«Нотатки мандрівниці» Лідії Кожевнікової: В Японії миються у ванні тиждень, не змінюючи воду

Японія – країна сонця. Там земля всіяна рисовими полями, а містом усі простують в традиційному одязі – кімоно. Це японці придумали спеціальний папір для витирання скла телефону і саме вони тиждень миються у ванні, не змінюючи воду.

Про особливості побуту, жіночого одягу та ранців, схожих на тамагочі, розповіла Лідія Кожевнікова Інформаційному агентству ВолиньPost.


ЧИТАТИ БІЛЬШЕ НОТАТОК МАНДРІВНИКІВ

ТАКОЖ ПІДПИШІТЬСЯ НА СТОРІНКУ РУБРИКИ В FACEBOOK

Поїхала до Японії ще 16-го січня. Перебувала аж три тижні, а весь інший час каталася на кораблі Тихим океаном. За такий відносно невеличкий термін вдалося пізнати культуру сповна, перейняти своєрідний побут, а найдужче - максимально вивчити характер японців. Зокрема, чим вони живуть та як реагують на українців.

Потрапила туди за цікавенькою програмою «Корабель молодіжних лідерів світу», яка фінансується урядом Японії. Відбувається вже 29 раз поспіль. Показово, що Україна бере участь вперше. Добиралися кораблем. Пливли майже дев'ять днів. Зайнятися ні чим, тому всі одинадцять країн кожного вечора представляли свою культуру.



Україну ми презентували в жовто-блакитній формі, завдяки одягу фірми «Пікта», в який одягають українських олімпійських спортсменів. Крім того, танцювали під «Дикі танці», демонструючи наш прапор. І не лише співали, а й розповідали про пісеньку «Щедрик», котрій цього року виповнюється 100 років.

Втішена, що мені поталанило стати однією з перших українських делегаток. Наша робота полягала в тому, щоб представити нашу неньку Україну й показати, що ми добряче відрізняємося від Росії.



Пришвартувалися в японському місті, там і жили в місцевій сім'ї. Знаєте, зазвичай про цю країну знають лише за великими містами: Токіо наприклад. Однак нам пощастило поїхати в крихітне містечко Ямагучі. Воно більше схоже на велике село. Для мене це незвичний досвід, адже традиційно туристи вирушають в «розкручені» місця.

Мої друзі-мандрівники зазначили, що Ямагучі дуже схоже наш Крим. Й ми усі дещо ностальгували за українським морем, кліматом…



А ви знали, що Японія поділяється на префектури (адміністративна одиниця, - від. авт.) приблизно, як в нас області? Але вони мають більше адміністративних прав. Ямагучі взагалі населяє дрібка людей, чим воно і не схоже на типову Японію.

Я жила в родині урядовців. Вони працівники тамтешньої міської ради. Мені страшенно сподобалися їхні крихітні будиночки. Це нормально, тому що японці значно нижчі на зріст, ніж українці. Одна із моїх колег під метр вісімдесят була для японців відкриттям. «У вас всі такі велетні?» - питали вони.



Попри те, що будиночки компактні та маленькі, вони ще й напрочуд зручні. Стіни розсувні, трохи подібні на трансформери. Бувало одного дня бачу таку кімнатку й іншу, а наступного ранку тільки один великий зал. Подібно до української шафи-купе в японських меблях є дерев'яні перетинки. Це чудово, адже простір - функціональний.

Вподобала специфічний та креативний побут. Японські туалети чимось нагадують…ракету. Біля вбиральні завжди є пульт управління. Інколи він вмонтований в стіні.. Багатофункціональний туалет, одним словом. Хочеш музику? – Достатньо ввімкнути кнопочку. Хочеш освіжитися душем? На тобі водичку. Придумано це не задля розваги, а для того, що усі «інтимні» справи ні слухом, ні духом не чули. Знаєте, я такими гаджетами спочатку не користувалася, бо лячно. Адже всі інструкції японською, а раптом «щось не те натисну?»



Також японці не гребують всілякими забаганками. В деяких аеропортах поряд з туалетним папером знайдете папір для того, щоб витерти скло…телефону. «Це папір не для того, що ви подумали. Витріть, будь ласка, телефон, бо там купа мікробів», - зазначають на всіх табличках.

Зазначу, що для японських дітей ми стали експонатами. Тому що вперше вони побачили людей з великими очима.

Ще з-поміж японських «тарганів» є ритуал приймання ванни. Як з'ясувалося, все не просто так. Спочатку вони швиденько миються в душі, а лише потім – лягають у ванну. Вода завжди гаряча, яку вони свідомо…не спускають. Тобто набирають ванну, де усе сімейство благополучно викупається, а наступного дня знову лізуть туди. Так може тривати, мабуть, тиждень. Я гадала собі, «а може вони економлять?». Але скоріш за все, це одна із традицій. Цікаво, що, як правило, вона з підігрівом.



Постійно тримає одну температуру, наприклад + 40. А поверху є пластикова кришка, яка не «випускає» тепло. Звісно, що вони пропонували нам випробувати і перейняти цю традицію. Втім, для нас без перебільшення - культурний шок. Не гігієнічно! Я на таке не пішла, а ось мою знайому змусили (сміється, - від авт). Її хост-мама затіяла «романтік». Наповнила ванну ароматичними маслами та щедро всіяла воду пелюстками квітів. Тому після стількох старань, вона «не могла інакше». Добре, що їй напустили нову воду. Я запитала її: «Вони пішли після тебе у ванну?», а вона відповідає «Напевно, так».

