«Аптека – це не просто торгова точка». ІНТЕРВ’Ю З ОЧІЛЬНИКОМ «ВОЛИНЬФАРМПОСТАЧ»

Пандемія нової для світу хвороби – коронавірусу COVID-19 – сфокусувала увагу населення на системі охорони здоров’я, насамперед, але й великою мірою – на фармацевтичному ринку. Реальна загроза поширення вірусу змусила іти до аптеки та панічно скупляти ліки навіть тих, хто спочатку ставився до коронавірусу віддалено й абстраговано.

Про те, як коронавірус змінив аптечні реалії й з перед якими викликами стоїть нині фармацевтичний ринок області, Інформаційне агентство ВолиньPost поспілкувалося із заслуженим працівником фармації України Михайлом Півнюком, який з 1994 року очолює одну з найбільших фармацевтичних організацій області – державне виробничо-торгове підприємство «Волиньфармпостач».

– Михайле Івановичу, Україна – в режимі карантину з 12 березня. Що змінилося із його запровадженням для аптечного бізнесу і яким був період напередодні?

Так, нині маємо офіційно оголошену Всесвітньою організацією охорони здоров’я пандемію коронавірусу. Це, безумовно, виклик як для фармацевтичної галузі України, так і для світової фармацевтичної спільноти загалом. Я є членом Міжнародної фармацевтичної федерації (International Pharmaceutical Federation – FIP). Підприємство «Волиньфармпостач» приєдналося до цієї організації у 2015 році. FIP і ВООЗ – це паралельні організації. Ще у січні FIP скинув нам так званий алгоритм наших дій. Але на той час я, відверто кажучи, навіть не сприймав як загрозу пандемії. Як і кожен з нас, зрештою. Коли ж згодом запрацювала медична статистика, виявилося, що ситуація вкрай серйозна і важка. Дані Китаю і Італії показують, що від однієї померлої людини – приблизно 800 інфікованих.

До нині, відверто кажучи, ні від FIP, ні від інших організацій ми не маємо якоїсь своєї внутрішньогалузевої авторитетної інформації. Ми черпаємо інформацію, як і ви, журналісти, з відкритих джерел.

– Те що хвилює зараз кожного – медичні маски. Вони на Волині є?

Залишилася дуже обмежена кількість, яку ми вже не продаємо вроздріб. Це залишки, які ми востаннє отримували понад 2 тижні тому. Я був просто в шоці, коли знову ж таки з відкритих джерел прочитав про незаконне вивезення з території України медичних масок.

– Наскільки відчутний ажіотаж у кількісному вияві?

Ажіотаж був. І тому ми одразу обмежили продаж до 5 одиниць в одні руки. Бо до нас і справді зверталися люди, які хотіли на цьому заробити. Купували у нас, а потім нам же пропнували купити маски вже у 15 разів дорожче.

Марлевої 3- і 4-шарової маски ми продали приблизно у 50 разів більше від стандартної норми, а нетканої медичної маски (блакитна, яка більше симпатизує людям) – у разів 15-20 більше, ніж зазвичай.

– Ситуація із відсутністю масок в аптеках зміниться чи не варто й чекати?

Річ у тім, що стандартну тришарову марлеву маску у ВООЗ назвали неефективною при коронавірусі. А 4-6-шарову марлеву маску, яка відповідає вимогам і має відповідну щільність, в Україні почали робити для потреб українців усередині лютого.

Запаси, які залишилися з часів свинячого грипу 12-річної якості, м’яко кажучи, - не найкращий варіант.

Китай нам маску зараз вже не постачає. Мої колишні партери (з часів, коли ми займалися ще зовнішньоекономічною діяльністю) пропонували мені варіант поставки масок з Індії. Але річ у тім, що там ціна однієї – орієнтовно 40 центів. Додамо витрати на логістику, ПДВ. Виходить 16-18 гривень за маску при тому, що у нас медичні маски коштували в межах гривні. Різниця є, не кажучи вже про інші моменти і труднощі з такою оборудкою.

Загроза того, що перебої з нетканевою маскою (блакитною) будуть і далі, залишається. Але функцію, яку виконує нетканева маска, може виконувати і шестишарова марлева. Вона, згідно з вимогами, може бути використана протягом 50 циклів. Тобто людина після використання може зняти, випрати, попрасувати і використовувати знову. Марля поки в Україні є, але невідомо, чи на довго вистачить. Бо її ввозять в Україну з Узбекистану, Індії і Китаю.

