Чат з Дмитром Добродомовим

Чат із Дмитром Добродомовим
03 серпня, 14:00

На чаті ВолиньPost: чат-конференція із гендиректором медіа-холдингу ZIK Дмитром Добродомовим.

ТойХтоПройшовКрізьВогонь Коли у людей виникали прізвища, то їх надавали за певним значенням. Ваше прізвище «Добродомов» очевидно свідчить, що предки любили і мали добрий дім. Добре, коли і ви своїм холдингом приносили б тільки добро нашому спільному домові – Україні. І боронь, Боже, мати в Україні таких людей, як Добронравов, який, попри вдале прізвище, став абсолютно «не нравственным» під час зустрічі з українцями. Тому запитання: чи вивчали ви своє генеалогічне дерево і ким були люди у вашому роді Добродомових?

Важко його вивчати, бо це прізвище – штучне. Мій батько з дитячого будинку, дитина війни. Саме там йому дали це прізвище. По цій лінії я тільки другий носій цього прізвища.

kvak30 Пане Дмитре, скажіть, яка зараз ситуація із радіо ZIK? Чи Нацрада змінила своє ставлення до цього питання? Якщо ви вийдете в ефір, то ваше радіо буде суто львівським чи будете обговорювати події загальноукраїнські або західноукраїнські? Дуже хочеться мати в країні реальну українськомовну радіостанцію розмовного типу. Бо «Ера» – це не те. На ваше радіо великі сподівання.

Історія з отриманням радіочастот узагалі важка. Ми безрезультатно останні чотири роки боролися за FM-частоту. Одного разу Нацрада навіть проголосувала, аби нам її надати, але потім відкликала свої голоси. Я так розумію, за командою згори.

Під час останньої зустрічі із новими членами Нацради ми говорили про це. Знаю, що у них уже є рішення, аби переглянути 58 частот. А рішення щодо перегляду конкурсу на цифрове телебачення – це питання зараз вивчають. Насамперед юридично, хоча я наполягаю на тому, аби провести розслідування щодо корупційного складу попередньої Нацради.
Значною мірою винне у тому, що нам не дали частот, злочинне антиукраїнське угруповання, яке керувало тодішньою Національною радою. Тому переконаний, що радіочастоту ми матимемо, позаяк наш медіа-холдинг оголосив, що з вересня переходить у режим загальнонаціонального формату.
Звичайно, нас цікавить всеукраїнське мовлення. Але і телевізійне, і радійне мовлення все-таки буде із західноукраїнським (чит. «українським») присмаком.
Із наслідком антиукраїнської корупційної політики особисто я зіткнувся зараз у зоні АТО.

Олена.М Ви щойно повернулися із зони АТО. Поділіться враженнями від побаченого. Дмитре, на вашу думку, яким може бути спосіб вирішення конфлікту на сході України?

Враження двояке. Ми вже втретє їздили у зону АТО. Ми – це нами створений Центр забезпечення військових. Загалом відвезли туди вже 100 тонн допомоги – у 80-ий аеромобільний полк, батальйон «Львів» і 24-ту бригаду, яка якраз за 20 км від Луганська.
З одного боку – відчуття абсолютної гордості, бо армія вже змінилася. Змінилася сильно. Дякувати Богу, вже немає суттєвих проблем із харчуванням. Усі рішуче налаштовані, зокрема швидко завершити операцію.
Але було і враження доволі неприємне. Насамперед через настрої місцевого населення, яке попри очевидні злочини терористів, котрі просто знищили на десятки років їхній регіон, далі вірять у міфи про «кровожерливих українців», які нібито заважають їм жити.
Неприємно вразили і дії командування, яке часто посилає наших непідготовлених солдатів на взагалі непродумані операції. Через це і маємо таку кількість втрат.
Але загалом, якщо порівняти із ситуацією два місяці тому, то становище поліпшилося.
Є небезпідставне переконання, що активна фаза АТО завершиться доволі швидко.
Але точно швидко не завершиться стабілізація ситуації у цьому регіоні. Там уже розпочалися партизанські дії. Важко звільняти території України, коли більшість місцевого населення може будь-якої миті встромити ніж у спину. Ця проблема буде тягнутися роками, бо чи не в кожного з нас уже загинув друг, родич…
З того, що бачив я, то дуже толерантно з місцевим населенням поводяться наші військові. Намагаються поділитися харчами, наприклад. Адекватні люди це цінують. За словами наших бійців, у цьому регіоні поважають тільки силу, розмови нічого не дають. Лише коли вони бачать силу, готові підкорятися. Так вони звикли роками.
Із конкретних прикладів: наші бійці затримали дідуся, йому років 60. Усе як годиться – з автоматом у руках, георгіївські стрічки... І перше, що він сказав: «Коли ви мене розстріляєте?» Йому кажуть: «Діду, ідіть поїжте». А він попросив дозволу передзвонити доньці, розповів їй, що, мовляв, справи кепські, почав прощатися. Командир відібрав телефон і сказав доньці: через дві години заберіть свого тата на блокпосту, живого і цілого. А дід був переконаний, що українські військові усіх розстрілюють... Він плакав, коли зрозумів, що це неправда.
Поки що нам їх не збагнути. Вони так виросли, така у них свідомість. Наразі їх ніяк не вдається переконати, що насправді ми не такі.