Ще серед таких собі способів для гігієни - велика ванна, схожа на нашу баню. Вона буває жіноча та чоловіча. Там є чималий басейн з джакузі й термальними джерелами. Спочатку купаються в холодному душі, опісля – гаряча вода. Японці взагалі безпечні в плані гігієни й не бояться сідати голою п'ятою точкою на не чистий стільчик. «Мабуть, ми ніколи не думали, що це небезпечно, тому й ніколи не хворіємо!» - говорять шалені японці. Дивина та й годі.



Знаєте, дуже подобається, як вони ставляться до свої дітей. Впродовж моєї мандрівки «сонячною країною», я ніколи не бачила, що дітей б'ють. Хоча вони всюди вештаються і роблять «збитки». Проте батьки ставляться лояльно.

Ще усі дітки носять однакові ранці великі за розміром. В цієї дівчинки, з якою ми жили, був такий самий рюкзак. На ньому закріплена кнопка, на кшталт тамагочі. Задумано таку річ для безпеки. Мовляв, якщо хтось посміє вчепитися до дитини – приїжджає поліція.

Японія – це безпечна країна. Можна спокійно залишити будь-які речі на вулиці, а наступного знайти їх на тому ж місці.



Підкреслю, що японці напрочуд закриті в своїх емоціях. Більшості складно висловлювати свої емоції. І, напевне, вони «виплескують» все в улюбленому виді відпочинку – караоке. Ось там, як то кажуть, виливають душу.

Чомусь так склалося, що сильній половині людства важко зробити перший крок. Натомість жінки завжди беруть ситуацію в свої руки. Подобається хлопець і хочеш з ним зустрічатися? – Мусиш перша запросити на побачення. І навіть, якщо насмілишся попросити його руки - суспільство сприйме це нормально.

Також стосунків на відстані – хоч греблю гати. Якщо хлопець живе в одному місті, а друга половинка за 200 кілометрів, це звично. «Бачуся з коханим один раз в місяць. Дуже сумую за ним», - розповідає японка.



Щодо до їжі, то японці не надто вибагливі. Для них лапша, як для українців – хліб. Буває різна, то гречана, то ще рисова. А улюблена – «Рамен», пшенична. Ще надають перевагу сухій мівіні «Сугакію». Вони шаленіють від неї. Окрім макаронів обожнюють рибу – сашімі.

В Токіо є відомий рибний ринок «Цукідзи». Туди з'їжджаються власники ресторанів вже о 4-й ранку. Задля того, щоб віднайти рибу, яку немов щойно зловили рибалки.



Ще японці полюбляють сир «Тофу». З ним вони добряче «граються», придумуючи розмаїття рецептів. Майстерно консервують, смажать й варять.

В Японії майже немає шоколаду. Можливо японський президент не шоколадний король, як в Україні (розмірковує мандрівниця, - від авт.) Але з-поміж популярних солодощів: готують рисові тістечка. Я куштувала цю страву. Вона не надто солодка і ще раз я б її не їла.



Скажу, що японці досить виховані. Ніколи не дозволять собі мовити зайве чи спровокувати сварку. Тому тамтешні дівчата дуже страждали від наших хлопців. Після звичних «гонів», які сприймають українські дівчата, японки йдуть плакати в куточок.

Щоб проїхати з одного кінця міста в інше потрібно платити півтора або ж до 2 долари. А винайняти невеличку квартирку, приблизно 700-800 доларів. Проте зарплата в них 2000 тисячі доларів. А купити своє житло можна за 300 000 тисяч доларів.

Додому привезла двійко юкат. Це літній аналог кімоно. В зимовому варіанті навіть ходять при температурі мінус 9. Вбрання складається з двох частин. А у формі накидки використовують хутро. Юката ж – це лише один халат.



Мені подарували дві юкати і я дуже зраділа такому презенту. Японки зняли з себе та від усього серця радо віддали мене. Якщо жінці треба одягнути кімоно, їй знадобиться близько півгодини. Особливим мистецтвом вважається зав'язати бант на спині кімоно. Дівчата сумлінно навчаються цій техніці.

В музеї народної культури нам дозволили примірити справжні раритетні кімоно. Мене одягали досвідчені японки, кріплячи рушник на спину. Знаєте, не могла збагнути, що зі мною роблять. Як виявляється, кімоно придумали для того, щоб зробити жіночу фігуру непримітною. Так склалося, що раніше японки мали пряму фігуру. Зовсім не так, як українки схожі до амфори з тонкою талією та бедрами.

Також в Японії особливий процес «поклонів» клієнтам. На кожній касі супермаркету касир встає і кланяється покупцеві. А якщо він цього не зробить – залишиться без роботи.

Японія – це сила людей. Тому що всі знають її, як могутню країну. Вона перетерпіла не мало. Як-от ядерні вибухи в Хіросімі-Нагасакі та цунамі. Попри це, в містах немає руїн чи слідів від катастроф. Японці дуже швидко здатні піднестися вверх.

ТЕКСТ – Катерина ЛАЩУК






Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.