«Нотатки мандрівника» Віктора Павлюка: 9 країн за 100 доларів

«Нотатки мандрівника» вже вкотре розкриває фішки дешевих мандрів. Без перешкод та страху, без зволікань та запланованих маршрутів, вони, туристи із стажем, їдуть за тисячі кілометрів побачити захід сонця.

Нові герої, нові мандри, а найбільше – порція свіжих вражень знаних міст. Як їздити «зайцем» і оминути штраф? Де у Польщі переночувати за 10 злотих? Та що робити в Макдональсі без грошей? Розповість екстремальний мандрівник Віктор Павлюк.

ЧИТАТИ БІЛЬШЕ НОТАТОК МАНДРІВНИКІВ

ТАКОЖ ПІДПИШІТЬСЯ НА СТОРІНКУ РУБРИКИ В FACEBOOK

Детальніше читайте в постійній рубриці Інформаційного агентства ВолиньPost.

Подорож на самоті. Насправді махнув на самоті, куди очі бачать зовсім спонтанно. Я палко мріяв побачити місто Закопани, що у Польщі. Не довго думаючи, зібрав речі в рюкзак та вирушив туди. Познайомився з крутим хлопцем Робертом Шуманським. Він першокласний лінгвіст і чудово розуміє українську.

Безперервно мандрує й повсякчас запрошує до себе. Я вже бува у нього чотири рази. Гадаю, якщо ви напишете йому через коучсерфінг, він залюбки прийме до себе на гостину. А ще він має є собаку по кличці «Кірітіматі», яка не гавкає й не видає жодних звуків.



Там я й залишився. Дуже вже кортіло потрапити в невеличку соляну шахту в Польщі. А наступного дня поїхав «відкривати» простори міста, познайомився з полькою, яка теж йшла до Чорно ставу (озеро). Але як виявилося, туди треба було довго чимчикувати або їхати конями понад вісім кілометрів. Мені дещо заважав рюкзак вагою у 20 кілограм. Однак, прийшовши туди зрозумів: це варте того. Тому що навіть здалеку видніються гори, які фантастично надають тобі сил рухатися вперед. В дійсності так: люди або ходять в гори, або ж ні.

В Польщі гірськолижна зона досить розвинуто, не має якоїсь колиби. Там заборонено ставити палатку в Національних парках. Неподалік від озера вдалося знайти будиночок для туристів. Переночувати обійшлося в 22 злотих. Проте мене цікавив більш бюджетний варіант.



Я запитав у поляка чи не має у вас часом найдешевшого варіанту вполовину від ціни. «Окей. Тільки спиш на підлозі!», - каже хазяїн. Таке я заздалегідь спланував і прихопив з собою каремат. Напрочуд зручна річ, якщо з нічлігом таки треба зекономити.

І сам готель розрахований на таких мандрівників, як я. Всередині кімнати не має традиційних ліжок, а на підлозі збудовані невеликі підвищення десь на півметра. Це перший поверх. А другому, на даху якого, кочував я. Мені пощастило, бо спав біля вікна, звідки виднілися невимовно красиві гори. На другий день спонтанної подорожі взяв на прокат раки (кішки.- від авт.) і чекан (для вирубування льоду – від авт.) Отакі спорядження згодяться для альпіністів взимку.

Тоді ж, перший раз я зіштовхнувся з цими «фішками» та правилами їх використання. Піднявся на гору Шпіглясовий верх. Сонце сідало то піднімалося, сніг розтанув і йти було чимдалі важче. Так, це екстрим. Поїхати самому і самотужки піднятися на солідну висоту, при нестабільних погодних умовах. Вирушаючи, знав, що наражався на небезпеку.



Чув, що в Словаччині заборонено гуляти в горах на самотині, бо карається штрафом. Знаєте, інколи варто спробувати себе. Оцінити власні сили. Надто ризиковано, однак потрібно вибирати здоровий ризик. Мабуть, мені постійно щастить на такі пригоди. Або коли маєш нестримне бажання, то проблеми чи перепони відходять на задній план.