Сергій Шаповал Доброго дня. Кілька років тому в інтерв’ю «Телекритиці» ви сказали, що без «джинси» займатися журналістикою взагалі не варто. Що ви мали на увазі тоді? І чи не змінили зараз своєї думки? Яку «джинсу» Дмитро Добродомов відмовлявся ставити в ефір та на шпальти?

Тоді трішки перекрутили цю фразу. Я казав про те, що «джинса», на жаль, є у кожному ЗМІ. Вочевидь, маємо чимало обставин, через які вона з'являється. Я розділяю поняття білої і чорної «джинси». Чорної не сприймаю категорично. Перед останньою виборчою кампанією медіа-холдинг ZІК вирішив, що у нас не буде жодної політичної «джинси». Всі ролики на політичну тематику у нас були розміщені відповідно до закону. Це принципова позиція. Понад те, мені приємно, що таку нашу політику нещодавно відзначив авторитетний ресурс – «ТелеКритика». Вони дали нам відзнаку «за найчесніші новини». Майдан також оцінив нашу чесну роботу.
Я зараз виступаю не лише за люстрацію чиновників, а й за люстрацію журналістів. Інша річ, чи журналісти до цього готові. Особисто я та мій колектив – готові.

Журналіст На минулих виборах, 2012 року, ви балотувалися у Верховну Раду від партії УДАР. Не знаю точних результатів голосування, але відомо, що ви не перемогли. Чи не плануєте випробувати політичну долю цього разу і чому?

Останніх років сім займаюся журналістськими розслідуваннями. Окрім того, що керую медіа-холдингом, сам веду програми.
Переконаний, що сьогодні час, коли журналістика повинна бути соціально відповідальною. А тим журналістам, які відчувають у собі сили, я рекомендував би іти у владу. І найкраще – через систему народної люстрації, тобто через вибори.
Усі ті неподобства, які ми переживаємо, мало просто показувати. Потрібні реальні результати. Без повноважень, без адекватних і дієвих людей у Верховній Раді це зробити неможливо. А журналісти як активний прошарок суспільства теж мають становити частину цієї влади. Тому я буду балотуватися.
Знаю авторитетних колег, які теж підуть на вибори. Щиро бажаю, аби вони отримали підтримку народу і опинилися у Раді. Там вони матимуть змогу на практиці реалізувати те, про що писали і показували.
До слова, на виборах у 2012 році у мажоритарному окрузі одного з районів Львова я зайняв друге місце. Отримав більш як 30% голосів.

Олена.М Чому, на вашу думку, після Революції гідності наш телевізійний простір практично не зазнав змін?

Не згоден, що телепростір зовсім не змінився. З’явилися телеканали, які наступають на п’яти центральним ЗМІ завдяки своєму контенту. Згадаймо феномен «Громадського ТБ». І той самий ZІК, який із львівського каналу переріс у загальнонаціональний.
У нас активно зростає рейтинг. Я в жодному разі не маю наміру образити колег, але те, що зараз роблять центральні канали, на мою думку, – утопічне. Неможливо й надалі випускати той самий контент, просто легко «тюнінгований» після Майдану, коли саме суспільство змінилося.
Наприклад, нещодавно ми запустили кілька проектів: «Гра у класику із Сергієм Рахманіним» (відомий журналіст газети «Дзеркало тижня»), розслідувальний проект «Наші гроші з Денисом Бігусом» (телевізійна версія відомого антикорупційного сайту), «Історична правда з Вахтангом Кіпіані» (проект «Української правди»).
Такі програми на центральному каналі вважають неформатними, але їхні рейтинги у нас уже на рівні рейтингів програм центральних каналів. Переконаний, що глядацька аудиторія в них буде лише зростати. У суспільства є потреба на інтелектуальне та авторське телебачення.
Також ми вдаємося до доволі радикальних експериментів. Одна із топ-програм – «Люстрація» – узагалі є елементом суспільного мовлення, бо її редакційна рада – люстраційний комітет, а сам проект не належить телеканалу, хоч й робиться на нашому ресурсі.
Тому я переконаний, що вже невдовзі вчорашні «маленькі», але принципові ЗМІ стануть гідними конкурентами «динозаврам», чий контент насправді уже вимирає, а вони про це ще не знають.
На першому місці зараз – власне контент, а вже потім гарна картинка, масштабне шоу чи наявність ефірної частоти.
Прогрес триває, інформаційних платформ для споживача вже достатньо, аби він обирав собі ЗМІ не за його присутністю в «ящику», а за якістю тих програм, які цей телеканал виробляє.

