Прихована історія: британські літаки у небі Волині в роки Другої світової

Ці події відноситься до однієї з найбільш прихованих і маловивчених сторінок історії Другої світової війни.

І почнемо ми з вересня 1939 року, - пише на шпальтах «Хронік Любарта» Олександр Лудковський.

Отже, результат поділу території Польщі між Гітлером і Сталіном був зафіксований у «Договорі про дружбу і кордон між СРСР та Німеччиною» від 28 вересня 1939 року. Волинь і інші захоплені території увійшли в склад радянських республік, а уряд Польщі у вигнанні вважався неіснуючим, як і польська державність.

Але напад Німеччини на СРСР докорінно змінив ситуацію. Радянський уряд вкрай потребував військових союзників, і заради цього вирішили поступитися деякими принциповими позиціями.

23 червня 1941 року прем’єр-міністр польського уряду у вигнанні В.Сікорський звернувся з Лондона по радіо до польського народу. У виступі прозвучала пропозиція про співпрацю з СРСР у боротьбі з фашистським режимом Німеччини.

Вже 3 липня послу СРСР у Британії І.Майському були доручені перемови з польським урядом про укладнення умови про взаємодопомогу. У якості пропозиції зазначалося, що Радянський Союз бачить незалежну Польську державу у національних кордонах, які включають і місцевості, що відійшли до СРСР. Перемовини відбувалися з участю британської сторони, і коли польський уряд висунув питання конкретизації накреслення кордонів, яке СРСР відкладав до закінчення війни, англійці натиснули на поляків, оскільки головною ціллю мали налагодження союзницьких відносин з СРСР у війні проти Німеччини.

В кінцевому рахунку 30 липня 1939 року у приміщенні МЗС Великобританії у присутності прем’єр-міністра Вінстона Черчілля була підписана угода між СРСР і Польщею.

У першому пункті угоди уряд СРСР визнавав радянсько-німецькі договори 1939 року стосовно територіальних змін у Польщі такими, що втратили силу, тобто офіційно денонсував пакт Молотова-Ріббентропа.

Другим пунктом відновлювалися дипломатичні відносини на рівні послів.

Де-факто польський уряд мав підстави вважати, що польсько-радянський кордон, який існував до17 вересня 1939 року відновлений, і територія «східних кресів» знову знаходиться під польською юрисдикцією.

З початком 1944 року лінія Східного фронту наближалася до Польщі, і природно, її подальша доля бачилася союзниками через призму власних інтересів. На демарш Польського уряду зі звинувачення СРСР у Катинській трагедії Сталін ще 25 квітня 1943 року розірвав з ним дипломатичні відносини. Користуючись суттєвою зміною військової ситуації, він змінив погляд на повоєнний територіальний устрій СРСР і Польщі.

На Тегеранській конференції 28.11.-1.12.1943 р., за наполяганням Сталіна кордони Польщі визначалися на заході за річками Одер (Одра) та Ніса (Нейсе) за рахунок території Німеччини, а на сході - «лінією Керзона», яка розділяла території з переважно польським населенням, та землі східних слов’ян. Ця лінія була запропонована міністром закордонних справ Великобританії Д.Керзоном ще у грудні 1919 року як кордон між Польщею і Радянською Росією і майже співпадала з кордоном СРСР 1939 року, після розділу Польщі. Пропозиції Сталіна були підтримані Черчіллем, який розумів, що у цьому питанні СРСР не поступиться. Він зауважив, що землі на захід від Польщі набагато кращі земель, яких вона віддає.





Ці положення були внесені у рішення конференції.

Однак уряд Польщі у вигнанні мав власний погляд на територіальні питання. З метою затвердження польських державних органів на «східних кресах» планувалося випереджувати звільнення міст та інших територій Радянською армією від Вермахту, самостійно проводити воєнні акції та повстання і зустрічати «совєтів» командуванням сил Армії Крайової як представниками польського уряду. Військовим формуванням Армії Крайової належало залишатися у тилу Червоної армії «до вирішення спірних питань». Планувалася також військові акції та диверсійна боротьба з німецькими військами. Ця операція мала назву «Буря», її положення були визначені у наказі головнокомандувача Армії Крайової генерала Т.Бур-Коморовського від 20.11.1943 р., а їхня дія поширювалася на всю територію довоєнної Польщі.

Якщо диверсійна боротьба у німецькому тилу віталася і підтримувалася союзниками, то знаходження у власному тилу непідконтрольних військових формувань і США і Британія не допускали. Так, була припинена на звільненій території Греції діяльність «Народно-визвольної армії», на Філіпінах «Народної антияпонської армії», а також у Франції, Бельгії та інших країнах. Забігаючи наперед, зазначимо, що на звільнених Червоною армією від німецького Вермахту теренах у формувань Армії Крайової було три вибори – вступити у Військо Польське, скласти зброю і розформуватися, або бути знищеними чи засудженим державними органами СРСР і сателітної Польщі.

У ніч з 3 на 4 січня 1944 року Червона Армія перейшла довоєнний радянсько-польський кордон біля міста Сарни, не поставивши до відома польський уряд у вигнанні. Обмін протестами польського і радянського уряду показали безперспективність розрахунків польських політиків на поступки з боку СРСР у питанні кордону.

На території Волині акція «Буря» почалася з наказу коменданта Волинського округу Армії Крайової від 6.01.1944 р. про концентрацію сил у західній частині Волині. Штаб округу знаходився у с.Купичів Турійського району, пізніше у с.Сушибаба. 15 січня штаб оголосив акцію «Буря на Волині», а 28 січня було прийняте рішення про організацію піхотної дивізії. У її рамках утворювалися два полки – «Gromada» біля Ковеля і «Osnowa» у районі Володимира-Волинського. З Варшави прибула діверсійно-саперна група у кількості 20 чоловік.

