Луцьк у Першій світовій: як ми вижили

На світанку прохолодного серпневого дня 1915 року в магазин Бенца біля Василіанського мосту увірвалися невідомі. Вони потрощили двері, пограбували продуктові полиці і втекли. В той час схоже трапилося і на інших вулицях міста. Так почалася в Луцьку Перша світова війна.

У 2014 році відзначають століття від початку Першої світової. Це була перша серйозна «м’ясорубка» нового ХХ століття, в якій загинули приблизно 10 мільйонів людей і ще стільки ж поранено.

Волинь, і Луцьк зокрема, також стали ареною подій, часом навіть дуже визначальних для всієї війни. Ще до сьогодні на нашій землі місцями зустрічаються залишки чи символи, які вказують на історичні події тієї епохи.

ZEITGEIST

На той час Волинь належала Російській імперії. Величезна держава тоді переживала суспільно-політичну кризу. Економічні негаразди, розстріл демонстрації 1905 року, хиткий царський трон, обплетений таємними змовами, аж ніяк не сприяли міцності і консолідації суспільства.

Луцьк же продовжував залишатися «уездным городом» Волинської губернії, який потопав у болоті та частенько навіть у нечистотах. Проте повного застою не було. Місто розвивалося економічно і потрохи розбудовувалося, приєднувалися навколишні села, у 1890 проклали з Ківерець залізницю. Луцьк на той час був переважно єврейським. Як пише дослідник Олександр Цинкаловський, за переписом населення 1911 року, в місті мешкало 28,2 тисячі людей. 92% із них – євреї. Ще один феномен – військові. Луцьк як одне з міст західних країв імперії відігравало стратегічне значення для оборони. Містом шастали гусари, а за ними – шлейф легенд про їхні витівки.

У 1909 році «потомственный дворянинъ» Альфонс Яр відкрив першу в місті електростанцію і ввів перше в Луцьку вечірнє освітлення вулиць. Розвивалися «живі картинки», тобто кінотеатри. Одним із перших таких був електротеатр «Одеон» на нинішній вулиці Богдана Хмельницького.

ХХ століття у Європі розпочалося на ще більших темпах індустріалізації і розвитку науки, ніж це було в ХІХ. Винайдення і застосування радіо, ефективна конструкція протигазу, реалізація задуму дирижаблю, перший політ на літаку, збірний конвеєр Генрі Форда, перший візит людини на Північний та Південний полюси стали провісниками нової доби.

Не стояли на місці і наукові розробки. Фізики Альберт Айнштайн і Нільс Бор заклали основу для пізнання будови атома, з’явився термін «генетика», який позначав нову молоду науку, а тим часом американський астроном Весто Слайфер відкрив доплерівський ефект червоного зміщення в галактиках, що в майбутньому дасть важливий ключ до розуміння будови та еволюції Всесвіту.

Зайве казати, що передові наукові відкриття та поява нових технологій і методик вплинули і на військову сферу держав, наприклад, авіація, радіо, біологічні розробки тощо.

А поки науковці билися в лабораторіях над своїми розробками, простим мешканцям також було чим зайнятися. Розвиток громадських рухів, криза релігії, розвиток міст і поява авангардистських течій в мистецтві відображалися на цілому суспільстві загалом. Багато імен та явищ з того часу, відомі і до сьогодні – кубізм і Пікассо, експресіонізм і Кафка, сецесія і Гауді тощо – визначали дух часу.

Не було застою і на політичній карті. Початок ХХ століття і нової війни ознаменував розпад імперій і поділ їх на незалежні держави. Загалом же, основною причиною світової війни були територіальні, реваншистські та іміджеві претензії різних імперій за вплив у світі. Наприклад, Володимир Ленін вважав, що головний конфлікт – у трикутнику Росія-Англія-Німеччина. Цей конфлікт начебто зумовив поділ європейських країн на два блоки: Антанта (Франція, Російська імперія, Бритаська імперія) та Четвертний союз (Австро-Угорська імперія, Османська імперія, Болгарія, Німецька імперія).

