«Завжди другі»: історія луцької броварні Шнайдерів

Історія міста Луцька – незвідана, багата на загадки та цікаві факти книга, яку ми, лучани, маємо обов’язково вивчати та знати! Якщо ж серед читачів статті є не тільки дослідники та історики, а й справжні гурмани та цінителі хмільного напою – пива, то варто приділити свою увагу саме наступному тексту.

Пиво як і зараз, так і колись користувалося великим попитом серед людей, адже багатий асортимент такого напою, який зварений за старовинною рецептурою, подобався і подобається багатьом. Перші пивоварні у світі з’явилися ще у ХVI столітті на території тогочасних Німеччини та Чехії та швидкими темпами броварні з’являлися у Європі. Як не дивно, але через два століття у Луцьку місцеві жителі вже знали, що таке пиво та де взяти його взяти, проте, спочатку, потрібно заглибитися у історію…

Село Красне, яке лежало на високому березі Стиру та його притоки Жидовинки (Жидівки) на північно-західній околиці Луцька, насправді було красивим («красним»): в зелені садів, городів; сполучалося з селами Гнідава, Омеляник, Кічкарівка, Черчиці. Від середини ХІХ століття місто поширювало свої межі, перейшовши через Стир, у бік Красного.

БУЛО СЕЛО - СТАЛО МІСТО

Район Красне набував усе більшого значення в житті міста. Розвивалася, хоч і повільно, промисловість. В районі вулиці Граничної (нині вулиця Потебні) були поклади хорошої будівельної цегли, отже, будувалися цегельні, які постачали цеглою місто. Чехи брати Свободи за Красненським мостом побудували ливарно-механічні майстерні, які й досі стоять на території НВО «Електротермометрія».

Після проведення стратегічного шосе по території села Красного, вздовж нього починає формуватися вулиця, яка в документах іменується Красненською. Тут розташувалася поштова станція, споруджена за типовим проектом, з конюшнями на 16 коней; пізніше у цьому будинку розмістилася повітова поліція. Саме між будинком повітової поліції і садибою начальника поліції Колюбакіна, який жив на Кічкарівці, було проведено перший в Луцьку телефонний зв’язок. Брати Шнайдери, до речі, одними з перших телефонізували свій заклад; їх номер був 54.

Нинішня Ковельська впродовж своєї історії мала такі назви: в часи австрійської окупації міста (з 1916) – Варшавська; в часи Другої Речі Посполитої (з 1921) – Тадеуша Костюшка; за німецької окупації – Ковельштрассе; після війни назви Ковельська і Лесі Українки час від часу змінювали одна одну; 1990 року вулиця знову стала Ковельською.

Вулиця Тадеуша Костюшка у 1930-і роки набувала цілком європейського вигляду. І хоча на багаточисленних вуличках Красного на присадибних ділянках міщани вирощували усіляку городину і тримали підсобні господарства (як і нині), центральна магістраль Красного, що бігла на Ковель, ставала дедалі привабливішою і жвавішою. На вулиці Тадеуша Костюшка знаходилося міське управління зв’язку, поліцейські казарми, готель «Варшавський» і три нічліжні будинки, чотири ресторани, пивна, чайна, п’ять перукарень.



Тут діяло чотири млини, фабрика мила, броварня братів Шнайдерів, олійня, овочесховище, дві фабрики свічок, дві фабрики содової води, спирто-горілчаний склад, кондитерські, пекарні, пральня. Мали власні майстерні кравці, шевці, столяри, римарі, кушніри, слюсарі, малярі. Було два аптечні склади, кільканадцять складів мануфактури, готового одягу, взуття, кілька – сільськогосподарської техніки, будівельних матеріалів, паливний (дров’яний) склад, гуртівня горілки. На цій же вулиці був торговий плац, де відбувалися ярмарки. Безліч крамниць приваблювали сюди лучан: тютюнові, галантерейні, посуду і скла, гасу і мастил, фарб і заліза, печива, борошна і зерна, горілки і пива. Лише крамниць, в яких торгували «колоніальними товарами» було біля 50-ти. Була навіть крамниця прокату велосипедів.


КОНКУРЕНТИ ЗЕМАНА

У кінці вулиці було збудовано другий у Луцьку пивзавод (власники – брати Шнайдери). Дві будівлі фабрики по виробництву пива дали назви двом вулицям: Фабричній, відомій з ХІХ століття, яка з’єднувала Ковельську з Володимирською і Новоброварній, також відомій з другої половини ХІХ ст. (пізніше Легіонерів, Торчинська; нині – Путінцева), неподалік якої було збудовано пивоварню Шнайдерів.



До речі, про існування в Луцьку такого роду промислового виробництва, свідчать більш давні документи. Так, з рапорту Волинського губернського правління Київському, Подільському і Волинському генерал-губернатору від 27 жовтня 1838 року дізнались, що «заводи: два винокурених і два пивоварних, належать питейному відкупу».

В книзі «Экономическое состояние городских поселений…Волынская губерния» згадується лише один пивоваренний завод, продукція якого реалізується на місці (дані на 1861-1862 рр). З «Огляду Волинської губернії про кількість фабрик, заводів і робітників у м. Луцьку» станом на 4 січня 1880 р. випливає, що в місті був лише один пивзавод з мінімальною кількістю робітників у ньому (один), а продукції завод давав на 1380 рублів на рік. Це й була броварня братів Шнайдерів, які володіли ще й млином.

