Фотоаудієнція в луцьких антимасонів: 800 років домініканцям

На тихій вуличці заповідника стоїть малопомітний "свідок" середньовіччя. Місцями обжитий, де-не-де обдертий, приховує він у собі події давно минулих епох. Люблю тут посидіти ввечері, коли сонце освітлює тільки верхівки заколисаних на вітрі березових гілок. Вириваєшся сюди із клопотів будня - і ось ти вже сидиш під цими високими деревами і відчуваєш присутність якогось сенсу. Це так той свідок мовби захищає тебе в тіньку від сонця сучасності...

Дух епохи

У 2014 році виповнюється 800 років від заснування домініканського ордену в Тулузі. Це чудове місто знаходиться на півдні Франції. А на півдні середньовічного Луцька свого часу з'явилася міцна твердиня, яка і прихистила перших домініканців нашого краю. Той релікт - мов стародавній мудрий дід, який ні з ким не розмовляє і розкриває свої таємниці, коли до нього чемно постукатися в двері.

Того дня ми з другом вирішили завітати в гості. Подивитися, як він живе, про що зараз думає.

-Добрий день, ви когось шукаєте?
-Ні, ми просто історики, нам цікаво. Можна зайти подивитися?
-Будь ласка.

Не треба бути фахівцем - сам вигляд споруди і атмосфера, яка біля неї панує, вказує на якусь старовину. Монастир домініканців - пам'ятка архітектури національного значення. Зараз тут живуть православні віряни. Давню пам'ятку вони облаштували як духовну семінарію. Парадний вхід досередини ще донедавна виглядав так. Про нього - трохи згодом.

Всередині у семінаристів є своя церква (це фото з інтернету).

А загалом більша частина - навчальні приміщення, коридори.

На стіні привернула увагу рідкісна фотографія - семінарія біля собору. Давно нема цієї споруди.

Вражає масивнюща сходова частина. Це вам не делікатне міське ардеко кавових посиденьок - то суворий монастирський класицизм доби закопчених гасових ламп! :)

Стандартні хрестові склепіння для таких споруд - над нашими головами. Дуже товсті стіни гарно підкреслює кругле вікно.

З досліджень попередніх авторів знаємо, що є тут і підземелля. Але семінаристи розводять руками - "не були, не бачили". Проводять нас по найнижчій доступній частині приміщення... і опа! Трапляється такий знак. Старий, як і сама підлога.

Як тут не згадати про масонські ложі і про те, що домініканці боролися проти масонів? В Луцьку видали твір-диспут на антимасонську тематику. Але про це згодом. Насолоджуємося символом підлоги.

Здається, ми оглянули більшість найцікавішого, що є всередині. Зовні на будівлі ще зберігся декор XVIII століття. Перш за все це обрамлення нецентрального входу. В теплий період через ці двері виносять столи, розставляють під деревами й обідають на свіжому повітрі.

Разом із ними - інші мешканці природи.

Варто сказати, що останнім часом атмосфера на території змінилася. Зрізані дерева творять новий сенс. Якщо раніше в тіні берез він був спокійно-мрійливим, де можна було думати і розслаблятися, то тепер атмосфера стала підкреслено активна, архітектурна, трохи урочиста, навіть дещо агресивна, яка спонукає до дії. Якщо раніше тут було добре бувати в сонячні вечори, то зараз добрими будуть навіть літні спекотні дні. Ось такі мої відчуття того, як архітектура і ландфшафт творять простір і мотивують мешканців.

Окрема увага - на кам'яних перилах. Вони доволі старі; зараз таких і близько не роблять. Супер!

Задній фасад.

Найцікавіший куточок на задньому фасаді. Виявляється, тут ще зберігаються рештки костелу! В цій частині він виходив напівкруглою абсидою до річки і був дуже файної архітектури. Зараз тут намагаються втулити щось подібне. І під ним є свої підземелля, але якщо семінаристи і справді нічого про них не відають, то ті підземелля - справа рятівної археології. Рятувати треба від забуття. Чи, може, краще рятувати від доступу сучасності?.. Тоді хай лежить у невідомості до кращих часів.

Про підземелля варто було б написати окремий розділ. Але в останні дні перед публікацією статті, вдалося зробити маленьке відкриття і потрапити в частину тих підземель. Багато цікавих фотографій буде в іншій статті. Для «затравки» подаю поки лише одну фотографію.

