала в мені цілеспрямованість, прагнення до мети, відповідальність за свої дії і вчинки.

Від неї я навчився іти до людей із добром, бути відкритим, чуйним. Адже такі якості були притаманні їй завжди. І нині, коли їду в гості до мами, йду довгою стежиною до рідної хати, в серці оживають спогади дитинства і мама зустрічає, як завжди, стримана і лагідна, привітна і уважна. А ще мама дуже смачно готує, завжди рада гостям, щедро й від душі частує усіх своїми неповторними стравами. Всюди в неї порядок, велике господарство, усьому вона дає лад. У неї завжди є чому повчитися, а поїздки до мами наче оновлюють і відживляють душу.

А найбільша радість для мене – бачити теплу мамину посмішку, відчувати, що вона гордиться досягненнями синів. Усе життя я дякуватиму мамі за те, що виховала нас достойними людьми, за те, що вкладала в нас душу, усі свої сили, за її любов і розуміння».



ТЕКСТ - Василина БОРУЦЬКА
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.