У такому котлі настроїв, тенденцій та амбіцій ситуація вимагала лише маленького сірника. Ним стало вбивство австрійського ерцгерцога Франца Фердинанда сербським студентом Гаврилом Принципом у Сараєві. Ця історична подія трапилася в червні 1914 року. А вже 1 серпня цього ж року Німецька імперія оголосила війну Російській – офіційно почалася Перша світова війна.

ВОЄННІ БУДНІ ОКУПАЦІЇ

Сьогодні стрічки новин забиті інформацією про війну на Сході України. Лік убитих вже йде на тисячі; сотні зруйнованих будинків, десятки тисяч біженців. Та «історія завжди повторюється»: сто років тому була дуже схожа ситуація.

Отож, буквально через рік після вибуху війни Луцьк був окупований австро-угорськими військами. Сталося так, що німецьке командування зі своїми союзниками вирішили суттєво ударити по східному фронту, щоб завдати поразки Росії. У 1915 році війська останньої змушені були відступати. Спочатку здали територію Польщі, далі втрачали західні українські землі, Волинь у тому числі.

29 серпня австрійські війська наближалися до Луцька. Росіяни поспішили покинути місто. Цілих два дні до 31 серпня місто було без влади і без військових. Костянтин Тележинський – свідок тих подій. За його словами, у ці два дні місто заполонили виселенці з Холмщини. Це були голодні чоловіки і жінки, які почали нападати на луцькі магазини і грабувати їх.

Відчути це непросто, але зрозуміти можна – розгубленість від відсутності російських військ, страх перед наступом австрійських, безвладдя, і раптом до магазинчиків власників вриваються зголоднілі і озвірілі мешканці з Холмщини. До них, за словами Тележинського, долучилися «козацькі патрулі». Разом вони били двері луцьких магазинів, грабували. Крали продукти і інші товари.

Буквально одразу міщани стали формувати підрозділи самооборони. Бої самооборони і нападників тривали цілу ніч на 31 серпня. Уже вдень австро-угорські війська вступили в місто через нинішній проспект Волі. Під вечір австрійці прийшли зі сторони Красного по теперішній вулиці Ковельській.

Прибульці одразу стали формувати міський магістрат. До його складу увійшли переважно поляки, але були там по одному-два росіяни, українці, євреї, чехи. Серед членів нового магістрату був і пивовар Вацлав Земан. Перше, що був змушений зробити магістрат – заплатити окупаційним військам 3000 крон за те, що лучани не прибрали гори трупів після битви під Луцьком. Варто розуміти, що цей магістрат був свого роду буфером між мешканцями Луцька та власне австро-угорською владою.

Після цього десь на цілий місяць усе затихло. Місто жило стишеним і зляканим життям, але без терору і великих бід.

Так тривало до кінця вересня, коли Луцьк спробували відбити російські війська. Бої тривали 3 дні, та австрійці таки вигнали росіян.

Під час вересневих боїв місто дуже постраждало. Загалом загинуло приблизно 50 осіб. Кілька десятків будинків лучан були пошкоджені. Найбільше постраждала лютеранська кірха, бо в ній розміщувалися російські військові. Під час обстрілів пошкодили фасад храму, розбили внутрішнє облаштування кірхи, кольорові вікна вівтаря та інші елементи інтер’єру. Також повністю знищили орган.

Одне з місць бою в Луцьку – вокзал, де були військові склади зі зброєю. Під ворожими кулями і під вибухами снарядів луцькі пожежники гасили склад. Завдяки організаційним здібностям начальника луцької пожежної команди Михайла Снітковського ніхто з пожежників не загинув, а пожежу локалізували і не допустили підриву усього складу.