На жаль, у згаданих вище документах не вказано імен власників промислових підприємств, тому важко зробити висновок, кому належав пивзавод в Луцьку, на якому працювало 3 робітники і який давав продукції на 410 рублів на рік (дані на 17 січня 1892 року). Можливо, конкурентові братів Шнайдерів Вацлаву Земану, який побудував свій перший завод на Яровиці.



Конкуренція між власниками заводів-пивоварів була жорсткою. Коли 1906 року завод Вацлава Земана згорів, містом поповзли чутки, що червоного півня конкурентові пустили заздрісні брати Шнайдери. Щоправда, Земан відбудувався досить швидко, вже через два роки звівши на тому ж місці модернову, не бачену доти на Волині споруду, залишивши тим самим братів Шнайдерів далеко позаду.

1918 року Луцька міська управа постановила, щоб усі підприємства, які виготовляли пиво, квас, мінеральні води, інші безалкогольні напої, випускали свою продукцію в пляшках з етикетками, на яких стояло б прізвище виробника. Обидва пивовари почали випускати свою продукцію – розливати пиво – у спеціально замовлені і виготовлені на гуті «Надбужанка» пляшки, на яких було відлито усі вихідні дані броварні та її власника.

Зі збутом проблем не було. Шнайдери мали тільки в Луцьку п’ять пивних: по алеї Болеслава Хороброго, 24 (нині пр. Волі), дві – по вул. Тадеуша Костюшка, 13 і 28 (нині Ковельська), по Катедральній, 11 (попередні назви: Замкова, Поперечна, Кафедральна, Кармелітська, Широка, Крупської (нині Кафедральна) і Ягелонській, 5 (нині Лесі Українки).

1928 року в місті було організовано велику рільничо-промислову виставку, на якій пиво братів Шнайдерів (як, до речі, і В. Земана) репрезентував окремий павільйон.




Цікавий факт з життя Луцька 1930-х років та майбутнє броварні Шнайдерів

1. Водії автобусів поскаржилися в магістрат, щоб той відремонтував дорожнє покриття. 29 липня 1930 року керівник технічного відділу автобусного управління писав, що до початку автобусного руху залишилося 4 тижні і треба підлатати дорогу на автобусному маршруті «Бровар Шнайдер - Вокзал». Зрозуміло, що цей маршрут пролягав нинішніми вулицями Ковельською, Лесі Українки, Винниченка, Стрілецькою.

2. У довідці Луцького міського Тимчасового управління про економічний і культурний стан міста на 27 вересня 1939 р., зафіксовано два заводи з машинним (механічним) оснащенням, основною продукцією яких було пиво. Отже, до війни працювали в Луцьку обидві броварні – Земана і Шнайдерів.

3. У довідці Луцького міськстатуправління Плановій комісії міськвиконкому про роботу промислових підприємств м. Луцька в 1950-52 рр. серед інших названо спирто-горілчаний комбінат (спиртзавод), на якому «всі процеси виробництва механізовані». З цього випливає, що пивзавод братів Шнайдерів було перепрофільовано після війни.

4. Луцький спиртолікерогорілчаний завод заснований на базі броварні Шнайдера відповідно до постанови Волинського облвиконкому від 25 вересня 1944 р. № 233 та постанови РНК УРСР від 10 серпня 1945 р. № 1233. Підпорядковувався Наркомату харчової промисловості УРСР, з 1946 – Міністерству смакової промисловості УРСР, з 1949 р. – Міністерству харчової промисловості УРСР. У 1951 р. увійшов до складу Львівського міжобласного тресту спиртової промисловості як Луцький спиртогорілчаний комбінат.

5. З 1954 р. входив у систему Міністерства промисловості продовольчих товарів УРСР. Відповідно до постанови РМ УРСР від 28 червня 1957 р. № 640 Луцький спиртогорілчаний комбінат передано у підпорядкування раднаргоспу Львівського адміністративного району. У зв’язку зі створенням Львівського виробничого об’єднання лікеро-горілчаної промисловості – фірми «Дністер» (постанова Львівського раднаргоспу від 17 липня 1962 р. № 369), Луцький спиртогорілчаний комбінат увійшов до складу об’єднання як його філіал.

Згідно з постановою РМ УРСР від 4 грудня 1965 р. № 1183 комбінат передано з Львівського раднаргоспу у підпорядкування Міністерства харчової промисловості УРСР.

6. З 1976 р. Луцький спиртогорілчаний завод промислового об’єднання «Укрлікергорілка» підпорядковується Міністерству харчової промисловості УРСР. Відповідно до наказу Міністерства харчової промисловості УРСР від 18 березня 1981 р. № 78, наказу Українського промислового об’єднання «Укрлікергорілка» від 20 березня 1981 р. № 26 утворено Луцький спиртогорілчаний комбінат, до складу якого увійшли Луцький спиртогорілчаний завод (головне підприємство) і Боратинський дріжджовий завод.

З 1986 р. комбінат перейшов у підпорядкування Держагропрому УРСР; з 1992 р. увійшов до складу концерну «Укрспирт» Держхарчопрому України; 17 лютого 1993 р. зареєстрований у виконкомі Луцької міської Ради як Державний Луцький спиртогорілчаний комбінат. Нині завод займається виробництвом спирту, горілчаних виробів, вуглекислоти, барди, ефірного та сивушного масел.


ТЕКСТ - Наталія ПУШКАР, Володимир ПОТРАПЕЛЮК
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.