Загиблий 18-річний волинський герой: спогади

Андрій Снітко, боєць батальйону «Азов», сирота з Маневичів, загинув в бою за Іловайськ, накрив власним тілом гранату.

Поховали хлопця в рідному селі, - йдеться в публікації з серії про українських солдатів, які загинули під час боїв з терористами і російськими десантниками на сході України видання ДеПо.

Позивний молодого бійця - «Хома», він був наймолодшим в «Азові». Загинув 20 серпня під час наступу наших добровольчих батальйонів на зайнятий бойовиками Іловайськ.

«Хома прийшов до нас на самому початку АТО, ми тоді ще були напівлегальним формуванням, - по телефону розповідає комбат «Азова» Андрій Білецький. - Хороший, добрий хлопець, сирота, але на життя він ніколи не скаржився, не нив. Часто посміхався. У нас Хома подружився з Аксьоновим, один - із Західної України, другий - з Луганщини, вони завжди разом трималися, не розлий вода. У тому бою за Іловайськ вони теж були разом у складі бойової п'ятірки...»

«Вискочили на загін бойовиків, полетіла граната, сховатися не було ні часу, ні можливості. Хтось повинен був на гранату лягти, щоб врятувати товаришів. Ліг Хома, наймолодший в нашому батальйоні. Загинув відразу. У цьому ж бою загинув і його друг - Аксен. Вмирав у мене руках...», - додає він.

Комбат «Азова» говорить, якби не Хома, то вбило б відразу всю п'ятірку.

«Це війна, але коли гинуть такі молоді хлопці, серце рветься», - зізнається Білецький.

Андрій Снітко, коли в Україну прийшла війна, кинув університет: пішов добровольцем на фронт. Його колишні однокурсники досі не вірять, що біда трапилася з Андрієм, який ще недавно ходив разом із ними на лекції і здавав, як всі студенти, заліки.

«Він був невисокого зросту, світленький, виглядав молодшим від своїх років, - розповідає про загиблого Героя Вікторія Кручковська, що вчилася разом з Андрієм. - Впевнений у собі, впертий, завжди був лідером. У компанії був веселим, любив жартувати, любив сміятися. Пам'ятаю, ми відзначали мій день народження з подружками, він був один хлопець серед дівчат, але прекрасно влився в нашу компанію: піклувався, жартував, уважно слухав наші дівчачі розмови, щось радив... Про те, що він сирота, я дізналася тільки після його загибелі, він ніколи про це не говорив. Може, соромився, а може, не хотів плакатися, поводився, як справжній чоловік».

«Андрій був моїм однокласником, таким, знаєте, живчиком, - розповідає Вікторія Бубнюк. - Завжди готовий посміхнутися, підтримати ... Я переглядала фотографії, практично на всіх він посміхається. Добре пам'ятаю кумедний випадок. Ще в молодших класах ми в школі прикрашали ялинку перед Новим роком. Андрій придумав, що ялинкова іграшка - це мікрофон, а він - журналіст. І ставив всім питання, як вони відзначать Новий рік і що подарують батькам».

Мама виховувала Андрія одна, без батька, а коли хлопчина був в четвертому класі, померла. Опікунство над хлопчиком взяла Раїса Миколаївна.

«Він навчався в університеті, на фізкультурному, потім почався Майдан, він поїхав підтримати українців», - важко зітхає жінка.

«А коли прийшла війна в нашу країну, Андрійко ходив у військкомати, просився добровольцем. Одного разу мені зателефонував вже з полігону в Києві, сказав, що через три дні їде в зону АТО. Я плакала, просила цього не робити, говорила, що приїду і заберу його ... Він сказав: «Мамо, не приїжджай. Я повинен захищати мою країну, це мій обов'язок як громадянина України. Прости, що відразу тобі не сказав »... У мене залишилися його речі, вони ще зберігають запах мого сина», - каже вона.

У Маневичах планують перейменувати школу №1 на честь Героя АТО Андрія Снітка.