Сьогодні ми маємо кілька фотографій костелу і живописних малюнків різних художників. Всі вони - з середини ХІХ століття.

Так бачив давню твердиню Псів Господніх Наполеон Орда.

А це малюнок Яна Конопацького.

Шпиль домініканського костелу на зображенні Міхала Кулеші 1852 року (фрагмент):

Цікаво, що в ризниці кафедрального католицького собору зберігається кілька настінних малюнків. Один із них присвячений домініканському костелові.

Зовсім екстраординарний смаколик знаходиться поруч. Щоб його найкраще оглянути, треба підійти з вулиці Драгоманова, зайти на подвір'я до людей. Вони мирні і не сваряться, бачили під своїми вікнами не одну цікаву варвару. Тут - залишки першого монастиря, середньовічний релікт. Коротко історія така. В 1390-х роках домініканці тут збудували монастир і костел. То були не тільки релігійні, а й оборонні фундаментальні споруди. Проте вони дуже постраждали від пожежі кінця XVIII століття, тому вирішили будувати новий комплекс. Старий закинули, а новий добудували. Так закрутилася історія, що костел нового комплексу ми бачили щойно на зображеннях, але не побачимо вживу - від нього залишився відвіданий монастир. Але шматок того першого комплексу - перед очима. Її не знищив повністю ані час, ані людина.

Дуже захоплює! Це те, що ми бачили. А тепер про те, чого ми не побачимо. Домініканська територія є дуже старою і давно обжитою міською ділянкою. Тут був палац Вітовта, давні православні церкви, кам'яниці заможних лучан, оборонні споруди, брама, міст. Територія від домініканського монастиря до Великої синагоги (Згадаймо про нашу Експедицію на вежу Сигізмунда) має величезний потенціал досліджень і відкриттів призабутої історії міста. Що тут знаходиться під землею, можна тільки здогадуватися. Археологи кажуть - тут "бацила" (тобто те, що "тільки в Бога і начальства", за уявленням Леся Подерв'янського, щось дуже цінне, бажане, приємне, цікаве, хороше, недоступне). Тут лежать поки не написаними не одна монографія і дисертація. Все попереду!

А тепер трохи історії

Щоб сильно не заглиблюватися у древність, давайте подивимося, що є найцікавішого про луцьких домініканців?

В Луцьку вони утвердилися в 1370-х роках. А вже за двадцять років, отримавши привілеї від князя литовського Вітовта та короля польського Ягайла, почали будувати великий мурований оборонний монастир із костелом. Він проіснував до кінця XVIII століття, коли згорів. Тоді поруч побудували новий монастир і костел. Про це ми вже знаємо.

Домініканський монастир в Луцьку завжди був найзначнішим і мав найбільший вплив. А починаючи з початку XVII століття на рівень з ним стали єзуїти, які заснували колегіум неподалік – на сучасній вулиці Кафедральній. Експедиція туди ще планується ;)

Про інтелектуальне життя луцьких домініканців. На діяльність ордену вплинули ідеї епохи Відродження. Щоб стати монахом-домініканцем, треба було спочатку пройти новіціат. Далі навчання продовжувалося. Орденські школи ділилися на кілька рівнів – від нижчої до вищої. Монахи часто висилалися за кордон для здобування освіти найвищого орденського рівня у генеральних школах. З Луцька більше всього їздили до Падуї, а також у Рим, Перуджі, Неаполь. Цікаво, що на початку ХІХ століття в Луцьку заснували школу найвищого рангу – Генеральний Студіум.

Луцький монастир був одним із центрів домініканського інтелектуального життя Польської провінції поряд із осідками Любліна, Познані, Варшави. На це також вказують такі цікаві факти. Краківський монастир капуцинів придбав рукопис Гіацинта Любоведзького, за яким він читав лекції в Луцьку. А примірник філософського курсу, також прочитаного в Луцьку, придбали для однієї з монастирських бібліотек Вільна.

Книгозбірні - шик кожної епохи. В домініканській монастирській бібліотеці були популярні книги на той час і необхідні для служіння. Також були заборонені книги, передруковані античні та інкунабули. Загалом книги стосувалися більше 20 напрямів знань.