Другий день мого випробовування долі закінчився ще крутішим підйомом – на 2499 метрів. Не просто підніматися туди, але ще страшніше спускатися вниз. Із рюкзаком, яким здається важить тонну і температурою повітря все нижче і нижче. А на додачу вітер із снігом. Нічогенька картина чи не так?

Але ще не вершина. Після довгої дороги, я раптом побачив кінець гірського шляху. Ось-ось і гора моя. Втім, наблизившись до неї впритул усвідомив, що це прірва. Хтозна, щоби трапилося, хоча мені знову «фортануло». Котрийсь альпініст спускаючись вниз, підказав, куди звернути, щоб не опинитися в обіймах смерті.



Гори - спокій, певна душа і величезний світ. Як на мене, коли вирушаєш туди, не маєш права на помилку. Гори не прощають кардинальних помилок.
Чим відрізняється автостоп український від закордонного? Тю, все просто. В нас ти кажеш «Добрий день. Я подорожую без грошей і не беріть з мене кеш». Хтозна-чому так. В Європі, зокрема в сусідній Польщі й далі, я жодного разу не чув такого. Не має й натяку на те, що треба трусити гаманцем.

На Півдні Норвегії мій друг з Луцька якось знайшов цікавий «сміттєвий» контейнер лише для їжі. Уявляєте, він відкриває, а там до краю все «забито» м'ясом? Одна біда, він вегетеріанець. А відкриває наступний контейнер, де переповнено бананами, йогуртами та розмаїттям фруктів. Проте після цієї захопливої історії, Норвегія не переставала дивувати.



Одного разу я приніс для друзів торт, пакет бананів, і навіть коржі на кекс. Мешканці цієї країни ставляться позитивно до таких лайфхаків. А фріганство вважається модною культурою і, до того ж, вигідною, бо Норвегія одна із найдорожчих країн у світі.

Як переночувати без грошей? Перший варіант суттєвого здешевлення мандрівки – нічліг. Маєш палатку чи намет і погода сприяє цьому? Гайда на свіже повітря. За таким принципом я ночував в Дрездені, Мюнхені, Хорватії, Італії. Ось в останній країні, ночував в березні, коли зовсім не жарко. Запитав на вулиці перехожих, де можна гарно відпочити і поставити своє тимчасове житло?

А вони мені: «Ні, це заборонено законом». Я ж то їх не послухав, а зробив по-своєму. Хутенько знайшов мальовниче та непримітне місце в парку. Заховав рюкзак в кущі та пішов гуляти. Розмірено поблукав нічним містом, а із заходом сонця вже зачинявся парк. В ту пору я прослизнув повз охоронців вузенькою стежкою і спокійно ліг спати.

На останню поїздку: 9 країн за 17 днів витратив всього-на-всього 100 доларів. Порівняно із відомою передачею «Орел і решка», мабуть, мені вдалося значно більше.



В Німеччині дуже класна Нижня Баварія, там люди прості й не хизуються статками. Все, що на карті нижче від Мюнхена, це Нижня Баварія. Старші німці там навряд чи тобі зупиняться, коли ти стопиш. А ось люди середнього віку – так. Також вам майже ніколи не стануть на дорогому авто.

Пригадую, мене підібрав чоловік з Австрії. Він простував до італійської клініки, через важку травму руки. Втішений, що він не побоявся підкинути невідомого мандрівника із солідною бородою та величезним рюкзаком.

Він розповів, як намагався зняти гроші в Угорщині. Валюта там у форинтах і має співвідношення 1=10 євро. Підійшовши до пункту обміну, його питають: «Два мільйона, три мільйона?». А той дядько не розуміє, як може бути стільки. Як з'ясувалося, за 1 мільйон можна купити лише пляшку пива.



Також я йшов по містечку Дрезден, де незнайомець звернувся зі словами: «Давай підвезу до Чехії». Познайомившись, дізнався, що він полісмен. В знак про дружбу подарував мені крихітну поліцейську машинку. Прибув до визначеного міста, де й одразу «застопив». Новий товариш показав свою колекцію іграшок на задньому сидінні. Ось наприклад двійко ведмедів символізують стару й нову поліцію в Німеччині. Як в Україні новорічний символ Дід Мороз, а в них – ведмідь-полісмен.