Це питання державного рівня. Є штаби, є люди, в чиїй компетенції приймати рішення щодо таких проблем. Має бути чітка планомірна робота. З прийняттям рішень ми трохи таки відстаємо.

– А як щодо рукавичок та дезінфекторів?

Рукавичка в Україні є, ажіотажу на неї не бачимо. Її зараз в аптеках купують невеликими партіями.

За дезінфекторами зараз масово ринули усі. Наприклад, їх зараз просять перевізники. Але питання у тому, чому раніше багато з них навіть не знали, що це таке. Чи це заклад охорони здоров’я, освіти, громадського харчування, чи перевізник – відповідно до чинних в Україні норм вони мають використовувати дезінфектанти. Кожен – відповідно до своєї стандартної операційної процедури. Так, і у маршрутках треба не лише пилососити. Але чомусь українська ментальність і тут спрацювала, і прийшли лише тоді, коли припекло. Про усі ці речі почали думати 2 тижні тому. І біда у тім, що тільки через два тижні ми можемо сподіватися на нову поставку.

За кордоном звично використовують не лише мийні засоби, але й спеціальні засоби для обробки приміщень та поверхонь – дезінфектори.

– Бізнесова складова фармацевтичної галузі в умовах пандемії – одна, мабуть, з небагатьох, що зазнає не збитків, а навпаки…

Підприємство «Волиньфармпостач» – це 38% бізнесової складової і 68% - це гуманітарна функція. Для нас аптека – це не просто торгова точка, а аптекар – це не функція «втулити» на довгий чек. І у тому наша відмінність на ринку.

У складі «Волиньфармпостач» нині – 78 аптек. Свою роботу уся наша команда робить у рамках належної аптечної практики (Good Pharmaceutical Practice — GPP). Йдеться про забезпечення населення якісною фармацевтичною послугою та якісною фармацевтичною опікою. Наголошую, послугою і опікою.

У переліку наших послуг – не одна, як у інших гравців волинського фармацевтичного ринку, а 16 позицій. Це послуги лікувально-профілактичним закладам області задля забезпечення наркотичними (психотропними) лікарськими засобами та прекурсорами. Маємо відповідні ліцензії на право обігу препаратів, що містять підконтрольні речовини. Ми єдині, хто займається не тільки продажем, але й виготовленням ліків. Частина наших аптек виготовляє ліки за індивідуальними рецептами. Аптека № 102 на вулиці Львівській у Луцьку є єдиною в області, яка здійснює виробництво ліків в асептичних умовах. Йдеться про ліки, яких не пропонує фабричний виробник, оскільки він береться тільки за те, де потрібні великі об’єми.

Відома у Луцьку музей-аптека №3 виготовляє цілком безпечні ліки для молодих мам, дітей і людей похилого віку, бо при виготовленні там використовують століттями формовані рецепти з індивідуальним дозуванням, але без стабілізаторів, консервантів і інших додаткових елементів. Дерматологічні ліки, які там виготовлені, мають короткий термін зберігання. Для прикладу, для виробництва звичної для багатьох косметики використовують стабілізатор – меркурат. Це солі ртуті, які мають токсичний вплив.

Значна частина наших аптек – це ветеранські аптеки і заклади соціального напрямку. «Волиньфармпостач» співпрацює і з волонтерськими організаціями і з окремими волонтерами. Той, хто їде на Схід, не йде від нас з порожніми руками. Допомагаємо забезпечувати ліками місцевий військовий госпіталь.

– Яка частина аптек мережі «Волиньфармпостач» – у селах Волині?
Сьогодні – це 24 аптеки із 78. У віддалених селах людям теж потрібні ліки. І не втридорога. Ми свідомі того. Але мусимо самі щоразу думати, як перекривати ті затрати, які ми маємо на обслуговування аптек у глибинці.

Для прикладу, село Самари – це 60 кілометрів від райцентру Ратне. Аптека у цьому селі – це збудований ще у 60-х роках каркасно-щитовий будинок, такі у радянський період називали фінськими. Так, ми зробили там непогану аптеку, знайшли віддану людину на роботу (на жаль, її вже немає), налагодили процес.