«Влада австрійська після повернення до Луцька казала заарештувати цілий магістрат за те, що міська людність гасила підпалений міст на Стиру і начебто стріляла в австрійців, які відступали. Арешт тривав 4 дні, але через брак доказів усіх відпустили», - згадував ті дні очевидець Тележинський.

Після цих подій місто буквально завмерло, бо мешканці боялися потикатися надвір – ніхто не знав, з якого боку прилетить куля.

Під час окупації дуже постраждала караїмська кенаса. Її трохи понищили і пограбували. Цікаво описував ті події луцький караїмський письменник Олександр Мардкович уже після війни.

«Австрійці під час свого перебування в Луцьку забрали з кенаси все, що мало хоч якусь цінність. Забрано старовинні свічники ґданської роботи, люстри з бронзи і кришталю. Зникли також цінні тканини, гаптовані золотом, які вивішували на свята на стіни поряд з вівтарем. Були вкрадені навіть різьблені колони та вівтарна частина. Пограбовано святиню дощенту. Що зла людська воля не вчинила, доконала рука часу. Через гнилий дірявий дах і вибиті вікна всередину потрапляла вода, яка руйнувала святиню зсередини», - писав він.

Під питанням є, хто саме пограбував кенасу. Доктор Мєчислав Орлович у відомому «Путівнику по Волині» 1929 року писав, що караїмську святиню пограбували угорці і євреї-талмудисти.

Цікаво, що з якоїсь причини австрійська влада мала намір зробити магістрат Луцька польсько-єврейським. У грудні 1915 року сформували новий склад міського уряду на чолі з Тележинським, до складу якого входили 12 християн-поляків та 12 юдеїв. Мова документів – польська та німецька.

ЄВРЕЇВ МИЛИ ПРИМУСОВО

В часи окупації місто переживало голод і поширення хвороб. Ситуація погіршувалася близьким розташуванням фронту. Хліб і м’ясо стали дуже дорогими, а від певного часу малодоступними.
Найгірше – у місті почалася епідемія тифу. З нею боролися найкращі лікарі міста – професор Рейн, Вольф, Чон, Гладіл, Герман. Міський уряд був змушений із власних рядів утворити Санітарний комітет. Лікарі одразу поділили місто на ситуативні санітарні райони і слідкували за кожним окремо. Вони ходили по будинках, слідкували за чистотою в них, санстаном у дворах, реєстрували хворих.

Щоб побороти епідемію тифу, вирішили провести примусову дезінфекцію мешканців Луцька. Усіх євреїв міста примусово роздягали, стригли і купали. Це було генеральне миття всього міста, адже на той час 92% лучан були євреями.

Санітарна комісія взяла під опіку усі міські криниці, стала вести нагляд за станом міського парку. Зрештою, епідемію тифу побороли.

ВІЙСЬКОВІ МЕМОРІАЛИ

Ще на початку війни в Луцьку стали створювати окремі кладовища, де ховали загиблих. Як пише краєзнавець Вальдемар Пясецький, братське кладовище утворила російська влада ще до австрійської окупації біля приходського цвинтаря край Феодосіївської церкви на нинішній вулиці Володимирській. Від нього до сьогодні залишилося тільки два металеві хрести.

Після наповнення міста австрійцями поруч збудували кладовище для полеглих вояків різних національностей у складі армії Австро-Угорської імперії. А враховуючи те, що місто окупував 59 піхотний полк Ерцгерцога Райнера, як стверджують військові історики, у складі якого більшість були німцями, то мабуть, на австрійському кладовищі на Володимирській були поховані саме німці.

У центрі стояв обеліск. Сама територія цвинтаря була чітко поділена на зони з доріжками та однаковими хрестами. Мандрівник і географ Мєчислав Орлович писав, що на цьому цвинтарі було 530 захоронень.

За словами старожилів, цей цвинтар ліквідували уже після Другої світової війни.