Про суспільне життя луцьких домініканців. Мали домініканці ще з XVI століття власну броварню і корчму. В костелі діяла музична капела, яка в часи розквіту налічувала 38 членів. Для світських дітей діяла Маріїнська школа, де вчилися учні з міста та околиць.

Тримали луцькі домініканці свою папірню та друкарню. Цікаво, що саме домініканська папірня в селі Новостав, відкрита в 1573 році, була першим осередком паперового виробництва на Волині. А наприкінці XVIII століття була відкрита друкарня, де випускали книги польською, латинською, французькою та російською мовами.

Тепер згадаємо про масонів. У 1796 році луцькі домініканці видали колективний антимасонський твір «Остання твердиня вільновірців...». Вихід книги відбувався у контексті боротьби домініканців Речі Посполитої з масонами. Які ж були відносини луцьких і загалом волинських домініканців із масонськими ложами, невідомо. Поки що відомостей якоїсь взаємодії немає, проте сам факт великого впливу домініканців на католицьких вірян Волині у XVIII столітті та наявність у цей час кількох масонських лож в нашому краї може свідчити про певні конфлікти. Першу масонську ложу на Волині (і на території сучасної України загалом) заснували на півдні тодішнього Волинського воєводства у містечку Вишнівці в 1742 році.

Про духовне життя луцьких домініканців. В духовному житті найцікавіше - культ Кароля Франка та культ чудотворної ікони Луцької Богоматері. Кароль Франко - єдиний католицький святий лучанин, правда, не проголошений. Він був ченцем в луцькому домініканському монастирі на початку XVII століття. Приклад монаха мав великий вплив на інших членів монастиря. Аскетизм, набожність, ревність Кароля Франка становили ідеал монаха-домініканця, до якого прагнули члени ордену. Чернець не прожив довго. Він помер у 18-річному віці. Члени монастиря почали готувати постать до канонізації, після чого його б оголосили святим. Але не змогли завершити справу через напад козаків на Луцьк у 1648 році, коли тіло Франка було фізично знищене. Про Кароля Франка сказано окремо.

Ще в 1598 році в Луцьк із Риму привезли одну ікону й подарували домініканцям. Це була копія чудотворної ікони Virgin Salus Populi Romani, яка вважалася захисницею римлян. У 1614 році прихожани стали повідомляти про начебто чудеса, які творила ікона, а саме – зцілення від хвороби. Увага до ікони зростала. Збільшилася кількість чуд. З часом до неї стали робити паломництво представники інших віросповідань. У 1703 році видали декрет, в якому ікона Луцької Богоматері офіційно проголошувалася чудотворною. Крім того, у декреті її назвали "щитом Королівства та непохитною вежею Волині".

Щоб возвести ікону в вищий ранг, її вирішили коронувати. Для цього в Римі випустили спеціальні монети з зображенням ікони. На території монастиря спорудили триаркову каплицю – спеціально для ікони. Процес коронації ікони відбувався в Луцьку. Домініканці запросили велику кількість гостей - різних військових, культурних діячів, духовенство. 8 вересня 1749 року дійство відбулося. У Луцьк прибуло кілька єпископів, найзначніші особи Речі Посполитої, в тому числі керівник армії (його посада звучить як головний коронний гетьман) Юзеф Потоцький. Опис процесу коронації видали в Римі. Ікона Луцької Богоматері стала другою коронованою домініканською іконою Богоматері в тодішній Польщі. Детальніше про неї сказано окремо.

***

Це основне з того, що ми знаємо про луцьких домініканців. Скільки ще не сказано, а ще більше - забуто і поки не розкрито таємниць! В середині ХІХ століття монастир домініканців скасували. Бо тоді Волинь належала Російській імперії, а російська влада, м'яко кажучи, не підтримувала католицизм. Приміщення стали по-різному використовувати. Був тут і військовий склад, резиденція єпископа у міжвоєнний період ХХ століття, в радянський час - лікарня, училище.

Contemplare et contemplata aliis tradere - споглядати і осягнуте передавати іншим. Таким був девіз домініканців. Цікаво: щоб подорожувати, треба кудись їхати фізично, але для найпростіших мандрівок у часі, треба просто не покидати вулиць рідного міста.

Багато хто певно і не знає, де це все знаходиться. Але тепер буде все інакше. Що тут вдіяти, хіба потрібні якісь адреси і номери, хіба потрібний узагалі час, якщо маєш перед собою такі сенси?..