Нині кожна ОТГ, незважаючи на віддаленість, хоче мати аптеку. І це зрозуміло. І люди хочуть аби ціни у цих аптеках були такі, як у Луцьку чи Ковелі. Але витрати на логістику теж потрібно враховувати.

Цікавий кейс у цьому плані використали у Нідерландах. Там у селах поставили апарати для купівлі ліків. Але є момент: там уже працює електронний рецепт.

– Україна ж теж на шляху діджиталізації?

Так. Зараз триває четверта хвиля. Зараз виписування електронного рецепту залишається обов`язковим тільки для тих препаратів, які приймають участь в програмі реімбурсації («Доступні ліки»). Можливо, з другого півріччя 2020 року доєднаються препарати інсуліну.

До речі, щодо «Доступних ліків», то всього держава за 11 місяців 2019 року оплатила волинським аптекам 10 мільйонів 245 тисяч.
«Волиньфармпостач» – 5 мільйонів 712 тисяч, «Волиньфарм» – 2 мільйони 293 тисячі. Це найбільші показники.

Якщо продовжити тему діджиталізації, то варто сказати, що нині ми ще маємо 10 сільських об'єктів, де не запрацювала система онлайн-адміністрування ПДВ із використанням чеків.

Завершення діджиталізації дозволить нам співпрацювати з серйозними інвесторами. Наприклад, говорити про співпрацю після завершення діджиталізації готовий Європейський банк реконструкції і розвитку.

– Ви зауважували про фармацевтичний досвід інших країн. А чи задоволені якістю підготовки фармацевтичних кадрів в Україні?

Наведу один приклад. Іван Криштоп, який колись у 1944 році очолював Волинське аптекоуправління, а перед тим був учнем власника тепер вже музею-аптеки Злоцького, закінчив університет і 6 років безоплатно працював помічником у цій аптеці. Після цього склав іспит, і тільки тоді йому дали практику. У Європі приблизно так і залишилося досі. Після того, як людина отримала диплом, вона має отримати у професійній самоврядній організації дозвіл на право практики. Це своєрідне підтвердження диплома. Ми хочемо, аби так було і у нас. Але у наших реаліях аптеку оцінюють як бізнес. Саме тому під маркою захисту бізнесу від впливу наглядових органів на 5 років заборонили перевірки у аптеках. До чого це призвело? З-поміж іншого це вплинуло і на зниження професійності фармацевтів. Не дарма ж в останні роки з’явилося таке поняття, як «фуфломіцин», яке позначає абсолютно недієві препарати, які «втюхують» покупцеві у аптеці.

Але на підприємстві «Волиньфармпостач» аптекарі – не продавайки. Ми не ставимо питання про глибину чека. Завдання наших працівників – спрацювати з покупцем максимально професійно та згідно з протоколом провізора, знати «рецептурку». Для прикладу, протокол провізора (фармацевта) при відпуску безрецептурних ліків передбачає 34 пункти, знання яких дозволяє провізору оцінити конкретну проблему зі здоров’ям пацієнта, виявити загрозливі симптоми, своєчасно направити його до лікаря, а також передбачає надання пацієнту повної інформації щодо рекомендованих препаратів.

Цього всього ми вчимо свого працівника. І це вміння у ньому цінуємо. Але тут знову ж проблема: ми навчили працювати, а згодом їх забирають інші фармацевтичні компанії, наші конкуренти, які можуть запропонувати вищу зарплату, або ж закордонні.

У поляків, для прикладу, зарплата фармацевта – 1000 доларів – 1000 євро, плюс житло, у Білорусі – 750 і вище. Людині дають нормальну зарплату і людина йде, бо їй треба годувати сім'ю.

Зараз маємо спільний проект із США. Їхні фармацевти будуть вчити наших фармацевтів робити вакцинацію відразу в аптеці. Нам треба вчити людей фармацевтичній опіці.

– Те, що «Волиньфармпостач» – комунальне підприємство, мабуть, створює для нього нерівні умови конкуренції на ринку, який розвивається…

Насичення українського фармацевтичного ринку більшою мірою відбувалося у 1997-1998 роках. На ринок приходять підприємці, єдина мета яких, як я вже казав, - продавати. Мені імпонує їхня підприємницька діяльність. Але межа цієї діяльності граничить з певними проблемами, які виникають у територіальні громаді області зокрема. Юридичні адреси великої кількості учасників фармацевтичного ринку нашої області – не на Волині. Відповідно – податки теж.