Інше місце захоронення австро-угорських воїнів знаходилося на сучасному проспекті Перемоги. Там уже діяло православне кладовище з кінця ХІХ століття. Потім поруч виділили територію для поховань протестантів, а в часи війни стали ховати військових. Після приходу австрійців військові поховання там продовжилися.

Як пише історик, приблизно наприкінці 1915, або на початку 1916 року там спорудили меморіал Pro Patria, щоб увічнити тих, хто поліг у війні. Територію впорядкували, розбили клумби, доріжки, збудували символічний обеліск. Зараз на його місці знаходиться школа №5.

ЛУЦЬКИЙ ПРОРИВ ЗМІНИВ ХІД ВІЙНИ

Австрійські будні Луцька тривали до початку червня 1916 року, коли російська війська вибили австрійські на захід. Передувала цій події дуже ретельна підготовка у штабі російської армії. А цілу операцію, проведену на значній території від Волині до Буковини, славетну сторінку Першої світової війни, назвали іменем столиці Волині – Луцький прорив. Альтернативна назва – Брусиловський прорив.

На літо 1916 року планувався великий наступ російських військ на захід. Для цього у штабі проводили дуже серйозну підготовку – тренували війська, проводили розвідку, готували техніку та маневри тощо.

Одного зі шпигунів, які були запущені для розвідки ситуації на окупованих австрійцями територіях, зловили і судили в Луцьку. Ця подія набула широкого розголосу. По австрійському Луцьку стали ходити чутки про публічну страту російського шпигуна. Після засідання суду, яке відбувалося у приміщенні колишнього монастиря бернардинів, шпигуна вивели на вулицю і повели процесію через теперішній Театральний майдан та вулицю Лесі Українки.

Зібралося багато людей подивитися на страту. Довели шпигуна до каплички Іверської Богоматері, неподалік якої була споруджена шибениця. Мешканці кидали свої справи, закривали крамниці і йшли на вулицю Головну (тоді вона називали німецькою мовою Hauptstrasse), тобто нинішню Лесі Українки, щоб подивитися на страту. Після дотримання усіх церемоніалів шпигуна повісили. Такий випадок був не один.

А тим часом продовжували підготовку Луцького прориву. Ідея в командувача Південно-Західного фронту генерала Олексія Брусилова була така: завдати основного удару по австрійцях в напрямі Луцька, а також 3 допоміжні удари південніше – через Галич, Коломию і Чернівці. Ставка робилася на потужну Восьму армію.

3 червня почався наступ. Загальна чисельність російських вояків по всіх чотирьох напрямах – майже 600 тисяч чоловік.

О 8:00 ранку 6 червня австрійці почали евакуацію з Луцька штабу 4 армії, який розташовувався в місті, а також інші військові інституції. О 16:00 вони повністю покинули місто, а вже надвечір місто зайняли російські війська. Австро-угорці ж більше в Луцьк не повернулися.

Луцький прорив був історичним переломним моментом у ході Першої світової війни, який врешті-решт, приніс поразку австрійській армії.

З відступом австрійців пов’язаний цікавий факт – неподалік Луцька перебував останній імператор Габсбургів Карл І. На світлинах з Карлом І зображені й інші солдати та офіцери Армії Австро-Угорщини. Фото підписані датою 31 серпня 1916 року.

ОФІЦІЙНИЙ ІДІОТ МАНДРУВАВ НА ВОЛИНЬ

Попри військові події Луцьк австрійського періоду збагатився культурно. Місто змальовували різні художники, а фотографи спеціального військового відомства знімкували міські вулиці, будинки. Ті зображення є дуже цінними сьогодні, бо не тільки показують втрачені упродовж історії споруди, а й сам дух Луцька того часу.