makar Доброго дня! Як, на вашу думку, потрібно реорганізувати обласні державні ТРК? Яким ви бачите телебачення недалекого майбутнього? Чи збережеться алгоритм ЗНЯТО-НАПИСАНО-ЗМОНТОВАНО-ПОКАЗАНО? Чи майбутнє – цілком за стрімерами-любителями? Дуже дякую!

Спершу про долю обласного телебачення. Хороша ідея – на його базі створити суспільне.
Наразі у нас слабка законодавча база, а ще слабша – суспільна думка щодо цього. При створенні суспільного телебачення більше говорять про те, як його мають фінансувати, а не про те, як воно має функціонувати і що має показувати.
Навіть у такому складному питанні, як незалежне фінансування, ніхто не проводив опитувань – скільки пересічні люди готові платити за таке телебачення. Наприклад, в Італії це коштує приблизно 200 євро на місяць. А чи готові українці платити за нього бодай 20 гривень?
Зараз у цьому напрямку вже роблять позитивні кроки, однак результат спрогнозувати важко, бо у влади завжди є спокуса мати свою «кнопку». А тут ще й із такою спокусливою назвою «суспільне».
А щодо того, чи є майбутнє у стрімерів... Переконаний, що тренд стрімерів треба розвивати. Позаяк інформаційна перевага буде у тих, хто зможе забезпечити контент за принципом «вже і тут».
Зокрема, ми зараз активно навчаємо спеціалізовану інформаційну групу, яка складатиметься із 25 стрімерів, редакторів, координаторів, котрі будуть становити основу інформаційної служби телеканалу ZІК у новому сезоні.
Ми вже закупили професійне обладнання – системи LIVE U. Вони дають змогу виходити у прямий ефір в якісному форматі. Тому сітка мовлення телеканалу невдовзі працюватиме за принципом брейк-ньюзів. Тобто подія з’являтиметься на телеканалі під час її виникнення, а не лише у випусках новин. Це дуже перспективний напрям нашого розвитку – і він дозволятиме нам випереджати конкурентів у подаванні інформації.
Але головне – зберегти довіру глядача, яку ми здобували останніми роками. Вважаю, що саме ці два фактори – основа подальшого розвитку холдингу в інформаційному напрямі.

Сергій Шаповал Яка доля вашого позаштатного працівника Юрія Лелявського, котрий уже вдруге став заручником проросійських терористів у Луганську?

На жаль, точно не знаю. Дякувати Богові, не підтвердилася інформація про те, що його розстріляли, хоча на місці поховань закатованих людей на сході виявили тимчасове посвідчення цього кореспондента. Наразі відомо, що його утримують у приміщенні луганської СБУ, яке захопили терористи. Цього разу будь-які перемовини з ними не дають жодного результату. Сподіваюся і вірю в те, що у тих вояків вистачить гідності не воювати з беззбройними журналістами і Юрія відпустять.

Жовква Пане Дмитре, активісти Жовківщини планують відкрити центр забезпечення військових, котрі перебувають у зоні АТО. Як правильно це зробити і з ким можна проконсультуватися щодо цього питання?

Відкривати на місцях такі центри потрібно. У нас злагоджена система збору і доставки цієї допомоги до адресатів. Варто зв’язатися з організаторами цього центру, зокрема з керівником «Львівської самооборони» Валерієм Веремчуком. (067) 341-75-37 – ось його контактний телефон. Вантажні колони на схід ми формуємо в одному місці. Там є принципи обліку та розподілу допомоги нашим військовим частинам.
Останнього разу, коли ми туди їздили, то передавали «посилки на фронт». Понад 150 таких посилок потрапили точно за адресою. Реакція на це була мегапозитивною, бо отримати в такий спосіб звістку з дому для солдата дуже важливо. Тому зараз ми активно популяризуємо саме таку послугу.
А ще закликаємо дівчат писати нашим солдатам листи. Бажано з фотографіями. Я можу запевнити, що там зараз якраз справжні чоловіки. Для них це теж важливо – листувалися з гарними патріотичними дівчатами. І цю ідею ми теж популяризуємо.
А ще ми передавали листи від дітей із садочків. Емоції від цього передати неможливо!