Часто простуючи дорогою разом із водіями, вони запитують, як там в Україні живеться і чи триває дотепер війна. А було, що хтось питав: «Як гадаєш, ваш президент Порошенко порядний чи він якийсь ганстер?». Ну що я міг йому відповісти?

А декотрі розповідали, що не рідко підвозили росіян, які набагато замкнені в собі люди, ніж українці.



Зараз охопила ностальгія, адже рік тому їхав зі своїм другом Ярославом Тарановським на острів Корфу. Почали свій український автостоп з рідного Луцька, Гіркої Полонки. Безуспішно чекали, коли ж хтось зупиниться. Я вже й полишив гадку, що ми взагалі зможемо виїхати. А він запевняв: «Ні, чекай. зараз все буде». Я собі ліг на травичку та обперся на рюкзак без іскорки надії. Аж ось чую звук, як гальмує машина. Не встиг огледітись, а Ярослав просто біжить до дверей авто.

Головне не опускати руки. І удачу неодмінно впіймаєш за хвіст.
Експеремент «зайця». В Угорщині та й, мабуть, в багатьох місця можна проїхатися без квитка. Уявіть собі екстремальний випадок, коли вкрали гроші або ж вони просто закінчилися. А австостоп не з «привітних».

В такому випадку раджу скористатися поїздом та придумати цікавеньку історію, на кшталт: «У мене вкрали гроші, підвезіть безкоштовно». Здебільшого така побрехенька цілком підійде. Скажу, що від самої Угорщини до Чопа проїхав майже безкоштовно. Це скоріш певний експеримент та й квитки були не з дешевих.



Не можу не поділитися секретом, який надибав закордоном. В тамтешніх Макдональсах на окремих столиках знайдете молоко у різних варіаціях: обезжирене або жирне. До нього можна прихопити цукор, какао чи шоколаду. Сідаєш і насолоджується напоєм, який зготував сам. Така «фішка» згодиться, якщо у вас вкрай забракне грошей.

Історійка. В супермаркеті заскочив до вбиральні, там зняв рюкзак (в кабінці місця не вистачало). Сів "швиденько почитати газету", як непевний мадяр щось голосно говорив на угорській мові. Йому ніхто не відповів. Я подумав, мовляв той чоловік говорить по телефону.
Виходжу з кабінки, а рюкзака нема! Підходжу в зал адміністрації супермаркету і звертаюся англійською, які просто не тямлять ні слова.

А лише показують пальцем до стійки охоронця. Простую туди і мовлю теж саме. Ні пари з уст. Прошу зателефонувати в поліцію, однак, безрезультатно. Я вибігаю в розпачі на вулицю, шукаючи очима на перехожих свій рідненький ранець. Все марно. Просто благаю першого зустрічного набрати в поліцію, а вони відмовляють. Повертаюся назад в супермаркет, де полісмен дає слухавку. На іншому кінці проводу нарешті (!) чую англійську. Після моїх пояснень, вони просять залишитися на місці. Аж раптом бачу, якийсь чолов'яга заходить в супермаркет.



Обдивляюся його, а на ньому мій рюкзак. Мене від люті дах знесло! Накинувшись на злодія, я готовий був «місити» його. Проте збіглися люди і почали заспокоювати мене. Той крадій був не жарт переляканий і не опирався. Очевидно не розуміючи англійську, він пояснював жестами.

І в ту мить до мене «доперло», що коли сидів в туалеті, саме цей чоловік говорив голосно. Він запитував угорською: «Чий це рюкзак?». Йому ніхто не відповів. Через це він не довго думаючи, вирішив шукати власника.

Після цього приїздять двоє поліцейських, які о диво (!) теж не розуміють англійської. Перевіривши документи, знайшли перекладача і побалакали з нами. Навіть переглянули камери. А мені в слід докинули, мовляв «не битись».

Такий випадок навчив мене, що в Угорщині тільки дехто розуміє англійську. І завжди потрібно носити усі з собою речі.

P.S. Подорож – це корисний досвід, нові краєвиди та хороші люди.

ТЕКСТ – Катерина ЛАЩУК










Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.