У склад 27 Волинської дивізії піхоти Армії Крайової на зиму 1944 року входили 126 офіцерів, 520 підофіцерів, 6650 рядових. Третина рядових проходила військову службу до 1939 року, з офіцерів же було лише 20 кадрових.

Крім піхоти, у дивізії діяло 500 кавалеристів. Фактично кількість вояків у дивізії дорівнювала посиленому полку.

Озброєння складалося зі стрілецької зброї різних систем:

170 кулеметів;
190 автоматів,
5100 гвинтівок.
Артилерію представляли дві 75-мм польові гармати, 5 протитанкових, чотири 81-мм міномети, тринадцять 55-мм гранатометів.

Обмундирування було різноманітне – від мундирів польської армії до громадянського одягу. З 31 березня на лівій руці носилася біло-червона пов’язка з літерами «WP».

Бойова здатність 27 дивізії значно обмежувалася її переважно стрілецьким озброєнням.

Перша бойова операція дивізії полягала у спільному з червоними партизанами Федорова захопленні бази УПА у с.Свинарин 31 січня 1944 року (Турійський район).



Наступною акцією було заблокування залізничної колії Ковель - Володимир-Волинський та зайняття Турійська та Туропина до 24 березня.

3-4 квітня 27 дивізія захопила села Машів та Штунь, причому втрати німців досягли 88 вояків. Але вже 10 квітня підрозділи дивізії СС «Вікінг» вибили поляків з цих сіл.

12 квітня полк «Osnowa» робить невдалу спробу нападу на Володимир-Волинський гарнізон, а 15 квітня дивізія разом з партизанським загоном Федорова попадає в оточення у районі південніше Любомля. З оточення прорвалося на сучасну територію Люблінського воєводства біля половини особового складу, і з цього часу вдалих бойових операцій за 27 дивізією не рахується.

Свій шлях 27 дивізія закінчила під час приготування до захоплення Любліна. У с.Скробов біля м.Любартів (Польща) 26.07.1944 р. дивізія була оточена підрозділами Червоної армії і вимушено склала зброю. Багато її бійців розстріляно у фільтраційному таборі у Скробові у листопаді 1944 р.

Але повернемося до дій 27 Волинської дивізії у березні-квітні 1944 року. За розпорядженням командування Армії Крайової, у трикутнику Ковель – Володимир-Волинський – Любомль 27 дивізія обладнала чотири майданчики для прийняття парашутних вантажів з літаків. Відчувалася нагальна потреба у зброї, радіостанціях, обмундируванні, медикаментах і інших військових вантажах.

Перелік майданчиків складався з:

«Polana» біля с.Владиполь (с.Ладинь Любомльського району);
«Lasek» біля с.Мосир (Любомльський район)
«Topaz» біля с. Пузов (с.Зоря Володимир-Волинського району):
«Grafit» біля с.Засмики (біля с.Грушівка Ковельського району).




Виконанням спеціальних операцій з доставки вантажів на території, окуповані Німеччиною, займалася британська 1586 Spesial Duty Flight (1586 Окрема ескадра спеціального призначення), в склад якої входили і польські екіпажі. З грудня 1943 року вона базувалася у південній Італії на авіабазі Бриндізі поблизу військово-морської бази Таранто.

Британське командування не надавало згоди на скидання військових вантажів за лінією Керзона, тобто на території Волині. Тому польські екіпажі, виконуючи розпорядження польського уряду у вигнанні, у таємниці від британців здійснювали польоти у розташування 27 Волинської піхотної дивізії. У рапортах, призначених для британців, вони звітувалися про скидання вантажів на майданчик «Wilk» у Люблінському окрузі Армії Крайової на захід від Бугу.

У квітні 1944 року було здійснено ряд польотів на територію Волині, але вдалих виявилося всього два.

У ніч з 8 на 9 квітня у 01.30 екіпаж поручика пілота Казимира Шраєра на чотирьохмоторному британському бомбардувальнику HP «Halifax» № JP-180V скинув на майданчик «Polana» 18 парашутних контейнерів по 150 кг, всього 2,7 тонни вантажу. У склад вантажу входили вибухові матеріали, радіостанції, пістолети-кулемети «STEN», протитанкові гранатомети, небагато обмундирування і 60 тисяч доларів.









У наступну ніч екіпаж «Галіфакса» не знайшов майданчик.

У ніч з 13 на 14 квітня виліт двох бомбардувальників на Волинь був скасований через несприятливі атмосферні умови.

І нарешті, з 14 на 15 квітня скинути вантажі вдалося з двох чотирьохмоторних бомбардувальників американської конструкції B-24 «Liberator», кожний з яких ніс 24 парашутні контейнери з протитанковими гранатометами, пістолетами-кулеметами «STEN», ручними кулеметами «Spandau», гранатами, радіостанціями і іншою військовою амуніцією.

Екіпаж літака В-24 № BZ-860U, пілотованого хорунжим С.Клоссовським о 0:55 скинув вантаж на майданчик «Polana», а В-24 № BZ-965S під командуванням капітана З.Шостака з двох заходів скинув контейнери у районі майданчика «Topaz» у 01.00-01.35, але цей «подарунок» отримали радянські партизани.









На цьому «повітряний міст» Італія-Волинь припинив своє існування. 27 Волинська піхотна дивізія не отримала потрібну кількість зброї і інших військових вантажів, що вкрай негативно позначилося на її подальшій долі.

Британське командування і надалі не давало згоди на повітряні операції у безпосередній близкісті східного фронту, бо злагода між союзниками була набагато вагомішою, ніж політичні маневри польського уряду у вигнанні, здатні внести розкол у антифашистську коаліцію «Великої Трійки».

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.