Олена М. В Україні триває активна фаза інформаційної війни. Українським медійникам треба активно протидіяти російській пропаганді, вести контрпропаганду чи створити свій майданчик якісного інформування суспільства?

Варто відзначити, що більшість українських медіа зараз пропагують військовий патріотизм і підтримку нашій українській армії. Особливо я схвалюю ініціативу створення міжнародного українського телеканалу «Ukraine today» на базі «1+1». Звичайно, зараз журналістам теж важко висвітлювати події, бо, з одного боку, певний безлад, який ще існує в нашій армії, деякі не дуже правильні рішення та кроки влади показувати потрібно, а з іншого боку – це не дуже поліпшує й так негативні настрої у суспільстві, зумовлені подіями в державі.
Особисто я виступаю за те, щоби зараз показувати більше позитиву: героїчних історій з фронту, лайф-сторі, які відбуваються на війні, популяризувати діяльність волонтерів, громадських рухів і підтримувати інформаційно головну тезу: держава відбудовується заново, армія у нас лише створюється і нам усім треба ще багато попрацювати над тим, щоб ми її побачили такою, заради якої ми всі вийшли на Майдан.

vero Чи ви читаєте/дивитеся/слухаєте волинські ЗМІ? Чи знайомі з нашим медійним простором?

Дуже добре знаю цей сегмент. Більше знайомий з газетними та інтернет-ресурсами, позаяк тривалий час працював у газеті «Експрес», яка є своєрідним конкурентом місцевих ЗМІ. Із приємністю можу відзначити: порівняно з іншими регіонами України, на Волині завжди була добра журналістика. Про це свідчать тиражі місцевої преси, інтернет-ресурси. Є потужний телеканал «Аверс», який працює близько двох десятків років.

футбік Пане Дмитре, ваш проект журналістських розслідувань «Хто тут живе?» був дуже популярним. Скажіть, будь ласка, чи затримали хоча б одного чиновника, чи, можливо, відкрили кримінальні справи щодо них? Які результати вашої роботи?

Загалом вийшло понад 100 випусків цієї програми. Результат, безперечно, не той, який би нас задовольнив. Але варто зауважити, що проект виходив в ефір за часів корупційного режиму Януковича, тож ми мало на що сподівалися. На сам проект чинили тиск. Та все ж одну з фігуранток програми – заступника директора Західної регіональної митниці – позбавили волі на п’ять років. Ще проти двох осіб відкрили кримінальні справи, а шістьох звільнено із займаних посад. Зараз, після Майдану, ми повертаємося до фігурантів цього антикорупційного проекту. Будемо наполягати, аби нове правоохоронне керівництво звернуло увагу на героїв програми «Хто тут живе?».

Юрій У Луцьку останнім часом розгорілася дискусія: чи варто було у час, коли на сході гинуть люди, проводити фестиваль «Бандерштат». Ви, як я розумію, не засуджуєте його проведення, оскільки приїхали на цей захід. Прокоментуйте це. І ще скажіть, а у Львові відчутно, що мешканці переймаються війною? Чи стало у місті менше веселощів?

Моя думка така: війна війною, а життя триває. Є популярний фестиваль із чітким патріотично-виховним спрямуванням, що важливо для молоді. Наскільки я знаю, організатори цього заходу завдяки проведенню фесту долучаться до фінансування армії.
І ще: наші вороги не дочекаються, що ми впадемо у цілковиту депресію і негатив через ті проблеми, які вони нам влаштовують на сході.
Щодо буденних розваг – чи то у Львові, чи у Луцьку – то адекватна молодь допомагає армії в той чи інший спосіб, що зараз дуже важливо.
А щодо «мажорів», які звикли влаштовувати гулянки, то, на мою думку, їх може перевиховати тільки фронт. На жаль, багато людей до кінця не розуміють, яка біда коїться в Україні, і чомусь вважають, що це відбувається десь далеко. Насправді від того, як завершиться (а ми переконані, що перемогою!) АТО на сході, залежить спокій та життя тут, у тилу. Сьогодні ситуація, коли кожен має допомогти своїй країні чим може – хтось зі зброєю в руках, а хтось тут, у тилу, де теж є чимало турбот.

футбік Чи впливає на роботу очолюваного вами холдингу головний інвестор Петро Димінський?