Кілька десятків фото зроблені з цікавих ракурсів та фіксують історію міста, відому раніше тільки за словесними оповідями. Усі фотографії одиничні у своєму роді, оскільки ніколи ніде не публікувалися і не тиражувалися на відміну від поштових карток. Унікальні кадри з’явилися нещодавно на сайті Австрійської національної бібліотеки.

Не обійшлося і без благодійності та освіти. Восени 1915 року шляхтянка Марія Любомирська з Лаврова фундувала початкову школу при кафедральному костелі. У березні 1916 там уже навчалося 100 дітей. У січні цього року на базі школи утворилося Товариство християнської благочинності. Тут давали близько 30 обідів для убогих щоденно. Членом товариства був також відомий пивовар Земан. Більшість же членів благодійної організації – поляки, яких мешкало тоді в Луцьку 7%.

Тележинський описав цікавий факт, який проливає позитивне світло на окупантів. Австрійська влада видавала щомісячно певну суму на доброчинні цілі, яку далі розподіляв магістрат серед бідних християн та євреїв Луцька.

Цікавий факт, що австрійська влада повернула деяким луцьким вулицям давні назви, які попередня російська влада просто скасувала. Відновилися назви вулиць: Бернардинська (зараз Градний узвіз), Кафедральна, Домініканська (зараз Драгоманова), Єзуїтська (імовірно, це частина теперішньої Кафедральної), Замкова, Садова/Паркова.

У 1915 році в місто прибув художник з Відня Леман. Він намалював 12 акварельних зображень міста. Їх стали тиражувати на поштових картках, якими австрійські вояки відправляли повідомлення рідним додому.

Збереглася серія робіт графіка Юліуша Ріхтера з Богемії. На зображеннях – Гнідавський міст, Кафедральна і костел, замок, гаражі австрійського війська.

У 1920 році чеський письменник Ярослав Гашек почав роботу над знаменитим твором «Пригоди бравого вояка Швейка». Цей комічний герой жив і творив у Першу світову війну. Хоч він і вигаданий, але став неодмінним атрибутом духу Першої світової у європейській культурі. Герой мандрував землями Австро-Угорської імперії з заходу на схід. Дійшов до Галичини, відвідав Львів та кілька інших населених пунктів регіону. Хто знає, як склалася би подальша доля Швейка і чи пішов би він далі з Галичини на Волинь, якби письменник раптово не помер.

На честь тих подій і літературних здобутків Гашека сьогодні в Луцьку є скульптура Бравому вояку Швейку. Офіційний ідіот, як себе називав вояк у романі, сидить біля келиха пива з люлькою у руках. Бравий Швейк на вулиці Лесі Українки нагадує ті страшні і звитяжні часи.

БІЛЬШОВИКИ ВІДТІСНИЛИ МАСОНІВ ПРИ ВЛАДІ

Австрійська окупація міста – квіточки порівняно з тим, що було далі. Для простих мешканців це стало поворотним моментом світогляду, бо треба було визначатись: хто вони і в якій країні хочуть жити? Із поверненням російської влади до Луцька мир не встановився надовго. Столицю імперії дуже лихоманило, наближалася революція.

Буквально на кілька місяців в Луцьку все затихло. Та це було лише горезвісне затишшя перед бурею. У центральних містах імперії готувався державний переворот, метою якого було повалення монархії і крах імперського режиму.

До справи повалення Російської імперії активно включилися масони. Власне, вони її готували приблизно на середину 1917 року. Проте вони не керували абсолютно усім. Їхня головна мета – повалити царат і прийти до влади, щоб реалізувати ідею федералізації.

Як пише відома дослідниця Наталія Полонська-Василенко, ще напередодні Лютневої революції масони Російської імперії розподілили між собою портфелі в майбутньому уряді. Були серед таких і українці.

«…Заздалегідь підготуватися як у центрі, так і на місцях до того, щоб після падіння самодержавства керівні пости в органах влади посіли члени масонських лож чи особи, близькі і залежні від масонів… Завдання було захопити керівництво у свої руки й не залишитися внаслідок революційних подій осторонь», - писав у спогадах український іхтіолог, член ложі «Зоря» Дмитро Белінг.