Локації, де є наші об'єкти, нерідко «обростають» іншими аптеками. Так, наприклад, сталося із аптекою у Ковелі, яка має власне виробництво ліків, має ліцензію на продаж наркотичних лікарських засобів і яка має забезпечувати ліками Поворськ і Люблинець. Там біля нашої аптеки «виросло» 8 інших суб’єктів господарювання, бо це так би мовити «натоптане місце». Цього ніхто не забороняє. Але ми у себе надаємо 16 послуг, а ті, що до нас прийшли, – одну.

Нині на Волині – майже 500 аптек. Минулого року в Україні закрилися 1250 аптек. На Волині – 11 відкрилися і 16 збанкрутували. До слова, наша область дає найменше продажів в Україні. Йдеться про об’єм споживання як шпитальним, так і роздрібним ринком. Від загального показника 40% продажів – в Луцьку.

Сьогодні споживач на Волині купує понад 94% ліків за власні кошти. По Україні цей показник – 90%. Поляк, для прикладу, платить тільки 35% вартості ліків.

Форма власності «Волиньфармпостач» не дозволяє нам бавитися з цінами. У нас є підрозділ, який аналізує ринок. Моніторимо 50 корпорацій, півтори тисячі виробників, які є учасниками ринку, бачимо, які позиції – у топі продажі, яка, для прикладу, лікувальна косметика – у тренді і так далі.
Насправді нішу у приблизно 50% волинської фарми зайняли компанії, які чітко виконують лише функцію «продай». Як на мене, підприємство з такими функціями, як у нас, має працювати і мати місцеву «прописку». Цю нішу ми формували з 1995 року. Це еволюційний шлях. Аптека – це не просто торгова точка.

У «Волиньфармпостач» треба інвестувати, бо далі – нові виклики, робота з електронним рецептом і інші модернізаційні речі.

– Хто має вкладати? Власник – обласна рада. Але, можливо, у таких умовах варто шукати шляхи залучення інвестора?

Рішення щодо майбутнього нашого підприємства має прийняти власник – обласна рада. Але відповідь на питання про те, як далі, може бути різною. Існують бізнес-проекти і ті, які потрібні громаді. Власник має зробити вибір. Свої зобов'язання щодо показників колектив підприємства виконує. І саме колектив дав можливість підприємству розвиватися і бути на тому але рівні, на якому воно є сьогодні.

Але попереду – модернізація. Для того, аби її втілити, доведеться закривати ряд програм, частину низькорентабельних об’єктів або іншим чином зменшувати оті 62% «соціалки» і збільшувати бізнесову складову. Можливо, доведеться, наприклад, пожертвувати забезпеченням замісною терапією. Від забезпечення необхідними медикаментами тих, хто потребує паліативної допомоги, відмовитися не можемо. Бо в нас і так декілька районів їдуть до Луцька, щоб отримати ці ліки.

Якщо власник хоче мати це підприємство як можливість підтримувати політику в галузі медикаментозного забезпечення в регіоні, то мусить грамотно визначити його подальшу долю. Мова про ресурс, який потрібен підприємству для того, щоб іти в ногу з конкурентами, надаючи при цьому ті соціальні послуги, які ми досі декларуємо. На жаль, реальна ситуація показує, що інших гравців фармацевтичного ринку це не цікавить.

Сьогодні в Україні на законодавчому рівні заговорили про нову форму державно-приватного партнерства – концесію. Це цікавий варіант для такого підприємства як наше, на мій погляд. Але знов таки: має визначитися власник. В обласної ради є фахівці, які мають вивчати цю можливість, є депутати, які мають приймати зважені рішення.

Зауважу, що кордоном я завжди відвідую одні і ті ж аптеки, мені цікаво, що у них відбулося відтоді, як я був востаннє. Цікаво спостерігати за регуляторною політикою у цьому бізнесі в інших країнах. Резюмуючи зауважу, що у такій галузі, як фармація, має бути жорстка державна політика, бо у цьому – безпека держави і її громадян.

Спілкувалася Іванна РУДИШИН


Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.