Той, хто дивиться наш телеканал або читає наш сайт, може сам зробити висновки щодо нашої редакційної політики. Я не втомлююсь повторювати, що нам справді пощастило з інвесторами. В іншому разі ZІК не став би тим медіа, яким ви його знаєте. У нас немає табу на жодну інформацію. У цьому можна переконатися, ставши нашим постійним читачем чи глядачем.

Сергій Шаповал Яка доля депутата, котрий у туалеті напав на Дмитра Добродомова?

Ідеться про свободівця Йосипа Ситника. Після цього «героїчного» вчинку його політична кар’єра стрімко пішла вгору. Партійне керівництво «Свободи» оцінило таку відданість партії, і сьогодні цей депутат – перший заступник голови Львівської ОДА. І, мабуть, чекає приводу напасти на журналіста ще раз, аби стати як мінімум міністром.

sizhuk Доброго дня. Вам як медійнику, імовірно, доводилось стикатись із корупцією та протидіяти цьому явищу. Населення і державна влада завше перебувають у тій чи іншій формі конкуренції за домінування. Коли програє народ – програє демократичність, а відтак розростається корупція та свавілля чиновників. Чи можуть ідейні ЗМІ суттєво змінити ситуацію на користь людей? Яке ваше бачення тактики впливу на адміністрації всіх рівнів за нинішніх законів? Чи вважаєте ви взагалі доцільним, щоби ЗМІ втручались у конкуренцію виборних і призначених гілок влади? На вашу думку, чи входить в інтереси не тільки ZIKу, а й конкурентів посилення впливу обраної влади на владу призначену? (Вважаймо обрану владу ідеальним представником народної думки). І тоді яким чином народ із допомогою ЗМІ може селекціонувати для себе гідне незаангажоване представництво і чи можливо цього досягти без цензури для «шкідливих» ЗМІ?

ЗМІ, так чи інакше, є частиною політичних процесів у країні. Саме тому більшість медіа перебувають у тих чи інших політичних «руках». До сьогодні ЗМІ надто серйозно впливали на політичні вподобання суспільства, на його думку (події на сході – яскраве тому свідчення). Але я переконаний, що Майдан змінив частину нашого суспільства. Тож тепер впливовим ЗМІ може стати лише те, яке має довіру глядача. Щодо політичної заангажованості, то, мабуть, зараз така ситуація, коли активні люди з чіткою громадянською позицією (а таких чимало серед журналістів) мусять дієвіше впливати на процеси в державі.
Повторюся, але я закликаю авторитетних і популярних журналістів у цей важкий період рухатися у владний інститут. Насамперед – законодавчий.

kovalchuk.olena Після всіх цих подій, що відбулися в Україні за останні півроку, ми бачимо падіння рейтингу Партії регіонів, розпуск Компартії і, найімовірніше, її заборону на законодавчому рівні – через суд. Тож на сході утворився вакуум політичних партій. Як ви вважаєте, які партії тепер будуть виразником політичних поглядів українців сходу?

На мою думку, Партія регіонів там і надалі залишатиметься у фаворі, тільки під іншою назвою. Чи це буде «Сильна Україна» Тігіпка, чи нове політичне творіння Добкіна, чи Коновалюка. У зв’язку з останніми подіями в країні відкрився шлях для політичного окреслення руху Медведчука, який зараз точно «підбере» колишніх комуністів і русофілів.
По суті, станом на цей момент жодна політична сила в Україні не здатна переламати електорального настрою того чи іншого регіону. Можливі сплески у нікому раніше не відомій партії «Солідарність» чи у Радикальній партії Ляшка. Наразі політсила, яка змогла об’єднати схід і захід, – лише в зародку окремих громадських середовищ, котрі намагаються перетворитися у політичні платформи. Наприклад, партія «Воля».

kovalchuk.olena Багато дискутують про те, де взяти гроші для наповнення бюджету. Навіть роблять секвести бюджету – ввели 1,5% податку із зарплати кожного українця – на армію. Чи не вважаєте ви за доцільне, щоби найбагатші люди України, зокрема ті, які були відповідальні за Донбас і Луганщину, нині спонсорували армію та силові структури, аби війна врешті закінчилася перемогою українців?

Вважаю. Саме так і вважаю. Більше того, ми говоримо про те, що українських олігархів давно слід змусити не лише платити повноцінні податки, а й виконувати сповна інвестиційні зобов’язання перед державою. Зараз активно треба популяризувати антиолігархічний рух, щоби перетворити олігархів у нормальних бізнесменів. Вони тому й олігархи, що не платять податків. Але зробити це буде під силу вже новому парламенту. Я на це дуже сподіваюся. Якщо, звісно, олігархи знову не переможуть на виборах український народ. Тому будьмо уважні!!!
Конференцію завершено!