У лютому почалися революційні виступи на заводах у Петрограді, які охоплювали все більшу кількість людей. Ключовий момент був тоді, коли військові перейшли на бік мітингарів. Перед тим багато офіцерів Семенівського, Волинського та інших гвардійських полків дали масонську присягу не протидіяти мітингарям і ставати на їхній бік. Зрештою, 2 березня цар Микола ІІ зрікся престолу.

Влада перейшла до так званого Тимчасового уряду. Як пише дослідниця Оксана Крижановська, серед його членів було чимало масонів – згідно з раніше розподіленими місцями. У їхніх руках також опинилася судова влада, освіта, фінанси, закордонні справи тощо.

Не забарився і луцький відгомін тих подій. В місті 1 травня 1917 року відбулося масове соціалістичне дійство – святкування Дня робітників. Організатор – Російська соціал-демократична робітнича партія. По центральних вулицях міста йшли лучани, задурманені поваленням імперії і «звільненням праці від гніту». Збереглися унікальні кадри тієї процесії в Луцьку.

На луцькому першотравні був присутній заступник голови військово-революційного комітету Південно-Західного фронту, член Військової організації ЦК РСДРП Михайло Коковихін. Згодом він записав спогади про мітинг в Луцьку.

«В г. Луцке, как и по все стране, состоялось празднование Первого мая. На улицах – ликующее человеческое море. Впервые такие массы солдат собрались вместе. Под звуки духовых оркестров 15-20 тис. солдат собрались на Замковой площади и двинулось на лагерное поле. Вместо трибуны – кузов грузовой машины. Один за другим поднимаются ораторы и произносят речи», - згадує Коковихін.

Та це був тільки початок. У Києві утворилася Центральна рада, у складі якої також було чимало масонів. Центральна рада очолила національний рух по Україні за утворення власної одиниці, не залежної від Петрограду. Головою став Михайло Грушевський.

А тим часом у столиці ситуація дуже сильно змінилася. Хоча, як стверджують історики, масони протидіяли наростанню більшовицької загрози, їм це не вдалося. Тимчасовий уряд був повалений, до влади прийшли більшовики. Ситуація на фронті війни не дуже перешкоджала робити революцію всередині країни.

УКРАЇНСЬКІ МАСОНИ «ЗДАЛИ» ПОЛЯКАМ ЛУЦЬК?

У грудні 1917 року Рада робітничих, селянських і солдатських депутатів проголосила радянську владу в місті. Це відбулося в приміщенні колишнього монастиря тринітарів.

Паралельно з цим у Києві утворювалася Центральна рада, яка проголосила Українську народну республіку. Волинь формально була включена в межі УНР, але за фактичну належність ще треба було повоювати.

Довго радянська влада у місті не пробула. Четвертний союз, який у Першу світову вступив у складі чотирьох країн, підтримав УНР, а також надав допомогу для боротьби з більшовицькими військами. У лютому в Україні були німецькі війська. 19 лютого в Луцьк увійшли війська Центральної ради та Четвертного союзу. Фактично, це були ті, проти кого велася боротьба на початку війни. Тільки тоді це були вороги, а тепер – у 1918 – союзники у боротьбі за Україну проти більшовиків.

На деякий час Луцьк перебував під українською владою. Можливо, так було б і надалі, якби не більшовики і не поляки, які відроджували свою державу і мали претензії на Волинь. Історики кажуть, що в 1919 році відбулася зустріч Симона Петлюри і Юзефа Пілсудського в Луцьку. Між ними були якісь таємні домовленості. Виникає питання: чи Петлюра просто «здав» полякам Луцьк? Це питання не має відповіді, проте штовхає на роздуми, з огляду на масонський ґрунт тих буремних подій.

У 1918 році Симон Петлюра очолив Велику ложу України. А проте вона ще не була визнана світовим масонством. Більше того, УНР перебувала в міжнародній ізоляції і для закріплення незалежності треба було якось діяти. Як пише історик Оксана Крижановська, 1 квітня Симон Петлюра у якості головного масона країни написав французькою мовою звернення до світового масонства, де йшлося про те, що українські масони за свій обов’язок вважають «відстоювати незалежність і свободу своєї країни та дбати про збереження внутрішнього спокою, керуючись девізом «свобода, рівність, братерство»».

Суть звернення – прохання визнати Велику ложу України найвищою масонською силою в межах України. Те, що діялося у невидимому і таємному масонському світі, ішло в ногу з політичними подіями зовні.

Польща погоджувалася визнати Україну на чолі з Петлюрою тільки шляхом територіальних поступок. Сам Петлюра писав міністру внутрішніх справ УНР Ісааку Мазепі, що «Польща має визнати нас, але, очевидно, за дорогу ціну: п’ять повітів Волині хоче собі взяти… Про це офіційно сьогодні не говорять».

Далі було ще немало подій, але для Луцька найважливішим був час травня 1919 року. Поляки наступали на Волинь і мали намір її відбити собі, щоб було так, як до 1795 року, коли відбувся Третій поділ. Оцінювати фактів не будемо, а вони такі. 16 травня українські війська майже без бою віддали Луцьк. У полон здалося багато воїнів, у тому числі генерали УНР. Луцьк став польським, почали формувати органи влади тощо.

«Радісні мешканці міста вітали вступ польських військ хлібом і сіллю і зайнялися опікою над пораненими», - писав про вступ поляків до міста Тележинський.

У 1920 році ще довелося повоювати за Луцьк з більшовиками. У пам’ять про загиблих оборонців міста згодом у 1926 році на вулиці Бернардинській встановили пам’ятний знак.

У цих карколомних подіях ніхто й не помітив, що офіційно завершилася війна, яку потім назвали Першою світовою. Основна частина війни була завершена капітуляцією німецьких військ 11 листопада 1918 року. Договір підписали у Комп’єнському лісі на півночі Франції в залізничному вагоні французького маршала. Місце, де стояв вагон, зараз оформлене як історична пам’ятка.

Потім ще був Версальський мирний договір, а за ним і Ризький. Останній юридично закріпив належність Волині до складу Другої Речі Посполитої. Такі наслідки для міста Першої світової війни.

У міжвоєнний час місто, ставши центром Волинського воєводства, дуже змінилося і розвинулося. Збудували міську водогінну і каналізаційну систему, забрукували і впорядкували багато вулиць, розвивався театр, майже запустили в ефір радіо Луцьк, звели багато будівель, які сьогодні стали пам’ятками архітектури. Луцьк жив у дусі європейських міст того часу.

***

Перша світова війна починалася як війна ворожих таборів, а завершилася зовсім інакше. Імперії зазнали краху, європейські нації одна за одною здобували незалежність, серед них і Україна. Правда, не вийшло це зробити докінця. Волинь увійшла до складу Польщі і почався оригінальний період історії, який тривав до 1939 року. Луцьк перебував під владою росіян, зазнав керування австро-угорців, більшовиків, українців, а по війні закріпився зрештою за поляками.

Правда, життя було не безпроблемним. Українська національна ідея, яка була потерпіла поразку в Першій світовій, так і не здобувши незалежності для українського народу, вибухнула в сорокових новими соціальними явищами, трагедіями та звитягами. Але це вже історія зовсім іншої війни.

Сто років тому для наших предків почався дуже складний час, в якому довелося випробувати і власний патріотизм і питання національної та державної належності, та навіть просто здатність виживати у голодний воєнний час. Не забуваймо жертв та уроків тих подій.

Олександр КОТИС (ВолиньPost)
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.